ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І.,суддів:Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_9 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області (далі - УМВС, МВС відповідно), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Управління державної автомобільної інспекції (далі - УДАІ, ДАІ відповідно) УМВС, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення грошового утримання за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и л а:

У червні 2014 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом до УМВС, про визнання протиправним та скасування наказу начальника УМВС від 29 травня 2014 року № 114 о/с (далі - наказ № 114 о/с) про звільнення його у запас за пунктом 66 (скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення), поновлення на посаді, стягнення грошового утримання за час вимушеного прогулу.

Фактичними підставами правозастосування стали такі обставини.

Наказом № 114 о/с старшого капітана міліції ОСОБА_9 - старшого інспектора дорожньо-патрульної служби взводу із забезпечення супроводження роти дорожньо-патрульної служби ДАІ (далі - ДПС, РДПС відповідно) підпорядкованої УМВС, звільнено з органів внутрішніх справ у запас (з постановкою на військовий облік) за пунктом 66 Положення з 30 травня 2014 року.

Підставою для видачі зазначеного наказу стали висновок службового розслідування від 29 травня 2014 року, проведеного згідно із наказом начальника УМВС від 29 травня 2014 року № 444, та наказом № 330/в, відповідно до яких прийнято рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача у виді звільнення зі служби за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, порушення вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року № 382 (далі - Присяга), у частині відданості народові України, Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (далі - Закон № 565-XII), Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі - Статут), особисту недисциплінованість, що виразилось у невиконанні вимог наказів МВС від 28 травня 2014 року № 488 дск (далі - наказ № 488 дск) та УДАІ УМВС від 28 травня 2014 року № 157 «Про відрядження працівників Державтоінспекції області» (далі - наказ № 157) щодо виконання завдань, визначених Законом України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (далі - Закон № 638-IV) та несення служби по охороні громадського порядку в районах проведення антитерористичної операції.

28 травня 2014 року начальник УДАІ УМВС на виконання вимог наказу № 488 дск та керівництва Департаменту ДАІ МВС підписав наказ № 157, згідно з яким командирам взводів ДПС ДАІ РДПС, підпорядкованої УМВС, та начальникові відділення ДАІ з обслуговування м. Луцька ДАІ УМВС наказано було провести оперативні наради з підпорядкованим особовим складом щодо відрядження працівників ДАІ в розпорядження начальника Головного управління МВС в Харківській області, під час яких визначити по 2 досвідчених, патріотично налаштованих працівника ДАІ та подати списки бажаючих до виконання поставлених завдань до 9 год. 00 хв. 29 травня 2014 року у відділ окремої роти ДПС УДАІ УМВС.

На виконання зазначених вимог командири взводів з обслуговування стаціонарних постів № 1, № 2, № 3 РДПС ДАІ УМВС та начальник відділення ДАІ з обслуговування м. Луцька ДАІ УМВС рапортами доповіли, що вони провели відповідні наради, на яких були визначені працівники для відрядження, списки котрих додавались.

Водночас командир взводу із забезпечення супроводження РДПС ДАІ УМВС рапортом від 28 травня 2014 року доповів начальнику УДАІ УМВС про те, що під час проведення зборів особового складу ніхто з працівників підрозділу не виявив бажання їхати у відрядження до Харківської області, після чого начальник УДАІ УМВС провів повторні збори цього взводу.

Рапортами начальник УДАІ і начальник управління кадрового забезпечення УМВС доповіли, що 29 травня 2014 року на зборах особового складу взводу із забезпечення супроводження РДПС 13 співробітників цього підрозділу відмовилися виконувати наказ № 488 дск і наказ №157. У зв'язку з цим усі відмовники здали свої службові посвідчення, зокрема й позивач.

Цього ж дня позивач подав рапорт про звільнення його з органів внутрішніх справ за власним бажанням у зв'язку з сімейними обставинами з 30 травня 2014 року.

Волинський окружний адміністративний суд постановою від 15 липня 2014 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_9 відмовив.

У своєму рішенні суд, посилаючись на Закон № 565-XII, Закон № 638-IV та Статут, зазначив, що на позивача як на працівника органів внутрішніх справ покладені завдання по боротьбі з тероризмом і він був зобов'язаний, виконуючи свій службовий обов'язок, відбути для несення служби з охорони громадського порядку в Харківську область; відповідач довів суду факт скоєння ОСОБА_9 вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, а також обґрунтованість свого рішення про звільнення позивача з органів внутрішніх справ, що, за висновком суду, було проведено правомірно, з дотриманням вимог Статуту.

Львівський апеляційний адміністративний суду постановою від 2 грудня 2014 року скасував постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15 липня 2014 року та прийняв нову - про часткове задоволення позову.

У своєму рішенні суд апеляційної інстанції встановив, що позивача звільнено з посади: без законних підстав, оскільки відповідачі не довели належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами скоєння позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, за який його звільнено з порушенням установленого порядку, тобто внаслідок проведення службового розслідування неуповноваженим органом та без повного, всебічного і об'єктивного дослідження обставин події (ймовірно скоєного вчинку).

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 квітня 2015 року скасував постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15 липня 2014 року в цій справі залишив у силі.

