ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Гриціва М.І.,суддів:Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_9 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області (далі - УМВС, МВС відповідно) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення грошового утримання за час вимушеного прогулу,
в с т а н о в и л а:
У червні 2014 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом до УМВС про визнання протиправним та скасування наказу начальника УМВС від 29 травня 2014 року № 114 о/с (далі - Наказ № 114 о/с) про звільнення його з посади старшого інспектора дорожньо-патрульної служби взводу із забезпечення супроводження роти дорожньо-патрульної служби державної автомобільної інспекції (далі - старший інспектор ДПС, РДПС, ДАІ відповідно), підпорядкованої УМВС, і наказу МВС № 330/в від 29 травня 2014 року «Про порушення Присяги працівника органів внутрішніх справ України працівниками УДАІ Управління МВС України у Волинській області та покарання винних» (далі - Наказ № 330/в) про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення за пунктом 66 (скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення), поновлення на займану раніше посаду та стягнення грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу з моменту звільнення.
Фактичними підставами правозастосування стали такі обставини.
Згідно з наказом начальника УМВС від 29 травня 2014 року № 444 було проведено службове розслідування, висновки якого від 29 травня 2014 року та наказ № 330/в стали підставами для прийняття рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача у виді звільнення зі служби за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, порушення вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року № 382 (далі - Присяга), у частині відданості народові України, Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (далі - Закон № 565-XII), Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі - Статут), особисту недисциплінованість, що виразилось у невиконанні вимог наказів МВС від 28 травня 2014 року № 488 дск (далі - наказ № 488 дск) та Управління ДАІ УМВС від 28 травня 2014 року № 157 «Про відрядження працівників Державтоінспекції області» (далі - наказ № 157) щодо виконання завдань, визначених Законом України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (далі - Закон № 638-IV) та несення служби по охороні громадського порядку в районах проведення антитерористичної операції.
28 травня 2014 року начальник УДАІ УМВС на виконання вимог наказу № 488 дск та керівництва Департаменту ДАІ МВС підписав наказ № 157, згідно з яким командирам взводів ДПС ДАІ РДПС, підпорядкованої УМВС, та начальникові відділення ДАІ з обслуговування м. Луцька ДАІ УМВС наказано було провести оперативні наради з підпорядкованим особовим складом щодо відрядження працівників ДАІ в розпорядження начальника Головного управління МВС в Харківській області, під час яких визначити по 2 досвідчених, патріотично налаштованих працівника ДАІ та подати списки бажаючих до виконання поставлених завдань до 9 год. 00 хв. 29 травня 2014 року у відділ окремої роти ДПС УДАІ УМВС.
На виконання зазначених вимог командири взводів з обслуговування стаціонарних постів № 1, № 2 і № 3 РДПС ДАІ УМВС та начальник відділення ДАІ з обслуговування м. Луцька ДАІ УМВС рапортами доповіли, що вони провели відповідні наради, на яких були визначені працівники для відрядження, списки котрих додавались.
Водночас командир взводу із забезпечення супроводження РДПС ДАІ УМВС рапортом від 28 травня 2014 року доповів начальнику УДАІ УМВС про те, що під час проведення зборів особового складу ніхто з працівників підрозділу не виявив бажання їхати у відрядження до Харківської області, після чого начальник УДАІ УМВС провів повторні збори цього взводу.
Рапортами начальник УДАІ і начальник управління кадрового забезпечення УМВС доповіли, що 29 травня 2014 року на зборах особового складу взводу із забезпечення супроводження РДПС 13 співробітників цього підрозділу відмовилися виконувати наказ № 488 дск і наказ №157. У зв'язку з цим усі відмовники здали свої службові посвідчення, зокрема й позивач.
Цього ж дня позивач подав рапорт про звільнення його з органів внутрішніх справ за власним бажанням у зв'язку з сімейними обставинами з 30 травня 2014 року.
Львівський окружний адміністративний суд постановою від 3 вересня 2014 року відмовив у задоволенні позову. Суд виходив із того, що безпідставна та необґрунтована відмова позивача відбути у відрядження для несення служби з охорони громадського порядку в Харківську область є несумісною з проходженням служби в органах внутрішніх справ, суперечить змісту Присяги, оскільки підриває довіру громадян до працівників міліції зокрема і органів внутрішніх справ взагалі щодо спроможності виконання ними покладених на них обов'язків із боротьби з тероризмом. За таких обставин, як визнав суд, відповідач мав достатньо підстав для звільнення позивача з органів внутрішніх справ на підставі пункту 66 Положення.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 9 грудня 2014 року скасував постанову Львівського окружного адміністративного суду від 3 вересня 2014 року і прийняв нову - про часткове задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи своє рішення, послався на незаконність звільнення, оскільки відповідач не довів належними доказами скоєння позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу. Зазначив також, що відповідач усупереч вимогам статті 14 Статуту службове розслідування провів неповно, однобічно і без об'єктивного з'ясування всіх обставин події.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 8 квітня 2015 року постанову Львівською апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2014 року залишив без змін.
Не погоджуючись з ухвалою суду касаційної інстанції, УМВС звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України у подібних правовідносинах пункту 66 Положення.
Як на приклад неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права заявник посилається на дві ухвали Вищого адміністративного суду України від 2 квітня 2015 року (справи №№ К/800/65557/14 і К/800/66048/14), в яких цей суд з огляду на аналогічні фактичні обставини дійшов протилежних за значенням правових висновків щодо законності звільнення інших працівників на підставі наказу № 114о/с.
Усуваючи розбіжності в застосуванні касаційним судом зазначених вище норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюються Законом № 565-ХІІ, <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_12_28/pravo1/T056500.html?pravo=1>Статутом та Положенням.
Статтею 1 Статуту визначено, що службовою дисципліною є дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_03_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1> і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів МВС підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги.
Відповідно до статті 4 Статуту наказ є формою реалізації службових повноважень особи начальницького складу, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа, якій належить його виконати. Накази можуть даватись як в усній, так і в письмовій формі. У разі одержання наказу від старшого прямого начальника підлеглий зобов'язаний виконати його та повідомити про це свого безпосереднього начальника.
Таким чином, наказ - це правовий акт, виданий з метою вирішення основних і оперативних завдань органів виконавчої влади його керівником, що діє на основі єдиноначальності, містить вимогу необхідності вчинення будь-якої дії або утримання від неї конкретним виконавцем (конкретними виконавцями).
Накази повинні відповідати таким умовам: 1) виходити від начальника як провідника державної волі, а отже, відповідати чинному законодавству; 2) носити характер однозначного, обов'язкового до виконання веління і видаватись з дотриманням встановленої законом форми. Виконавець може висловити свої зауваження до виконання, але при залишенні наказу в силі він повинен його виконувати під загрозою юридичних санкцій.
Встановлені спеціальні вимоги, що висуваються до наказів в системі органів внутрішніх справ України, в тому числі вимога конкретності, яка полягає в чіткому, ясному формулюванні цілей та завдань, шляхів і засобів їх досягнення. Наказ повинен бути сформульований однозначно, щоб було зрозуміло хто є виконавцем наказу, хто є його організатором, в які строки необхідно його виконати. Отже, чим конкретнішим є наказ, тим більші гарантії його успішного, чіткого та повного виконання. Крім того, встановлена вимога адресності, яка полягає в тому, що кожен наказ повинен бути призначеним чітко до одного чи кількох виконавців.
За змістом статті 7 Статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги, статутів і наказів начальників; дотримуватися норм професійної та службової етики; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку тощо.
Види дисциплінарних стягнень за порушення службової дисципліни наведені в статті 12 Статуту, найсуворішим з яких є звільнення з органів внутрішніх справ, що застосовується як крайній захід дисциплінарного впливу.
Порядок накладення дисциплінарних стягнень на осіб рядового і начальницького складу врегульовано статтею 14 Статуту.
Зокрема, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органів внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Підстави звільнення зі служби осіб рядового і начальницького складу, в тому числі за порушення дисципліни, вчинення адміністративного чи кримінального правопорушення, встановлені пунктами 63-65 Положення.
Окремо пунктами 66 і 67 Положення передбачені підстави звільнення зі служби за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, та за вчинення злочину або адміністративного корупційного правопорушення.
Провівши системний аналіз зазначених норм матеріально права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що дискредитація звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет органів внутрішніх справ і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби. Невиконання вимог наказів № 488 дск та № 157, що стало підставою для звільнення позивача, не містить ознак такого проступку, а підпадає під поняття порушення службової дисципліни, за яке може бути накладене дисциплінарне стягнення відповідно до статті 12 Статуту.
Таким чином, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому в задоволенні заяви УМВС слід відмовити.
Також слід зазначити, що перегляд правильності застосування означених норм Положення був відображений у постанові Верховного Суду України від 29 вересня 2015 року у справі № 21-1288а15.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.І. ГрицівСудді: О.В. КривендаВ.В. Кривенко В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко О.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін О.О. Терлецький