ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Гуля В.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Шицького І.Б., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України в м. Сумах (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) до публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» (далі - ПАТ) про стягнення заборгованості,

встановила:

У листопаді 2012 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом про стягнення з ПАТ заборгованості зі сплати штрафних санкцій та нарахованої пені на загальну суму 975 073 грн 78 коп.

Свої вимоги обґрунтувало тим, що на момент виникнення спірних відносин відповідач згідно з пунктом 1 частини першої статті 14 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-VI «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-VI) не сплатив у повному обсязі та у передбачений цим Законом строк страхові внески.

15 грудня 2010 року управління ПФУ прийняло рішення № 605 про застосування до ПАТ фінансової санкції у вигляді штрафу за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків за березень 2010 року та одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нарахувало пеню на загальну суму 975 073 грн 78 коп.

Це рішення ПАТ оскаржило до Сумського окружного адміністративного суду, який постановою від 7 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2011 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 листопада

2012 року, в задоволенні позову відмовив.

Під час апеляційного та касаційного перегляду цієї справи господарський суд Сумської області ухвалою від 24 жовтня 2011 року порушив провадження у справі № 5021/2509/2011 про банкрутство ПАТ, увів мораторій на задоволення вимог кредиторів, який згідно із статтею 1 Закону України від 14 травня

1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2343-XII) передбачає зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відкриття справи про банкрутство, на думку ПАТ, унеможливлює стягнення заборгованих страхових внесків і застосування фінансових санкцій відповідно до положень Закону № 1058-VI.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 18 січня 2013 року позов задовольнив.

Своє рішення обґрунтував тим, що відповідно до статті 1 Закону

№ 2343-XII рішення управління ПФУ щодо сплати фінансових санкцій та нарахованої пені на момент порушення провадження у справі про банкрутство не набрало законної сили через оскарження його в судовому порядку, такі вимоги є поточними й підлягають сплаті відповідачем у встановлений строк.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 5 червня 2013 року та Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 жовтня 2014 року постанову суду першої інстанції залишили без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ПАТ звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм статей 1, 14 Закону № 2343-XII у подібних правовідносинах.

На підтвердження неоднаковості у правозастосуванні послалося на ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2014 року (справа № К/800/36429/13) та Вищого господарського суду України від 10 грудня 2014 року (справа № 920/934/14), у яких вказано, що вимоги органу ПФУ про стягнення заборгованості, яка в часі виникла до початку процедури банкрутства, є вимогами конкурсного кредитора, а тому до них застосовуються правила їх заявлення до боржника, передбачені статтею 14 Закону № 2343-XII.

Зіставлення правових висновків, наведених у судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, і в судових рішеннях, наданих для порівняння, дає підстави стверджувати, що суди касаційної інстанції неоднаково застосували норми матеріального права, які регулюють умови та порядок застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхових внесків у зв'язку з порушенням провадження у справі про банкрутство.

В аспекті зазначеного правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

Відповідно до абзацу шостого статті 1 Закону № 2343-ХІІ кредитор - це <…> органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Згідно з абзацом двадцять четвертим цієї самої статті Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

За статтею 5 Закону № 2343-ХІІ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК), іншими законодавчими актами України.

Згідно з частиною першої статті 6 Закону № 2343-ХІІ, пунктом 2

статті 12 ГПК справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.

За частиною другою статті 6 цього Закону право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор.

Відповідно до частини десятої статті 7 Закону № 2343-ХІІ до заяви кредитора - органу державної податкової служби чи інших державних органів, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), додаються докази вжиття заходів до отримання заборгованості по обов'язкових платежах у встановленому законодавством порядку.

За частиною першою статті 11 Закону № 2343-ХІІ суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, <…> виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду <…>, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Згідно з частиною п'ятою цієї статті з метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, суддя у підготовчому засіданні виносить ухвалу, якою зобов'язує заявника подати до офіційних друкованих органів у десятиденний строк за його рахунок оголошення про порушення справи про банкрутство.

За частиною п'ятнадцятою названої вище статті після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно зі статтею 14 цього Закону.

Положення статті 12 Закону № 2343-ХІІ встановлюють, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні санкції) за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до вимог абзаців першого, третього частини першої, частин другої, третьої статті 14 Закону № 2343-ХІІ конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство. протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Копії зазначених заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику та розпоряднику майна. Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Боржник разом з розпорядником майна за наслідками розгляду зазначених вимог повністю або частково визнає їх або відхиляє, з обґрунтуванням підстав відхилення, про що розпорядник майна повідомляє письмово заявників і господарський суд. Рішення боржника про невизнання вимог може бути оскаржене до господарського суду, що порушив провадження у справі про банкрутство.

З нормативного підходу до розуміння зазначених норм права випливає, що критерієм поділу кредиторів на конкурсних та поточних є час виникнення вимоги щодо грошового зобов'язання боржника відносно рішення господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство. Якщо вимоги до боржника виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та їх вимога не забезпечена заставою майна боржника, такий кредитор набуває статусу конкурсного, якщо після - поточного. При цьому положення Закону № 2343-ХІІ не містять умов (підстав), за яких вид кредитора може змінитися залежно від певних обставин, зокрема за наявності адміністративного судового провадження, розпочатого боржником раніше - ще до порушення провадження у справі про банкрутство за заявою іншого (ініціюючого) кредитора, яке на час порушення справи про банкрутство тривало або було завершено, але судове рішення щодо вимог кредитора не набрало законної сили.

Оспорення боржником в окремому судовому провадженні вимоги кредитора, зокрема заборгованості зі сплати штрафних санкцій та нарахованої пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків, до порушення провадження у справі про банкрутство за заявою іншого (ініціюючого) кредитора (кредиторів), не звільняє кредитора, вимога якого оспорена, від обов'язку подати до господарського суду заяву про визнання і включення вимоги до реєстру вимог кредиторів.

Заявлення вимог конкурсних кредиторів після закінчення строку, встановленого для їх подання або незаявлення їх взагалі, тягне наслідки, передбачені частиною другою статті 14 Закону № 2343-ХІІ.

Як убачається з фактичних обставин цієї справи, вимоги щодо сплати штрафних санкцій та пені, які нараховані на підставі рішення управління ПФУ від 15 грудня 2010 року, виникли до дати порушення провадження у справі про банкрутство ПАТ, а упродовж 30-денного строку від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство (21 лютого 2012 року) управління ПФУ не подало до господарського суду письмову заяву про визнання та включення їх до реєстру вимог кредиторів.

Трактування зазначених вище норм права у контексті фактичних обставин цієї справи дає підстави дійти такого висновку.

Вимога сплатити штрафні санкції та нараховану пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків, яка була сформована і надіслана боржнику до порушення провадження у справі про банкрутство, визнається конкурсною і не змінює своєї юридичної природи на поточну незалежно від того, що боржник ще до порушення провадження у справі про його банкрутство за заявою іншого (ініціюючого) кредитора оскаржив її (вимогу) до адміністративного суду, судовий розгляд якої на дату порушення провадження у справі про банкрутство не був завершений ухваленням судового рішення, що набрало законної сили.

Оскільки у цій справі суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2014 року слід скасувати, а справу - направити на новий касаційний розгляд.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік О.Ф. Волков М.І. Гриців В.С. Гуль А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.І. Потильчак О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький І.Б. Шицький