П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., суддів Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики за заявою ОСОБА_5 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 15 жовтня 2013 року він позичав ОСОБА_6 грошові кошти на загальну суму 32 тис. 760 грн, що в еквіваленті було 4 тис. доларів США, про що між ними укладено відповідний договір позики строком до 15 жовтня 2015 року. ОСОБА_6 15 жовтня 2015 року повернула ОСОБА_5 32 тис. 760 грн боргу.

Під час розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги та, пославшись на те, що відповідачка повернула кошти в неналежному розмірі, оскільки згідно з вимогами частини другої статті 533 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сума боргу мала визначатись за офіційним курсом національної валюти до долара США, встановленим Національним банком України (далі - НБУ) на день платежу, та становила 87 тис. 731 грн 14 коп., ОСОБА_5 просив стягнути з ОСОБА_6 на свою користь

57 тис. 572 грн 14 коп. як частину суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а також вирішити питання розподілу судових витрат.

Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області рішенням від 26 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 29 березня 2016 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовив.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 28 квітня 2016 року відмовив ОСОБА_5 у відкритті касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

4 липня 2016 року до Верховного Суду України звернувся

ОСОБА_5 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 квітня 2016 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень частини другої статті 533, статей 1046, 1049 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У зв'язку із цим ОСОБА_5 просить ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 квітня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від

29 березня 2016 року й рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26 лютого 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі статтею 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 15 жовтня

2013 року між сторонами укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_5 (позикодавець) передав у власність ОСОБА_6 (позичальник) строком до 15 жовтня 2015 року грошові кошти в розмірі

32 тис. 760 грн, що є еквівалентом 4 тис. доларів США (пункт 1 договору).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що відповідачка виконала свої зобов'язання в повному обсязі та у встановлений договором позики строк.

Обґрунтовуючи обставини, визначені пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

4 березня й 9 грудня 2015 року та 20 січня 2016 року.

Наданими для порівняння ухвалами суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які, установивши, що в зобов'язанні сторони визначили грошовий еквівалент в іноземній валюті, стягнули відповідно до вимог частини другої статті 533 ЦК України суму боргу у гривнях, визначену за офіційним курсом долара США на день ухвалення судового рішення (або на день подачі позову згідно з позовними вимогами).

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).

Такими випадками є стаття 193, частина четверта статті 654 ЦК України, Закон України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України від

19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закон України від 23 вересня 1994 року № 185/94 ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Установивши, що умовами договору позики сторони визначили грошовий еквівалент зобов'язань ОСОБА_6 в доларах США, суди помилково не стягнули з позичальника суму боргу, визначену за офіційним курсом цієї валюти на день платежу.

Суд касаційної інстанції, погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, допустив неоднакове застосування положень частини другої статті 533 ЦК України.

З наведених підстав оскаржувані судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, та в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення.

За таких обставин ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 квітня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 29 березня 2016 року й рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від

26 лютого 2016 року слід скасувати та ухвалити нове рішення.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_5 просив стягнути з відповідачки частину суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а також вирішити питання розподілу судових витрат.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.

З огляду на викладене вимоги ОСОБА_5 про відшкодування інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання, у якому сторони визначили грошовий еквівалент у доларах США, не можна визнати законними й обґрунтованими.

За таких обставин Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що вимоги ОСОБА_5 слід задовольнити частково: стягнути на його користь з ОСОБА_6 частину боргу за договором позики в розмірі 54 тис. 971 грн 14 коп, а також три відсотки річних у розмірі 600 грн 92 коп.

Ураховуючи те, що позовні вимоги ОСОБА_5 підлягають частковому задоволенню, судові витрати відповідно до частини першої статті 88 ЦПК України підлягають стягненню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме: 555 грн 72 коп. зі сплати судового збору за подання до суду позовної заяви, 611 грн 29 коп. за подання апеляційної скарги,

666 грн 86 коп. за подання касаційної скарги та 722 грн 44 коп. за подання до Верховного Суду України заяви про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції, тобто всього 2 тис. 556 грн 31 коп, які підтверджені документально.

Керуючись статтями 88, 355, 3603 , 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 квітня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 29 березня 2016 року й рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26 лютого 2016 року скасувати.

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 54 тис. 971 грн 14 коп. заборгованості за договором позики, 600 грн 92 коп. - три відсотки річних від простроченої суми, а також 2 тис. 556 грн 31 коп. у рахунок оплати судових витрат.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті

355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

В.М. Сімоненко