П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., суддів Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., Романюка Я.М.,Яреми А.Г.,

за участю представника публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» Лопатнікової Аліни Вадимівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про стягнення грошових коштів за заявою публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2014 року ОСОБА_7 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 7 травня й 25 липня 2012 року між нею і публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») в особі Кримського регіонального управління ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договори банківського вкладу (вклад «Депозит «VIP») у доларах США та у гривнях, за умовами яких вона передала відповідачу грошові кошти в розмірі 150 тис. грн та 60 тис. доларів США на строк до 7 травня й 25 липня 2013 року відповідно.

У квітні 2014 року вона звернулася до ПАТ КБ «Приватбанк» із заявою про переведення всіх своїх рахунків на обслуговування до відділення № 28 Харківського головного регіонального управління ПАТ КБ «Приватбанк», відповідь на що не отримала.

Позивачка вважала, що виконала свої зобов'язання за договорами, письмова форма яких, на її думку, дотримана, а відповідач ухиляється від виконання своїх зобов'язань за договорами, чим порушує її права як вкладника.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_7 просила стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на її користь 240 тис. 120 грн 50 коп. та 485 тис. 544 долари США 9 центів заборгованості за вказаними договорами банківського вкладу.

Нововодолазький районний суд Харківської області рішенням від

14 травня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 відмовив.

Апеляційний суд Харківської області рішенням від 18 серпня

2015 року, описку в якому виправлено ухвалою цього ж суду від

16 листопада 2015 року, рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 14 травня 2015 року скасував та ухвалив нове, яким позов ОСОБА_7 задовольнив, стягнув на її користь із ПАТ КБ «Приватбанк» 240 тис. 120 грн 50 коп. та 485 тис. 544 долари США 9 центів. Додатковим рішенням від 25 серпня 2015 року суд апеляційної інстанції вирішив питання розподілу судових витрат.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 10 лютого 2016 року касаційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» відхилила, рішення Апеляційного суду Харківської області від 18 серпня

2015 року залишила без змін.

22 квітня 2016 року до Верховного Суду України звернулося ПАТ КБ «Приватбанк» із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року з підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 1058-1060 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункту 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України (НБУ) від 3 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення), пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 1 червня 2011 року

№ 174 (далі - Інструкція № 174), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також із підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У зв'язку із цим ПАТ КБ «Приватбанк» просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого

2016 року й рішення Апеляційного суду Харківської області від 18 серпня

2015 року та залишити в силі рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 14 травня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ КБ «Приватбанк» Лопатнікової А.В., дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 4 статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що ОСОБА_7 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що

7 травня 2012 року між нею й ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір (вклад «Депозит «VIP») у гривнях, за умовами якого вона передала відповідачу грошові кошти в розмірі 150 тис. грн на строк до 7 травня 2013 року зі ставкою 16 % річних (т.1, а.с. 8).

Крім того, 25 липня 2012 року укладено договір (вклад «Депозит «VIP») у доларах США, за умовами якого ОСОБА_7 передала відповідачу грошові кошти в розмірі 60 тис. доларів США на строк до 25 липня 2013 року зі ставкою 10 % річних (т.1, а.с. 9).

На підтвердження внесення зазначених грошових сум на депозитні рахунки ОСОБА_7 долучила до позовної заяви ксерокопії договорів (вклад «Депозит «VIP») від 7 травня й 25 липня 2012 року, ксерокопії пластикових карток «Visa Platinum» та «Visa Electron», а також копію довідки, видану

15 травня 2014 року начальником департаменту з координації роботи з клієнтами Кримського регіонального управління ПАТ КБ «Приватбанк» (т. 1, а.с. 8-12).

Долучені ОСОБА_7 до матеріалів справи ксерокопії документів не містять відмітки про засвідчення.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, установив, що між сторонами укладено договори банківського вкладу, було відкрито відповідні рахунки за договорами, грошові кошти зараховано до банку; порушення ПАТ КБ «Приватбанк» прав позивачки на вільне володіння та користування належними їй грошовими коштами є підставою для їх стягнення; банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження припинення відповідних зобов'язань у зв'язку з їх виконанням тощо.