Не погоджуючись з ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_9 звернуся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме Закону № 565-XII, Статуту, пункту 66 Положення, Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС від 12 березня 2013 року № 230 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2013 року за № 541/23073; далі - Інструкція), Присяги в частині відданості народові України.

Як на приклад неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у заявник посилається на ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 грудня 2014 року та 8 квітня 2015 року (справи №№ К/9991/72475/12, К/800/67098/14 відповідно).

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила наведені у заяві доводи і вважає, що заява ОСОБА_9 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 2 квітня 2015 року підлягає задоволенню з таких підстав.

У рішенні від 18 грудня 2014 року (справа № К/9991/72475/12) Вищий адміністративний суд України виходив із того, що при проведенні службової перевірки було порушено вимоги Інструкції, немає необхідних доказів, зібраних у встановленому законом порядку, які б підтверджували допущені працівником органів внутрішніх справ порушення, дані, що його характеризують, послужний список за період служби, а також відсутність у нього порушень дисципліни.

В ухвалі від 8 квітня 2015 року (справа № К/800/67098/14) суд касаційної інстанції, погодившись з рішенням апеляційного суду, зазначив, що дискредитація звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет органів внутрішніх справ і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби, а невиконання вимог наказів МВС та УДАІ УМВС є порушенням службової дисципліни, за яке накладається стягнення відповідно до статті 12 Статуту.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюються Законом № 565-ХІІ, <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_12_28/pravo1/T056500.html?pravo=1>Статутом та Положенням.

Статтею 1 Статуту визначено, що службовою дисципліною є дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_03_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1> і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів МВС підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги.

Відповідно до статті 4 Статуту наказ є формою реалізації службових повноважень особи начальницького складу, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа, якій належить його виконати. Накази можуть даватись як в усній, так і в письмовій формі. У разі одержання наказу від старшого прямого начальника підлеглий зобов'язаний виконати його та повідомити про це свого безпосереднього начальника.

Таким чином, наказ - це правовий акт, виданий з метою вирішення основних і оперативних завдань органів виконавчої влади його керівником, що діє на основі єдиноначальності, містить вимогу необхідності вчинення будь-якої дії або утримання від неї конкретним виконавцем (конкретними виконавцями).

Накази повинні відповідати таким умовам: 1) виходити від начальника як провідника державної волі, а отже, відповідати чинному законодавству; 2) носити характер однозначного, обов'язкового до виконання веління і видаватись з дотриманням встановленої законом форми. Виконавець може висловити свої зауваження до виконання, але при залишенні наказу в силі він повинен його виконувати під загрозою юридичних санкцій.

Встановлені спеціальні вимоги, що висуваються до наказів в системі органів внутрішніх справ України, в тому числі вимога конкретності, яка полягає в чіткому, ясному формулюванні цілей та завдань, шляхів і засобів їх досягнення. Наказ повинен бути сформульований однозначно, щоб було зрозуміло хто є виконавцем наказу, хто є його організатором, в які строки необхідно його виконати. Отже, чим конкретнішим є наказ, тим більші гарантії його успішного, чіткого та повного виконання. Крім того, встановлена вимога адресності, яка полягає в тому, що кожен наказ повинен бути призначеним чітко до одного чи кількох виконавців.

За змістом статті 7 Статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги, статутів і наказів начальників; дотримуватися норм професійної та службової етики; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку тощо.

Види дисциплінарних стягнень за порушення службової дисципліни наведені в статті 12 Статуту, найсуворішим з яких є звільнення з органів внутрішніх справ, що застосовується як крайній захід дисциплінарного впливу.

Порядок накладення дисциплінарних стягнень на осіб рядового і начальницького складу врегульовано статтею 14 Статуту.

Зокрема, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органів внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Підстави звільнення зі служби осіб рядового і начальницького складу, в тому числі за порушення дисципліни, вчинення адміністративного чи кримінального правопорушення, встановлені пунктами 63-65 Положення.

Окремо пунктами 66 і 67 Положення передбачені підстави звільнення зі служби за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, та за вчинення злочину або адміністративного корупційного правопорушення.

Провівши системний аналіз зазначених норм матеріально права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що дискредитація звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет органів внутрішніх справ і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби. Невиконання вимог наказів № 488 дск та № 157, що стало підставою для звільнення позивача, не містить ознак такого проступку, а підпадає під поняття порушення службової дисципліни, за яке може бути накладене дисциплінарне стягнення відповідно до статті 12 Статуту.

За підпунктом

«а» пункту 2 частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, Верховний Суд України має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення.

Нормативне тлумачення пункту 66 Положення в контексті змісту фактичних обставин справи переконує у помилковості висновків судів першої та касаційної інстанцій і зобов'язує заяву позивача задовольнити, судові рішення скасувати як незаконні та залишити в силі постанову суду апеляційної інстанції, що була помилково скасована судом касаційної інстанції.

Також слід зазначити, що перегляд правильності застосування означених норм Положення був відображений у постанові Верховного Суду України від 29 вересня 2015 року у справі № 21-1288а15.

З огляду на викладене, керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_9 задовольнити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15 липня 2014 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 квітня 2015 року скасувати, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. ГрицівСудді: О.В. КривендаВ.В. Кривенко В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко О.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін О.О. Терлецький