П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року м. Київ

Судові палати у цивільних та адміністративних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М., суддів:Гриціва М.І.,Маринченка В.Л.,Самсіна І.Л., Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л., Кривенди О.В.,Панталієнка П.В.,Терлецького О.О., Кривенка В.В.,Прокопенка О.Б.,Яреми А.Г., Лященко Н.П.,

за участю представників ОСОБА_15 ОСОБА_23 та ОСОБА_18,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_19 до ОСОБА_15, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Морозова Геннадія Вікторовича, треті особи: реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, ОСОБА_21, про визнання правочинів недійсними; за позовом ОСОБА_21 до ОСОБА_19, ОСОБА_15, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Морозова Геннадія Вікторовича, третя особа - реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, про визнання правочинів недійсними та усунення перешкод у реєстрації права власності за заявами ОСОБА_19 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 січня 2015 року та ОСОБА_22 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2015 року,

в с т а н о в и л и:

У травні 2014 року ОСОБА_19 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_15, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Морозова Г.В., треті особи: реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, ОСОБА_21, про визнання правочинів недійсними.

Позов ОСОБА_19 обґрунтовував тим, що 10 квітня 2012 року між ним та ОСОБА_15 було укладено договір позики та договір іпотеки, а 6 липня 2012 року додатковий договір № 1 до договору позики та додатковий договір № 1 до договору іпотеки, які посвідчені приватним нотаріусом Морозовим Г.В., відповідно до яких ОСОБА_19 передав ОСОБА_15 в іпотеку земельну ділянку площею 0,2397 га та розташоване на ній домоволодіння АДРЕСА_1.

Далі позивач зазначив, що 1 березня 2013 року у зв'язку з тим, що вказані договори було укладено ним під примусом, у рамках кримінального провадження було накладено арешт на домоволодіння АДРЕСА_1.

Незважаючи на це 9 квітня 2013 року приватним нотаріусом Морозовим Г.В. було вчинено виконавчий напис щодо звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 10 квітня 2012 року. А в подальшому 27 червня 2013 року відділом ДВС Києво-Святошинського РУЮ Київської області було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Морозова Г.В. від 9 квітня 2013 року.

З огляду на зазначене ОСОБА_19 просив визнати недійсними договір іпотеки від 10 квітня 2012 року, укладений між ним та ОСОБА_15, і додатковий договір № 1 до договору іпотеки від 6 липня 2012 року, припинити оскаржувані договори через визнання їх недійсними і застосувати наслідки недійсності цих правочинів, зокрема зняти заборону відчуження в Державному реєстрі іпотек стосовно домоволодіння АДРЕСА_1.

Крім того, позивач просив визнати недійсними реєстрацію прав власності від 10 квітня 2014 року ОСОБА_15 та правочин від 10 квітня 2014 року щодо набуття права власності ОСОБА_15 у рамках договору іпотеки від 10 квітня 2014 року щодо переходу прав власності на земельну ділянку площею 0,2397 га та на розташоване на ній домоволодіння АДРЕСА_1, визнати недійсним рішення від 10 квітня 2014 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте приватним нотаріусом Морозовим Г.В. від 10 квітня 2012 року щодо переходу прав власності предмета іпотеки до іпотекодержателя ОСОБА_15 на спірне домоволодіння і земельну ділянку, а також скасувати номер запису 5308738 про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зроблений приватним нотаріусом Морозовим Г.В. відносно ОСОБА_15 щодо спірного домоволодіння. Обґрунтовуючи неправомірність реєстрації права власності на іпотечне майно, позивач посилався на те, що нотаріус Морозов Г.В. незаконно посвідчив правочин за наявності арешту спірного домоволодіння.

У вересні 2014 року ОСОБА_21 звернулася до суду із самостійними позовними вимогами з тих підстав, що іпотечне майно є спільною власністю подружжя й було неправомірно передане в іпотеку без її згоди.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 грудня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_19 та позову ОСОБА_21 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 січня 2015 року ОСОБА_21 та ОСОБА_19 у відкритті касаційного провадження у цій справі відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_22, ОСОБА_19 та ОСОБА_21 відхилено.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 січня 2015 року ОСОБА_19 порушує питання про скасування ухвалених у справі судових рішень першої, апеляційної та касаційної інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме пункту 5 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_19 посилається на постанови Верховного Суду України від 15 травня 2013 року та 11 листопада 2014 року, ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 серпня 2013 року та 16 квітня 2014 року.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2015 року ОСОБА_22 порушує питання про скасування ухвалених у справі судових рішень першої, апеляційної та касаційної інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», статей 176, 177 Сімейного кодексу України та статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_22 надав постанови Верховного Суду України від 4 березня та 1 липня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, представників ОСОБА_15, перевіривши наведені в заявах доводи, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заяви про перегляд оскаржуваних судових рішень не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі, рішення в якій переглядається, суди встановили, що 10 квітня 2012 року між ОСОБА_15 та ОСОБА_19 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Г.В., за яким відповідач отримав від ОСОБА_15 позику в сумі 2 млн 511 тис. грн. Згідно з додатковим договором № 1 до договору позики від 6 липня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Г.В., відповідач отримав від ОСОБА_15 додаткові кошти в сумі 477 тис. 900 грн. Позика укладена на строк до 10 квітня 2013 року.

На забезпечення вказаних договорів позики між ОСОБА_15 та ОСОБА_19 був укладений договір іпотеки від 10 квітня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Г.В., та додатковий договір № 1 до договору іпотеки від 6 липня 2012 року, за яким ОСОБА_19 передав ОСОБА_15 в іпотеку належне йому на праві приватної власності майно, а саме земельну ділянку площею 0,2397 га та розташоване на ній домоволодіння АДРЕСА_1

1 березня 2013 року в рамках кримінального провадження, за фактом незаконних дій відносно ОСОБА_19 було накладено арешт на домоволодіння АДРЕСА_1.

Після цього 10 квітня 2014 року ОСОБА_15 звернулася до приватного нотаріуса із заявою про реєстрацію за нею права власності на іпотечне майно у зв'язку з невиконанням зобов'язань ОСОБА_19, на підставі чого за ОСОБА_15 було зареєстровано право власності на іпотечне майно.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що заборона відчуження іпотечного майна, здійснена в рамках кримінального провадження після передачі майна в іпотеку, не може бути підставою для відмови в реєстрації права власності за іпотекодержателем відповідно до статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Разом з тим в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 27 серпня 2013 року та 16 квітня 2014 року, наданих заявником як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, суди дійшли висновку про скасування реєстрації права власності за іпотекодержателем, оскільки в цивільному провадженні за вимогою особи на іпотечне майно було накладено арешт.

Зазначені судові рішення не вказують на наявність подібних правовідносин з оскаржуваним рішенням.

Заява ОСОБА_22 про невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо визнання договору іпотеки недійсним у зв'язку з відсутністю попередньої згоди органу опіки та піклування на укладення будьякого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, не підлягає задоволенню, оскільки позов в інтересах неповнолітнього ОСОБА_22 ні батько ОСОБА_19, ні мати ОСОБА_21 не подавали, підставою цих позовних вимог порушення інтересів неповнолітніх дітей не зазначали, а тому вказані обставини не були предметом розгляду і судами не перевірялись.

Крім того, не свідчать про подібність правовідносин зі справою, про перегляд рішень в якій подано заяви, й постанови Верховного Суду України від 15 травня 2013 року (предметом спору було звільнення майна з-під арешту) та 11 листопада 2014 року (заборону було накладено в інтересах іпотекодержателя майна).

Отже, наведені заявниками судові рішення не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, тому вважати заяви ОСОБА_22 та ОСОБА_19 обґрунтованими немає підстав.

Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 355 та 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

У задоволенні заяви ОСОБА_19 та ОСОБА_22 про перегляд Верховним Судом України ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 січня та 11 червня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.М. Сімоненко Судді: М.І. Гриців В.І. Гуменюк О.В. Кривенда В.В. Кривенко Н.П. Лященко В.Л. Маринченко Л.І. Охрімчук П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін Ю.Л. Сенін О.О. Терлецький А.Г. Ярема