П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 року місто Київ

Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоШицького І.Б., суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Сімоненко В.М., Яреми А.Г., за участю представників: Генеральної прокуратури України - Гнатюка М.М., товариства з обмеженою відповідальністю «Басвар» - Бортика Р.О., Черноус І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2015 року у справі № 915/393/15 за позовом прокурора Корабельного району м. Миколаєва в інтересах держави (далі - прокурор) до Миколаївської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю «Басвар» (далі - ТОВ «Басвар») про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки, державних актів на право власності на земельні ділянки та їх повернення,

в с т а н о в и л и:

У березні 2015 року прокурор звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Миколаївської міської ради та ТОВ «Басвар» про визнання незаконними та скасування пунктів 6.1, 6.2, 6.3, 6.5 рішення Миколаївської міської ради від 24 листопада 2011 року № 11/29 про затвердження проекту землеустрою та продаж земельної ділянки для обслуговування нежитлової будівлі рятувально-водолазної станції на воді площею 7 635 кв.м, розташованої за адресою: м. Миколаїв, вул. Ватутіна, 1; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 грудня 2011 року № 4236, укладеного між Миколаївською міською радою і ТОВ «Басвар»; визнання недійсними державних актів від 29 грудня 2012 року серії ЯК № 979014, серії ЯО № 304110, № 301259, № 301260 і № 301261, зареєстрованих у Книзі записів реєстрації державних актів від 29 грудня 2012 року за № 481010002000108, № 481010002000111, № 48101000200109, № 481010002000110 і № 481010002000107 - на земельні ділянки площами 3 360 кв.м, 1 069 кв.м, 1 069 кв.м, 1 069 кв.м і 1 068 кв.м, розташовані за адресами: м. Миколаїв, вул. Ватутіна, 1, 1/1, 1/2, 1/3 і 1/4, з кадастровими номерами № 4810136600:05:090:0036, № 4810136600:05:090:0037, № 4810136600:05:090:0038, № 4810136600:05:090:0039 і № 4810136600:05:090:0040 відповідно; скасування державної реєстрації права власності та зобов'язання ТОВ «Басвар» повернути Миколаївській міській раді у придатний для використання стан ці земельні ділянки шляхом демонтажу об'єктів нерухомості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ця земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги морської затоки та належить до земель водного фонду, які можуть надаватися лише в користування для спеціально визначених цілей, а тому не могла передаватися ТОВ «Басвар» у приватну власність.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 13 травня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 13 грудня 2011 року № 4236, укладений між Миколаївською міською радою та ТОВ «Басвар» і зареєстрований в Державному реєстрі правочинів за № 1995764; визнано недійсним та скасовано державний акт на земельну ділянку площею 3 360 кв.м, розташовану за адресою: м. Миколаїв, вул. Ватутіна, 1, від 29 грудня 2012 року серії ЯК № 979014, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів від 29 грудня 2012 року за № 481010002000108 та скасована державна реєстрація права власності; визнано недійсним та скасовано державний акт на земельну ділянку площею 1 069 кв.м, розташовану за адресою: м. Миколаїв, вул. Ватутіна, 1/1, від 29 грудня 2012 року серії ЯО № 304110, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів від 29 грудня 2012 року за № 481010002000111 та скасована державна реєстрація права власності; визнано недійсним та скасовано державний акт на земельну ділянку площею 1 069 кв.м, розташовану за адресою: м. Миколаїв, вул. Ватутіна, 1/2, від 29 грудня 2012 року серії ЯО № 301259, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів від 29 грудня 2012 року за № 48101000200109 та скасована державна реєстрація права власності; визнано недійсним та скасовано державний акт на земельну ділянку площею 1 069 кв.м, розташовану за адресою: м. Миколаїв, вул. Ватутіна, 1/3, від 29 грудня 2012 року серії ЯО № 301260, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів від 29 грудня 2012 року за № 481010002000110 та скасована державна реєстрація права власності; визнано недійсним та скасовано державний акт на земельну ділянку площею 1 068 кв.м, розташовану за адресою: м. Миколаїв, вул. Ватутіна, 1/4, від 29 грудня 2012 року серії ЯО № 301261, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів від 29 грудня 2012 року за № 481010002000107 та скасована державна реєстрація права власності; в решті позову відмовлено.

Обґрунтовуючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги морської затоки та належить до земель водного фонду, тому вона не могла передаватись у власність громадян чи юридичних осіб.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 9 липня 2015 року рішення Господарського суду Миколаївської області від 13 травня 2015 року скасовано в частині задоволення позову про визнання недійсними договору купівлі-продажу землі, державних актів на право власності на земельні ділянки. У задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що спірна земельна ділянка розташована на землях житлової і громадської забудови м. Миколаєва згідно містобудівної документації і не належить до земель водного фонду.

Постановою Вищого господарського суду України від 12 листопада 2015 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 9 липня 2015 року залишено без змін.

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, Вищий господарський суд України виходив із того, що проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги за місцем розташування спірної земельної ділянки відсутній, порушень відповідачем вимог земельного законодавства щодо її використання судами не встановлено, а відповідно до Генерального плану м. Миколаєва, плану зонування територій м. Миколаєва, висновку Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області від 7 жовтня 2011 року і Актів перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 3 березня 2015 року ця земельна ділянка є територією садибно-житлової забудови і не відноситься до водних об'єктів, їх водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а тому могла бути продана ТОВ «Басвар».

Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що, з огляду на те, що на спірній земельній ділянці знаходилися об'єкти нерухомого майна, які перебували у власності відповідача, та в силу частини другої статті 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), її продаж не передбачав проведення земельних торгів.

Заступником Генерального прокурора України у порядку статті 11116 Господарського процесуального кодексу України подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2015 року у справі № 915/393/15 з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень статей 60, 84, 120, 134 ЗК України і статті 88 Водного кодексу України (далі - ВК України), внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах і невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 1 квітня 2014 року у справі № 901/528/13-г, від 21 січня 2015 року у справі № 910/2333/14 та копії постанов Верховного Суду України від 1 липня 2015 року у справі № 6-523цс15, від 1 липня 2015 року у справі № 6-184цс15, від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15 відповідно, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначені норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 11116 ГПК України заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана, зокрема, з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, і невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, встановлених судом фактичних обставин справи і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень, або коли надані для порівняння постанови Верховного Суду України слугують прикладом невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка встановлення правильності яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Господарськими судами у цій справі встановлено, що рішенням Миколаївської міської ради від 20 травня 2005 року № 33/36 та укладеним на його підставі договором оренди землі від 30 червня 2005 року, зареєстрованим 20 липня 2005 року за № 040500100452, ТОВ «Басвар» передано в оренду земельну ділянку загальною площею 2 395 кв.м для обслуговування орендованих приміщень рятувальної станції, розташованих за адресою: м. Миколаїв, вул. Ватутіна, 1.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 29 березня 2007 року № 1241, зареєстрованого Миколаївським МБТІ 20 квітня 2007 року в книзі № 9 за № 652 (далі - договір № 1241), відповідачу передано у власність нежитлові будівлі рятувально-водолазної станції на воді з господарчими будівлями, огорожами та спорудами загальною площею 247 кв.м.

24 листопада 2011 року рішенням Миколаївської міської ради № 11/29 затверджено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність (за рахунок наданої в оренду ТОВ «Басвар» земельної ділянки площею 2 395 кв.м та інших земельних ділянок, не наданих у власність чи користування), погоджено звіт про експертну грошову оцінку, затверджено вартість цієї земельної ділянки - 321 916,00 грн та її продаж ТОВ «Басвар» (пункти 6.1, 6.2, 6.3, 6.5 відповідно).

13 грудня 2011 року між Миколаївською міською радою (продавець) і ТОВ «Басвар» (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки № 4236 (далі - договір № 4236).

Відповідно до пункту 1.2 договору № 4236 на спірній земельній ділянці знаходяться нежитлові будівлі рятувально-водолазної станції, які належать покупцю на підставі договору № 1241.

27 лютого 2012 року ТОВ «Басвар» видано державний акт на право власності на спірну земельну ділянку серії ЯК № 835732, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів від 20 лютого 2012 року за № 481010002000059.

У 2012 році відповідач здійснив поділ спірної земельної ділянки на 5 земельних ділянок площами 3 360 кв.м, 1 069 кв.м, 1 069 кв.м, 1 069 кв.м і 1 068 кв.м, розташованих за адресами: м. Миколаїв, вул. Ватутіна, 1, 1/1, 1/2, 1/3 і 1/4, та отримав відповідні державні акти на право власності на земельні ділянки від 29 грудня 2012 року серії ЯК № 979014, серії ЯО № 304110, № 301259, № 301260 і № 301261, зареєстровані у Книзі записів реєстрації державних актів від 29 грудня 2012 року за № 481010002000108, № 481010002000111, № 48101000200109, № 481010002000110 і № 481010002000107 відповідно.

Отже, із матеріалів справи № 915/393/15 вбачається, що підставою звернення прокурора із позовом є прийняття Миколаївською міською радою рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ТОВ «Басвар» шляхом укладення договору її купівлі-продажу, оскільки, на думку позивача, ця земельна ділянка належить до земель водного фонду, які не можуть передаватися у власність юридичних осіб.

Зміст постанов Вищого господарського суду України від 1 квітня 2014 року у справі № 901/528/13-г, від 21 січня 2015 року у справі № 910/2333/14 і постанови Верховного Суду України від 1 липня 2015 року у справі № 6-184цс15, які надано заявником на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, свідчить, що підставами звернення з позовами у цих справах є прийняття органами місцевого самоврядування (міськими радами) рішень про передачу земельних ділянок у користування (оренду).

Із постанови Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15 вбачається, що підставою позову у цій справі є прийняття органом місцевого самоврядування (міською радою) рішення про передачу у власність громадян в межах норм безоплатної приватизації земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва із земель рекреаційного призначення з порушенням вимог чинного земельного законодавства.

Однак, правовідносини, що склалися між сторонами у справі, яка розглядається, виникли з інших юридичних підстав та відрізняються фактичними обставинами, а тому не є подібними до правовідносин у зазначених справах.

Вирішуючи спір у даній справі № 915/393/15, суд касаційної інстанції зазначив, що спірна земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, де з огляду на положення частин четвертої, шостої-восьмої статті 88 ВК України, частини третьої статті 60 ЗК України і пункту 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 486 від 8 травня 1996 року, прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою, розробленими у передбаченому законом порядку, з урахуванням містобудівної документації, конкретних умов, що склалися, та відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

У постанові від 1 липня 2015 року у справі № 6-523цс15 Верховний Суд України при вирішенні питання про належність земельної ділянки до земель водного фонду встановив, що земельну ділянку надано у власність громадян для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення в межах території сільської ради, але поза межами населених пунктів. Обґрунтовуючи належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду, суд зазначив, що розмір та межі прибережної захисної смуги вздовж морів та навколо морських заток і лиманів установлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації та конкретних умов, що склалися.

Норми права, якими закріплені особливості встановлення прибережних захисних смуг та водоохоронних зон в межах населених пунктів у зазначених справах застосовувалися у залежності від фактичних істотних обставин, встановлених у кожній конкретній справі.

Зміст рішень суду касаційної інстанції у зазначених справах та у справі, яка розглядається, не дає підстав для висновку про різне застосування одних і тих самих норм матеріального права за подібних правовідносин, а надані для порівняння постанови Верховного Суду України не слугують прикладом невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Отже, обставини, на які заступник Генерального прокурора України посилається у заяві як на підставу для перегляду зазначеного судового рішення, та факт подібності правовідносин у наведених заявником випадках та у справі № 915/393/15 не знайшли свого підтвердження.

Згідно з частиною першою статті 11126 ГПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень господарських судів, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

За таких обставин Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважають, що у задоволенні заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2015 року у справі № 915/393/15 слід відмовити.

Керуючись статтями 11116, 11123, 11124, 11126, 11128 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, -

п о с т а н о в и л и:

У задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2015 року у справі № 915/393/15 відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий І.Б. Шицький Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік В.І. Гуменюк Т.Є. Жайворонок П.І.Колесник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак В.М. Сімоненко А.Г. Ярема