ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Самсіна І.Л.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до апеляційного суду Хмельницької області, територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області (далі - територіальне управління ДСА, ДСА відповідно), ДСА, Державної казначейської служби України (далі - ДКС), Міністерства фінансів України (далі - Мінфін) про стягнення недоотриманих заробітної плати та грошового утримання,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі та грошовому утриманню. Свої вимоги обґрунтувала тим, що частиною другою статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2862-XII) передбачено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 % його окладу. 30 червня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 514 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України» (далі - постанова № 514), якою зазначеним у постанові особам були підвищені посадові оклади. Ця постанова набрала чинності з 1 червня 2005 року. Лише 3 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 «Про оплату праці суддів» (далі - постанова № 865), яка набрала чинності з 1 січня 2006 року. Тобто з 1 червня 2005 року до 1 січня 2006 року посадовий оклад позивача не відповідав вимогам частини другої статті <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_421/ed_2011_12_13/pravo1/T286200.html?pravo=1> 44 Закону № 2862-XII, внаслідок чого їй не було донараховано заробітну плату.

Суди розглядали справу неодноразово.

Хмельницький окружний адміністративний суд ухвалою від 11 лютого 2013 року у цій справі у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з позовом у частині стягнення коштів по довічному грошовому утриманню та компенсації у зв'язку з порушенням строків його виплати за період з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року відмовив, а позовні вимоги у частині стягнення довічного грошового утримання та компенсації за червень-грудень 2005 року залишив без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 11 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року, позовні вимоги задовольнив частково: постановив стягнути з ДСА і зобов'язав ДКС провести з державного бюджету видатки, передбачені ДСА, на користь ОСОБА_1 у розмірі 80 529 грн 2 коп. як заборгованість по заробітній платі. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 7 липня 2015 року скасував рішення суду апеляційної інстанції, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2013 року змінив: скасував її в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ДСА і зобов'язання ДКС провести з державного бюджету видатки, передбачені ДСА, на користь ОСОБА_1 80 529 грн 2 коп. як заборгованість по заробітній платі та ухвалити у цій частині нове рішення - про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із постановою суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме статті 44 Закону № 2862-XII.

На обґрунтування заяви надано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 10 грудня 2014 року, 17, 24 лютого, 4, 6, 13, 17 березня, 2, 9 квітня, 7 липня 2015 року, які, на її думку, підтверджують неоднакове правозастосування.

Верховний Суд України вже вирішував питання щодо правильного застосування статті 44 Закону № 2862-XII при розгляді інших справ.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 3 жовтня 2015 року (справа № 21-527а15) зазначено таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 44 Закону № 2862-XII заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 % його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 % посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та постановою № 514 з 1 червня 2005 року підвищено розміри посадових окладів, встановлено надбавки, доплати та порядок преміювання, зокрема, Голови Конституційного Суду України та Голови Верховного Суду України.

Постановою № 865 Кабінет Міністрів України затвердив схеми посадових окладів, встановив надбавки, доплати та порядок преміювання інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції.

У початковій редакції постанови № 865 пунктом 5 було передбачено, що вона набирає чинності з 1 січня 2006 року.

Проте ще до набрання нею чинності Кабінет Міністрів України постановою від 31 грудня 2005 року № 1310 вніс зміни до постанови № 865, зокрема пункт 5 якої виклав у такій редакції: «ця постанова набирає чинності з дня втрати чинності Указів Президента України від 10 липня 1995 року № 584, від 19 вересня 1996 року № 856, від 5 березня 2002 року № 220, від 25 листопада 2002 року № 1061, статей 3 та 4 Указу Президента України від 11 грудня 2002 року № 1150, абзацу першого статті 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173 у частині встановлення надбавки суддям військових місцевих та військових апеляційних судів».

Вказаними указами Президента України суддям встановлювались надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи тощо, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Зазначені укази Президента України повністю або в частині оплати праці суддів втратили чинність з 1 січня 2006 року.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що Кабінет Міністрів України, діючи відповідно до статті 8 Закону № 108/95-ВР, постановою № 865 не просто підвищив посадові оклади, а визначив нові розміри та умови оплати праці суддів, у зв'язку з чим нові посадові оклади могли бути застосовані лише з одночасною втратою чинності зазначеними указами Президента України в частині оплати праці суддів.

Отже, висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий І.Л. СамсінСудді:О.Ф. ВолковМ.І. Гриців О.А. КороткихВ.Л. Маринченко О.Б. ПрокопенкоО.О. Терлецький