Обґрунтовуючи підставу, визначену пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на ухвалу Верховного Суду України від 25 березня 2016 року та постанови Верховного Суду України від 29 січня й 29 жовтня 2014 року, а на підтвердження підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, заявник надає ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня й 16 грудня 2015 року та 13 січня 2016 року.

Ухвала Верховного Суду України від 25 березня 2016 року не може обґрунтовувати підставу перегляду судового рішення суду касаційної інстанції, передбачену пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, оскільки нею вирішено питання про допуск справи до провадження за результатами розгляду заяви про перегляд рішення касаційного суду в порядку, передбаченому статтею 360 цього Кодексу.

У постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року (справа № 6-149цс13) міститься висновок про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошових сум підтверджується договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки.

У постанові від 29 жовтня 2014 року (справа № 6-118цс14) Верховний Суд України висловив правовий висновок про те, що згідно зі статтею 1059 ЦК України, пунктом 1.4 Положення та пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від

12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошових сум підтверджується договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі їх здійснення в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку (далі - САБ).

Таких по суті висновків щодо застосування норм матеріального права дійшов і суд касаційної інстанції, постановляючи надані для порівняння ухвали від 7 жовтня 2015 року та 13 січня 2016 року.

В ухвалі від 16 грудня 2015 року суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалені у справі рішення та передаючи справу на новий розгляд, зазначив, що за положеннями статті 1059 ЦК України, пункту 1.4. Положення,

пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 174 письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Отже, існує невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а також неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання усунення зазначених невідповідностей та розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

З огляду на визначення договору банківського вкладу, закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України від 7 грудня

2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність»).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Положення статті 1059 ЦК України врегульовують питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Згідно з пунктом 1.4 Положення залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до положень Інструкції № 492 банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського вкладу укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10).

Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 174 передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі її здійснення в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

За змістом копій договорів від 7 травня й 25 липня 2012 року клієнт передає, а банк приймає грошові кошти (вклад) на строк вкладу; як доказ внесення коштів на депозит банк видає клієнту електронну ощадну книжку; для внесення суми кладу банк відкриває клієнту депозитний рахунок (пункт 1 копії договорів).

Статтею 1064 ЦК України установлено, що укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом підтверджуються ощадною книжкою. В ощадній книжці вказуються найменування і місцезнаходження банку (його філії), номер рахунка за вкладом, а також усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунка, а також залишок грошових коштів на рахунку на момент пред'явлення ощадної книжки у банк. Відомості про вклад, вказані в ощадній книжці, є підставою для розрахунків за вкладом між банком і вкладником. Видача банківського вкладу, виплата процентів за ним і виконання розпоряджень вкладника про перерахування грошових коштів з рахунка за вкладом іншим особам здійснюються банком у разі пред'явлення ощадної книжки. Якщо ощадну книжку втрачено або приведено у непридатний для пред'явлення стан, банк за заявою вкладника видає йому нову ощадну книжку.

Вирішуючи питання щодо стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу, суди зазвичай встановлюють факт укладення відповідного договору, з'ясовують повноваження сторін на його укладення, факт внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника, а також дотримання вимог, передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності щодо укладення договору банківського вкладу та внесення грошових коштів.

Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.

Проте, у справі, яка переглядається, суди на ці обставини уваги не звернули.

З наведених підстав оскаржувані судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, та в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, Верховний Суд України має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили зазначених обставин, а Верховний Суд України відповідно до положень статей 355, 3602 ЦПК України не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі.

Тому судові рішення у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року, рішення Апеляційного суду Харківської області від

18 серпня 2015 року та рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 14 травня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Нововодолазького районного суду Харківської області.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема