П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Барбари В.П.,

суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Шицького І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву державного підприємства «Артемсіль» (далі - ДП «Артемсіль») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 квітня 2015 року у справі № 922/4316/14 за позовом публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лемма-Віте» (далі - ПАТ «Страхова компанія «Лемма-Віте») до ДП «Артемсіль», третя особа - публічне акціонерне товариство «Земельний банк» (далі - ПАТ «Земельний банк»), про визнання недійсним договору,

в с т а н о в и л а :

Суб'єкт права на звернення до Верховного Суду України порушує питання про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 14 квітня 2015 року у справі № 922/4316/14 із підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати всі судові рішення, ухвалені у справі, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Підставою для перегляду постанови ДП «Артемсіль» вважає неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 15, 16, 203 та 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), внаслідок чого, на думку заявника, було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви ДП «Артемсіль» надано копію постанови Вищого господарського суду України від 3 березня 2015 року у справі № 922/2126/14, в якій суд касаційної інстанції, на думку суб'єкта звернення, по-іншому застосував зазначені норми матеріального права при вирішенні спору у подібних правовідносинах.

ДП «Артемсіль», ПАТ «Страхова компанія «Лемма-Віте», ПАТ «Земельний банк» не використали наданого їм законом права на участь представника в судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені суб'єктом звернення обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій у межах наданих їм процесуальним законом повноважень, предметом позову є визнання недійсним укладеного 3 жовтня 2011 року між сторонами у справі договору № 08/26 про відступлення права вимоги (цесії) грошових коштів, належних відповідачеві, розміщених на депозитному рахунку у ПАТ «Земельний банк». Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відчуження грошових коштів відбулося у той період, коли майнові права на них перебували у заставі на підставі укладеного 24 грудня 2007 року між Харківським акціонерним комерційним Земельним банком, правонаступником якого є ПАТ «Земельний банк», (заставодержатель) і державним підприємством об'єднанням «Артемсіль», правонаступником якого є ДП «Артемсіль», (заставодавець) договором застави майнових прав № 43-05/З-4. Відчуження цих прав відбулося без згоди заставодержателя, що є порушенням вимог частини 2 статті 586 ЦК України, частини 2 статті 17 Закону України «Про заставу» та підставою для визнання договору недійсним відповідно до статті 215 ЦК України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14 листопада 2014 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26 січня 2015 року, позов задоволено повністю з мотивів, наведених позивачем.

Постановою Вищого господарського суду України від 14 квітня 2015 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26 січня 2015 року залишено без змін.

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, а відповідно і рішення суду першої інстанції, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відступлення права вимоги здійснено без погодження із заставодержателем, як це передбачено умовами договору застави майнових прав, що суперечить вимогам частини 2 статті 17 Закону України «Про заставу», частини 2 статті 586 ЦК України та відповідно до статті 215 ЦК України є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.

У постанові від 3 березня 2015 року Вищий господарський суд України, на думку заявника, дійшов протилежного висновку про застосування положень статей 15, 16, 203 та 215 ЦК України при розгляді аналогічного спору, зазначивши про те, що вирішуючи спір про визнання договору недійсним, слід встановити наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо. У спірному договорі наведено всі істотні умови договору, передбачені чинним законодавством України, тому доводи позивача стосовно недійсності договору відступлення права вимоги (цесії) є необґрунтованими.

Зазначене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, і невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Забезпечуючи єдність судової практики щодо застосування норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із наступного.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Договір застави є одним зі способів забезпечення виконання зобов'язання. За його змістом, відповідно до статті 572 ЦК України кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Таким чином, сторонами у договорі застави є кредитор (заставодержатель) і боржник (заставодавець), цей договір забезпечує виконання укладеного між сторонами кредитного договору, за яким кредитором є ПАТ «Земельний банк», а боржником - ДП «Артемсіль».

Відповідно до частини 2 статті 586 ЦК України, частини 2 статті 17 Закону України «Про заставу» заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Тобто правом контролю за предметом застави наділений за законом та належним чином укладеним договором застави лише заставодержатель. І саме його право, у разі відчуження предмета застави, передачі його у користування іншій особі або іншого розпорядження ним, є порушеним. Тому саме заставодержателю належить право на звернення до суду щодо оспорення дій, вчинених із предметом застави без його згоди, з підстав, передбачених статтями 203 та 215 ЦК України.

У справі, що розглядається, із позовом про визнання недійсним договору відступлення права вимоги звернулося ПАТ «Страхова компанія «Лемма-Віте», яке є стороною саме цього договору, а не договору застави, котрий і передбачає можливість для заставодержателя оспорювати угоди, укладені без його згоди, стосовно майна, що перебуває у заставі.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.

Наведене дає підстави для висновку, що ПАТ «Страхова компанія «Лемма-Віте» за наявності договору застави може звернутися з позовом про визнання недійсним договору відступлення права вимоги лише у випадку, коли воно не знало чи не могло знати, що майно, право вимоги на яке відступається, перебуває у заставі. Однак як зазначено у пункті 4 спірного договору, новий кредитор підтвердив, що ознайомлений із фактом наявності договору застави від 24 грудня 2007 року № 43-05/З-4.

Таким чином, вимога про визнання правочину недійсним із застосуванням положень статей 203 та 215 ЦК України з підстав недотримання вимог частини 2 статті 586 ЦК України та частини 2 статті 17 Закону України «Про заставу» може бути заявлена лише заставодержателем.

За таких обставин усі ухвалені у зазначеній справі судові рішення підлягають скасуванню, а у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 11116 , 11123 , 11124 , 11125 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву державного підприємства «Артемсіль» задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 14 квітня 2015 року, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26 січня 2015 року та рішення господарського суду Харківської області від 14 листопада 2014 року у справі № 922/4316/14 скасувати.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лемма-Віте» до державного підприємства «Артемсіль», третя особа - публічне акціонерне товариство «Земельний банк», про визнання недійсним договору відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий В.П. Барбара

Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник І.Б. Шицький