ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,

суддів: Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Іпотека Кредит» (далі - ТОВ) до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Омега банк» (далі - Уповноважений, Фонд, ПАТ відповідно) Лемеша Миколи Володимировича, третя особа - Фонд, про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

У червні 2015 року ТОВ звернулося до суду з позовом, у якому просило:

- визнати протиправними дії та рішення Уповноваженого Лемеша М.В. щодо визнання нікчемним договору купівлі-продажу прав вимоги від 31 грудня 2014 року, укладеного між ПАТ і ТОВ, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1898 (далі - Договір);

- скасувати рішення Уповноваженого Лемеша М.В. з приводу визнання нікчемним Договору.

На обґрунтування позовних вимог ТОВ послалося на те, що дії Уповноваженого Лемеша М.В. стосовно визнання Договору нікчемним є протиправними та незаконними, оскільки відповідна ціна, за якою було продано все право вимоги, була погоджена сторонами з урахуванням Звіту про незалежну оцінку ринкової вартості майнових прав від 30 грудня 2014 року за кредитними договорами, що укладені з юридичними та фізичними особами, згідно з яким ринкова вартість майнових прав визначена на рівні 4 919 493 грн 60 коп. (далі - Звіт).

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 28 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 25 лютого 2016 року, позов задовольнив.

При цьому суд першої інстанції, із висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що у відповідача не було підстав вважати Договір нікчемним на підставі пункту 3 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки банк здійснив відчуження права вимоги за цінами, не нижчими від звичайних, що підтверджується Звітом, а тому позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Уповноважений Караченцев А.Ю. звернувся із заявою про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 25 лютого 2016 року з підстави, встановленої пунктом 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а також з підстави неоднакового застосування норм процесуального права, тобто пункту 2 частини першої статті 237 КАС.

Заявник просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 лютого 2016 року та закрити провадження у справі.

На підтвердження невідповідності оскаржуваного судового рішення викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, додано постанову Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року, де колегія суддів дійшла висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Водночас аналіз постанови Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року (справа № 21-4846а15) не дає підстав для висновку про невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у цій постанові висновку Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки вона постановлена за інших фактичних обставин, ніж у справі, що розглядається.

Пунктом 2 частини першої статті 237 КАС передбачено, що судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.

Заявник не послався і не надав судових рішень суду касаційної інстанції, у яких цей суд неоднаково застосував норми процесуального права.

Таким чином, оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, то у задоволенні заяви Уповноваженого Караченцева А.Ю. слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Омега банк» Караченцева Артема Юрійовича відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. Терлецький Судді:М.І. ГрицівО.А. Коротких О.В. КривендаВ.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко