ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І., суддів:Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Умедо Груп» (далі - Товариство) до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановила:

У серпні 2015 року Товариство звернулося до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10 березня 2015 року № 0002641501.

Суди встановили, що позивач у листопаді 2014 року отримав від ТОВ «АМТ-Бізнес» податкову накладну від 19 листопада 2014 року № 10 на суму податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 433 333 грн, яка не була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН). Ця сума ПДВ була включена Товариством до складу податкового кредиту у податковій декларації з ПДВ за листопад 2014 року, до якої додано заяву про порушення ТОВ «АМТ-Бізнес» порядку реєстрації цієї накладної. Жодних інших первинних документів на підтвердження факту отримання товарів/послуг або факту сплати податку у вказаній сумі до податкової декларації за вказаний звітний період в межах граничного строку подання такої декларації позивач не подав.

ОДПІ провела камеральну електронну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з ПДВ Товариства за листопад 2014 року, за результатами якої склала акт від 17 січня 2015 року № 26/15-01/39022461.

На підставі зазначеного акта, відповідач прийняв оспорюване податкове повідомлення-рішення, яким зменшив суму від'ємного значення суми ПДВ за листопад 2014 року на 433 333 грн.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 20 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2016 року, у задоволенні позову відмовив.

Своє рішення обґрунтував тим, що позивач порушив визначений пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК) порядок подання заяви про відмову постачальника надати податкову накладну, яка є підставою для нарахування сум податку і дає право покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 лютого 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції Верховним Судом України Товариство, посилаючись на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України пункту 44.6 статті 44, статті 76, пункту 201.10 статті 201 ПК у подібних правовідносинах, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 лютого 2016 року та прийняти нове рішення - про задоволення позову.

Прикладами неоднакового застосування зазначених вище норм матеріального права Товариство вважає ухвали Вищого адміністративного суду України від 3 березня, 8 червня, 13 липня, 11 і 21 серпня, 15 вересня, 21 жовтня, 17 грудня 2015 року (справи №№ К/800/60649/14, К/800/240/14, К/800/16230/14, К/800/27835/14, К/800/37946/15, К/800/24482/15, К/800/9279/15, К/800/37631/15 відповідно), в яких, на переконання заявника, суд касаційної інстанції ці норми права застосував по-іншому і дійшов протилежних, але правильних за змістом, правових висновків.

Як на підставу для перегляду оскарженого рішення заявник посилається на невідповідність цього рішення викладеному у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року та 27 січня 2015 року (справи №№ 21-259а14, 21-425а14 відповідно) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила матеріали справи й установила таке.

У рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд касаційної інстанції з огляду на зміст обставин справи, що зумовили оспорене правозастосування, необґрунтованість касаційної скарги та викладених у ній доводів відмовив у відкритті касаційного провадження. Вищий адміністративний суд України фактично погодився із висновком судів попередніх інстанцій про безпідставність віднесення Товариством до податкового кредиту суми ПДВ за звітний період, оскільки ним було порушено порядок та граничні строки подання первинних документів на підтвердження реальності виконання господарської операції з придбання товарів/послуг зі скаргою в установленому законом порядку на порушення постачальником реєстрації податкової накладної.

Зокрема, Товариство, коли подавало податкову декларацію за листопад 2014 року, подало й заяву зі скаргою на постачальника (продавця товарів/послуг) про відмову надати податкову накладу, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. Але не додало до заяви копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» <http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/996-14/ed20141001>, що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг, надання яких вимагається абзацом одинадцятим пункту 201.10 статті 201 ПК.

30 грудня 2014 року Товариство надіслало такі документи, але після спливу 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, встановлених підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК для подання податкові декларації за базовий звітний (податковий) період.

У рішеннях, наданих для порівняння, як видно з їхнього змісту, спірні правовідносини також виникли у сфері формування складу податкового кредиту за звітні періоди за наявності заяви зі скаргою про порушення продавцем порядку реєстрації податкових накладних в ЄРПН. У цих справах суд касаційної інстанції послався на норми матеріального права, застосування яких оспорюється, і в межах конкретних обставин справ дійшов висновків про правомірність формування платниками податку податкового кредиту з ПДВ за спірними податковими накладним, оскільки вони в строк подавали заяви про порушення постачальниками порядку реєстрації податкових накладних разом із документами, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням товарів/послуг або підтверджують факт отримання товарів/послуг (ухвали від 3 березня, 8 червня, 11 і 21 серпня, 21 жовтня і 17 грудня 2015 року, постанова від 13 липня 2015 року).

В ухвалі від 15 вересня 2015 року правовий висновок формулювався не щодо недотримання платником податку порядку формування податкового кредиту за конкретний звітний податковий період за відмови постачальника надати податкову накладну, зареєстровану в ЄРПН, а щодо його права протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної включити до податкового кредиту суму ПДВ на підставі таких накладних, зокрема й тих, які не були оформлені на час відповідного звітного періоду.

З аналізу фактичних обставин кожної зі справ, характеру правовідносин, що склалися між сторонами у цих справах, убачається, що в них були застосовані одні й ті самі норми матеріального права, що регулюють відносини, пов'язані з формуванням складу податкового кредиту, які суд касаційної інстанції витлумачив і застосовував однаково та з урахуванням певних особливостей обставин кожної зі справ постановив різні за значенням, але подібні за змістом судові рішення.

Посилання на правові висновки постанов Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року і 27 січня 2015 року не можуть бути підставами для перегляду, оскільки вони формулювалися за інших правових ситуацій (казусів), що зумовили інше, відмінне від аналізованого в цій справі, правозастосування.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року правовий висновок стосувався права платника на включення до податкового кредиту сум податку, сплачених ним за наслідками господарських операцій, дійсність та достовірність яких підтверджувалася внесеними до ЄРПН податковими накладними або іншими документами, встановленими ПК, що посвідчують право на віднесення сум податку до податкового кредиту, незалежно від того, чи своєчасно (у день надання чи в інший час) платник податку - продавець товарів/послуг вніс податкові накладні до ЄРПН. Визначальним у цих відносинах є факт підтвердження операцій податковими накладним і факт внесення їх до ЄРПН у строки, встановлені пунктом 201.10 статті 201 ПК: 1) відведені для складання та подання податкової звітності з ПДВ (у редакції Закону України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI); 2) двадцять днів (у редакції Закону України від 7 липня 2011 року № 3609-V, що набрав чинності 6 липня 2011 року).

У постанові від 27 січня 2015 року правовий висновок формулювався в аспекті підстав неоднакового застосування підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК. Верховний Суд України на підставі буквального та системного аналізу цих норм дійшов висновку, що лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.

Невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС відсутність неоднакового застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, є підставою для відмови в задоволенні заяви.

З огляду на те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, в задоволенні заяви Товариства слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Умедо Груп» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: О.Ф. Волков

О.В. Кривенда

О.Б. Прокопенко