П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,Сімоненко В.М., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_8 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_9, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Широкова Вікторія Анатоліївна, про визнання кредитного договору недійсним, за зустрічним позовом ОСОБА_9 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_8, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Широкова Вікторія Анатоліївна, про визнання договору іпотеки недійсним за заявою ОСОБА_9 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що 17 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_8 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 22 тис. доларів США на ремонт нерухомості на строк до 16 грудня 2027 року, а останній зобов'язався повернути кредит і сплачувати проценти у строк і на умовах, установлених цим договором.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором 17 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_8, ОСОБА_9 укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавці передали банку в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

Посилаючись на неналежне виконання позичальником умов зазначеного кредитного договору, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило: в рахунок погашення заборгованості за цим договором у розмірі 49 тис. 835 доларів США 6 центів звернути стягнення на предмет іпотеки - вказану вище квартиру, яка на праві власності належить ОСОБА_9, шляхом продажу цього предмета іпотеки банком з укладанням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також із наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; виселити ОСОБА_9 з указаної квартири зі зняттям її з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Харківській області.

У жовтні 2013 року та квітні 2014 року ОСОБА_8 і ОСОБА_9 звернулися до суду із зустрічними позовами до ПАТ КБ «ПриватБанк», у яких просили: визнати кредитний договір від 17 грудня 2007 року та договір іпотеки від 17 грудня 2007 року недійсними; зобов'язати приватного нотаріуса Широкову В.А. зняти заборону відчуження спірної квартири та виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження майна іпотекою; стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» 3 тис. 288 доларів США, що еквівалентно 26 тис. 304 грн.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 4 липня 2014 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено: у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 17 грудня 2007 року у розмірі 49 тис. 835 доларів США 6 центів, що еквівалентно 398 тис. 182 грн 11 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 25,90 кв. м шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з одержанням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки; виселено ОСОБА_8, ОСОБА_9 та інших осіб, які зареєстровані та проживають у вказаній квартирі зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Харківській області; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 8 вересня 2014 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 4 липня 2014 року в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором від 17 грудня 2007 року, виселення ОСОБА_8 та інших осіб, які зареєстровані та проживають у вказаній квартирі зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Харківській області, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення: у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 17 грудня 2007 року у розмірі 39 тис. 223 долари США 36 центів звернуто стягнення на предмет іпотеки - зазначену вище квартиру шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з одержанням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки; виселено ОСОБА_9, яка зареєстрована і проживає у вказаній квартирі; в іншій частині рішення суду залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2014 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 4 липня 2014 року в нескасованій частині та рішення Апеляційного суду Харківської області від 8 вересня 2014 року залишено без змін.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2014 року ОСОБА_9 просить скасувати зазначену ухвалу з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року (справа № 6-39цс15) та від 24 червня 2015 року (справа № 6-447цс15) висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини другої статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) у поєднанні з нормами Закону України «Про іпотеку» при вирішенні спорів про виселення мешканців з будинку, який є предметом іпотеки й був придбаний не за рахунок кредитних коштів.

На обґрунтування заяви ОСОБА_9 надала копії постанов Верховного Суду України від 18 березня та 24 червня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_9 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 17 грудня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_8 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 22 тис. доларів США на ремонт нерухомості на строк до 16 грудня 2027 року, а останній зобов'язався повернути кредит і сплачувати проценти у строк і на умовах, установлених цим договором.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором 17 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_8, ОСОБА_9 укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавці передали банку в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

Унаслідок невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором станом на 17 липня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 49 тис. 835 доларів США 6 центів.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції, з висновками якого частково погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що згідно з частиною другою статті 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя має право винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є жилий будинок або жиле приміщення, крім того згідно із частиною першою статті 40 цього Закону та статтею 109 ЖК УРСР - звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині виселення ОСОБА_8 та інших осіб, які зареєстровані та проживають у спірній квартирі, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що у цій частині рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки зі змісту позовних вимог убачається, що позивач просив виселити тільки ОСОБА_9

Разом з тим у постановах Верховного Суду України від 18 березня та 24 червня 2015 року, наданих заявником для порівняння, міститься висновок про те, що за змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина друга статті 109 ЖК УРСР).

Отже, існує невідповідність висновків, викладених у судовому рішенні суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеним у постановах Верховного Суду України від 18 березня та 24 червня 2015 року висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини другої статті 109 ЖК УРСР у поєднанні з нормами Закону України «Про іпотеку» при вирішенні спорів про виселення мешканців з будинку, який є предметом іпотеки й був придбаний не за рахунок кредитних коштів.

Вирішуючи питання про правильність застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є жилий будинок або жиле приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом зазначених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР).

Саме до цього зводяться правові висновки, викладені Верховним Судом України у постановах від 18 березня та 24 червня 2015 року, наданих заявником для порівняння.

З огляду на те, що у справі, яка переглядається, квартиру, що є предметом договору іпотеки, придбано відповідачами не за рахунок отриманого кредиту (свідоцтво про право власності на спірну квартиру від 30 липня 1999 року), суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився касаційний суд, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для виселення ОСОБА_9 без надання їй іншого постійного жилого приміщення.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_9 задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2014 року, рішення Апеляційного суду Харківської області від 8 вересня 2014 року та рішення Московського районного суду м. Харкова від 4 липня 2014 року в частині виселення ОСОБА_9 з квартири АДРЕСА_1 скасувати.

У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про виселення ОСОБА_9 з квартири АДРЕСА_1 зі зняттям її з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Харківській області без надання іншого жилого приміщення відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої

статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема