ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,суддів:Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, треті особи: Шевченківський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві, відділ опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 20 лютого 2007 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), і ОСОБА_8 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 100 тис. доларів США зі сплатою 13,99 % річних на строк до 20 лютого 2017 року. Цього ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором з ОСОБА_8 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_8 5 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умовами якого ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на 25 березня 2014 року складала 5 млн 704 тис. 132 грн 81 коп.

Позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 і виселити із зазначеної квартири

ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_10

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва

від 26 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду

м. Києва від 3 лютого 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року в задоволенні касаційної скарги на рішення судів першої та апеляційної інстанцій відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України заяві ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, прийняти постанову про задоволення позовних вимог, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме положень Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон про мораторій).

На підтвердження своїх доводів ТОВ «ОТП Факторинг Україна» надало копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня, 1 та 8 липня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 27 травня 2015 року (справа № 6-57цс15).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з пунктами 1, 4 статті 355 Цивільного процесуального Кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Суди під час розгляду справи встановили, що 20 лютого 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», і ОСОБА_8 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 100 тис. доларів США зі сплатою 13,99 % річних на строк до 20 лютого 2017 року. Цього ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором

з ОСОБА_8 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_8

5 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» і ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умовами якого ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на 25 березня 2014 року складає 5 млн 704 тис. 132 грн 81 коп., у тому числі: залишок заборгованості за кредитним договором у розмірі 87 тис. 539 доларів США 94 центи, що еквівалентно 908 тис. 331 грн 93 коп.; відсотки за користування кредитом у розмірі 30 тис. 682 доларів США 7 центів, що еквівалентно 318 тис. 363 грн 29 коп.; пені за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 4 млн 477 тис. 437 грн 59 коп.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що ОСОБА_8 отримав споживчий кредит у доларах США, загальна площа квартири, що є предметом іпотеки, становить 55,1 кв. м, докази про те, що у власності ОСОБА_8 знаходиться інше житло, відсутні, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону про мораторій, яким, зокрема, заборонено примусове стягнення нерухомого житлового майна громадян, що є предметом іпотеки.

Проте в наданих для порівняння ухвалах касаційного суду та постанові Верховного Суду України зазначено, що Закон про мораторій не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, які регулюють забезпечення зобов'язань, і не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовної окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону про мораторій не підлягає виконанню.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема пункту 1 Закону про мораторій.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

7 червня 2014 року набув чинності Закон про мораторій, згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Таким чином, установлений цим Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того протягом дії цього Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_01_25/pravo1/T113206.html?pravo=1> інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки Закон про мораторій не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то він не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

Отже, у справі, яка переглядається, суди дійшли помилкового висновку про те, що з набуттям чинності Закону про мораторій неможливо звернути стягнення на предмет іпотеки. Чинність цього Закону на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року (№ 6-58цс15), 9 вересня 2015 року

(№ 6-483цс15).

Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Ураховуючи викладене, ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи суди допустили порушення норм процесуального права, зокрема не встановили усіх фактів, необхідних для правильного застосування судом статті 39 Закону України «Про іпотеку», якою визначено вимоги до рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також умов, за яких застосовується Закон про мораторій, що не дозволяє Верховному Суду України ухвалити нове рішення.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» задовольнити частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва

від 26 листопада 2014 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 3 лютого 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Ю.Л. Сенін

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема