ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенди О.В.,

суддів: Гриціва М.І., Коротких О.А., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) до Головного управління юстиції у Чернігівській області (далі - ГУ юстиції) про визнання дій неправомірними та скасування постанови,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2014 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом, у якому просило: визнати неправомірними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГУ юстиції (далі - Держвиконавець) щодо винесення постанови про накладення штрафу від 5 серпня 2014 року ВП № 43047854; скасувати вказану постанову.

На обґрунтування позову зазначило, що оскаржувана постанова винесена без надання належної правової оцінки обставинам справи, оскільки Держвиконавець безпідставно не взяв до уваги те, що позивач не має можливості та правових підстав для виконання рішення суду за рахунок власних коштів, оскільки 26 червня 2014 року відкрите акціонерне товариство «Чернігівське Хімволокно», на якому працював робітник та яке повинно було б перерахувати кошти позивачу для виплати пенсії, ліквідовано.

Суди встановили, що 18 квітня 2014 року Держвиконавець прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 43047854 за виконавчим листом № 750/11731/13-а, виданим 11 квітня 2014 року Деснянським районним судом міста Чернігова, про зобов'язання управління ПФУ поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії за віком на пільгових умовах починаючи з 1 березня 2012 року.

Зазначену постанову боржник отримав 22 квітня 2014 року.

За невиконання боржником зазначеної постанови Держвиконавець виніс постанову від 22 липня 2014 року про накладення на управління ПФУ штрафу у розмірі 680 грн та направив позивачу вимогу, в якій зобов'язав боржника виконати рішення суду та повідомити Держвиконавця про виконання у 5-денний строк з дня отримання вимоги.

За невиконання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження від 18 квітня 2014 року та вимоги в установлений Держвиконавцем строк останній 5 серпня 2014 року прийняв постанову про накладення штрафу на позивача у розмірі 1360 грн.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 14 жовтня

2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 червня 2015 року ці судові рішення залишив без змін, погодившись із висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність позову.

У заяві про перегляд зазначеного судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), управління ПФУ зазначає, що в доданій до заяви постанові Вищого адміністративного суду України від

28 липня 2015 року по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення статей 75, 89 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV). Просить скасувати всі ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове - про задоволення позову.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява управління ПФУ підлягає задоволенню з таких підстав.

У наданій для порівняння постанові Вищий адміністративний суд України виходив із того, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Натомість у справі, що розгядається, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суб'єкт владних повноважень мав усі реальні можливості для прийняття рішення про поновлення виплати пенсії; посилання позивача на ліквідацію підприємства, на якому працював працівник, не свідчить про неможливість поновлення виплати пенсії.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував положення Закону № 606-XIV.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно із частинами першою та другою статті 75 Закону № 606-XIV після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Згідно із частиною першою статті 89 Закону № 606-XIV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Згідно з пунктом 1.1 розділу І Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, затвердженого постановою правління ПФУ від 30 квітня 2002 року № 8-2 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 травня 2002 року за № 442/6730; чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Положення), управління ПФУ у районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах (далі - Управління) є органами ПФУ, підпорядкованими відповідно головним управлінням ПФУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів ПФУ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2.1 та підпункту 2 пункту 2.2 розділу ІІ Положення основним завданням Управління, крім іншого, є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів ПФУ та інших джерел, визначених законодавством. Управління відповідно до покладених на нього завдань планує доходи та видатки коштів ПФУ в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету ПФУ.

На підставі аналізу зазначених норм права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постанові від

24 березня 2015 року (справа № 21-66а15).

Оскільки суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права щодо спірних правовідносин, усі постановлені у справі рішення підлягають скасуванню з ухваленням відповідно до вимог пункту 2 частини другої статті 243 КАС нового судового рішення.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові задовольнити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від

26 листопада 2014 року та Вищого адміністративного суду України від

4 червня 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов управління Пенсійного фонду України

в м. Чернігові задовольнити.

Визнати протиправними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області щодо винесення постанови про накладення штрафу від 5 серпня 2014 року ВП № 43047854 та скасувати зазначену постанову.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Кривенда

Судді:М.І. Гриців О.А. Коротких В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький