ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Романюка Я.М., Яреми А.Г. розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 до приватного сільськогосподарського підприємства «Яблуневий сад» про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2015 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 звернулися до суду із зазначеним позовом до приватного сільськогосподарського підприємства «Яблуневий сад» ( далі ПСП « Яблуневий сад»), посилаючись на порушення своїх прав, зокрема на відсутність в укладених між сторонами договорах оренди земельних ділянок порядку внесення орендної плати, що є однією з істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі».

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 5 лютого 2015 року позов задоволено. Визнано недійсними договори оренди земельних ділянок, укладені між ПСП "Яблуневий сад" та кожним позивачем.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 5 травня 2015 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилено. Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 5 травня 2015 року залишено без змін.

16 червня 2016 року ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року, з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3339/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1> (далі - ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1>) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 15 Закону України «Про оренду землі» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_778725/ed_2015_11_24/pravo1/T980161.html?pravo=1> та частини першої статті 15 Цивільного кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843046/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1> (далі - ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1>).

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення заявник посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2015 року, в якій, на його думку, зазначені норми права застосовані по-іншому.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Позивачам на підставі відповідних державних актів на право власності належать земельні ділянки, розташовані на території Матусівської сільської ради, Шполянського району, Черкаської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У жовтні, листопаді 2006 році між позивачами та ПСП «Яблуневий сад» укладені на однакових умовах договори оренди земельних ділянок, які зареєстровані у Шполянському районному відділі Черкаської районної філії Державного підприємства «Центр ДЗК».

Відповідно до пункту 9 цих договорів оренди землі орендна плата вноситься орендарем у грошовій та/або натуральній формі в розмірі 817 грн 75 коп. на рік, 1,5 % від проіндексованої грошової оцінки земельної ділянки.

Пунктом 12 договорів оренди землі передбачено, що передача продукції та надання послуг у рахунок орендної плати оформляється відповідними актами.

Протягом останніх трьох років відповідач без складання таких актів частково сплачував позивачам орендну плату готівковими коштами, а іншу частину наявною сільськогосподарською продукцією.

Крім того, сільськогосподарська продукція, яка видавалася в рахунок орендної плати, доставлялася позивачами за їх власний рахунок.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що в договорах оренди землі відсутня одна з істотних умов договору, передбачена статтею 15 Закону України «Про оренду землі» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_778725/ed_2015_02_12/pravo1/T980161.html?pravo=1>, а саме порядок внесення орендної плати, що є порушенням прав позивачів та підставою для визнання договорів недійсними.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, зазначив, що укладені між позивачами та відповідачем договори містять пункт 9 «Орендна плата», в якому передбачена орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Також апеляційний суд виходив з того, що сторони погодили умови договору, виконували їх узгодженим у договорі способом, позивачі весь час отримували орендну плату як в грошовій, так і в натуральній формах, що ними не заперечувалось, а тому суд дійшов висновку про відсутність порушення прав позивачів, зауваживши, що сторони не позбавлені права укласти додаткові угоди для визначення спірних умов договору.

У наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2015 року касаційний суд, розглядаючи позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди землі з ідентичних підстав, залишив рішення суду першої інстанцій про задоволення позовних вимог без змін з огляду на те, що відсутність у договорі оренди такої істотної умови договору, як порядок внесення орендної плати, призвела до порушення прав позивача на отримання орендної плати в натуральній формі в розмірі, визначеному договором.

Таким чином, судом касаційної інстанції неоднаково застосовано частину 2 статті 15 Закону України «Про оренду землі» та частину першу статті 15 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей в застосуванні однієї і тієї самої норми права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Згідно із частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) істотною умовою договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Частиною другою вказаної статті визначено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо (частина третя статті 15 зазначеного Закону).

Разом з тим частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду з позовом, позивачі посилались на те, що спірні договори оренди земельних ділянок не містять усіх, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», істотних умов, зокрема порядку внесення орендної плати, а тому вони незгодні з тим, що протягом дії договорів вони здійснювали доставку продукції, яку вони отримували як оплату у натуральній формі, за власний рахунок та не укладали відповідні акти, передбачені пунктом 12 договорів.

У справі, у якій подано заяву про перегляд судових рішень, суди апеляційної та касаційної інстанцій з урахуванням фактичних обставин справи та дотриманням інтересів усіх учасників договору виходили з того, що сторони врегулювали в договорі свої відносини на власний розсуд, як це передбачено статтею 6 ЦК України, виконували умови договору узгодженим способом, зокрема, позивачі упродовж усього часу отримували орендну плату, що ними не заперечувалось.

Отже, якщо відсутність у договорі одніє з істотних умов не унеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, то незгода позивачів з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання їх прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав.

Таким чином, суди апеляційної та касаційної інстанцій у даній справі дійшли обгрунтованого висновку, про відсутність порушення прав позивачів при укладанні договорів оренди та можливість захисту прав позивачів іншим шляхом.

З огляду на зазначене обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, у зв'язку із чим відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України у задоволенні заяви ОСОБА_6 про перегляд рішення суду касаційної інстанції Верховним Судом України необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко

Судді: В.І. Гуменюк

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

А.Г. Ярема