П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоСамсіна І.Л.,суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Біо Агро» (далі - Товариство) до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві (далі - Інспекція) про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

Товариство звернулося до суду з позовом до Інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 грудня 2012 року № 00004915571.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Інспекція прийняла оскаржуване повідомлення-рішення з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки позивач відобразив в декларації напрямок повернення бюджетного відшкодування.

Заперечуючи проти позову, Інспекція зазначила, що Товариство безпідставно задекларувало податок на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 3 605 543 грн до рядка 22 декларації з ПДВ за жовтень 2012 року, внаслідок чого завищено значення рядка 24 «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» декларації з ПДВ за жовтень 2012 року на суму 3 605 543 грн.

Інспекція провела камеральну перевірку податкової звітності з ПДВ Товариства в частині декларування рядка 24 «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» у розмірі 5 587 045 грн за жовтень 2012 року, за результатами якої склала акт від 29 листопада 2012 року № 233/15-575/34696173.

У ході перевірки встановлено, що Товариство порушило вимоги пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК), підпунктів 4.6.4-4.6.6. пункту 4.6 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25 листопада 2011 року № 1492 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2001 року за № 1490/20228; був чинний на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок), оскільки безпідставно задекларувало ПДВ у сумі 3 605 543 грн до рядка 22 декларації з ПДВ за жовтень 2012 року, внаслідок чого завищило значення рядка 24 «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» декларації за жовтень 2012 року на суму 3 605 543 грн.

На підставі висновків, наведених в акті перевірки, Інспекція прийняла спірне податкове повідомлення-рішення від 17 грудня 2012 року № 00004915571, яким Товариству зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у сумі 3 605 543 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 29 січня 2013 року у задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 28 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 березня 2015 року, скасував постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2013 року та прийняв нове рішення - про задоволення позову.

Не погоджуючись із постановою касаційного суду, Інспекція звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України статті 200 ПК та пункту 4.6 розділу V Порядку.

На обґрунтування заяви додала копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 грудня 2013 року (справа № К-30518/10), яка, на її думку, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Ухвалою Верховного Суду України від 26 червня 2015 року зазначену справу допущено до провадження.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що прийняття рішення про повернення суми бюджетного відшкодування або про зарахування суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів є правом виключно платника податків, наданим йому положеннями статті 200 ПК, а не обов'язком. Правомірність формування податкового кредиту за період з 1 липня по 30 вересня 2009 року в сумі 3 605 543 грн встановлена постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 8 лютого 2011 року у справі № 2а-18422/10/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2011 року. Враховуючи те, що Товариство не заявляло свого наміру на відшкодування ПДВ із бюджету, відповідного рішення не приймало та не зверталося до Інспекції із необхідною заявою, Інспекція при проведенні перевірки безпідставно застосувала положення пункту 102.5 статті 102 ПК, які визначають строки давності на подання заяви про бюджетне відшкодування, до показників залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного періоду декларації з ПДВ. Відображення Товариством у податковій декларації з ПДВ за жовтень 2012 року залишку від'ємного значення після бюджетного відшкодування, яке включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, ще не означає прийняття платником податку рішення про реалізацію свого права на отримання бюджетного відшкодування.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11 грудня 2013 року, наданій на підтвердження неоднакового правозастосування, касаційний суд зазначив, що підприємство здійснювало роботи по розробці Біланівського кар'єру. Добування залізних руд підприємством не здійснювалось, але воно отримувало незначні доходи від ведення фінансово-господарської діяльності, про що свідчить податкова звітність підприємства та збитковість за результатами діяльності за І півріччя 2012 року. У судовому засіданні сторони не заперечували, що сума бюджетного відшкодування перевищує обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців. Підприємство наполягало на застосуванні до нього винятку, передбаченого пунктом 200.5 статті 200 ПК. З акта перевірки та пояснень сторін вбачається, що у підприємства ці суми визначались як основні засоби, оскільки обліковувались не на 10 бухгалтерському рахунку, на якому згідно з Регістрами бухгалтерського обліку повинні обліковуватися основні фонди, а на 15 рахунку, де обліковуються капітальні вкладення. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що представник позивача у судовому засіданні пояснив, що придбані основні засоби почали обліковуватися на 10 рахунку лише з вересня 2012 року, тоді як бюджетне відшкодування заявлено за наслідками червня 2012 року. Таким чином, виняток, передбачений пунктом 200.5 статті 200 ПК, до підприємства не застосовується, відповідно, воно не має права на заявлене бюджетне відшкодування.

Оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, рішення в якій додано на підтвердження наведених у заяві доводів, то підстав для висновку про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах немає.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий І.Л. Самсін Судді: М.І. Гриців О.В. Кривенда В.В. КривенкоВ.Л. Маринченко П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко О.О. Терлецький