П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2016 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Гуменюка В.І., суддів Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г.,за участю представника заявника ОСОБА_6 - ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», третя особа - ОСОБА_8, про визнання поруки припиненою за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 20 листопада 2007 року між ним та відкритими акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ «КБ «Надра»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»), укладено договір поруки, за умовами якого він поручився за належне виконання ОСОБА_8 зобов'язань за кредитним договором, укладеним того ж дня між останнім та ВАТ «КБ «Надра». У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань відповідач у серпні 2014 року звернувся до суду з позовом про стягнення з боржника та поручителя заборгованості за кредитним договором.
Посилаючись на те, позов пред'явлено з пропуском шестимісячного строку пред'явлення вимоги до поручителя, ОСОБА_6 просив суд визнати поруку припиненою.
Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 13 травня
2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від
7 липня 2015 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовив.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 7 жовтня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилила, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 7 липня 2015 року залишила без змін.
25 грудня 2015 року до Верховного Суду України звернувся
ОСОБА_6 із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року з підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 та частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
У зв'язку із цим ОСОБА_6 просить ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника ОСОБА_6 - ОСОБА_7, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 20 листопада 2007 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_8 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику 68 тис. 116 доларів США 50 центів зі ставкою
13,29 % річних та кінцевим терміном повернення до 20 листопада 2022 року (а. с. 6-10).
З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором того ж дня між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_6 укладено договір поруки, за умовами якого (пункти 1.1, 1.2) він поручився солідарно з ОСОБА_8 у повному обсязі відповідати за виконання зобов'язань останнього за кредитним договором
(а. с. 12-13).
Пунктом 5.3 договору поруки сторони узгодили, що його дія закінчується належним виконанням позичальником узятих на себе зобов'язань за кредитним договором чи виконанням поручителем своїх зобов'язань за умовами цього договору.
7 серпня 2014 року ПАТ «КБ «Надра» надіслало боржнику та поручителю письмову вимогу про дострокове виконання боргових зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі протягом 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги (а.с. 21-22).
У серпні 2014 року ПАТ «КБ «Надра» звернулося до суду з позовом про стягнення солідарно з ОСОБА_8 та ОСОБА_6 заборгованості за кредитним договором, яка станом на 14 травня 2014 року складала 117 тис.
579 доларів США 87 центів, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) становило 1 млн 383 тис. 270 грн 85 коп. (а. с. 15-18).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що строк звернення з вимогою до поручителя не пропущено, оскільки умовами оспорюваного договору поруки сторони передбачили відповідальність поручителя як у випадку невиконання позичальником будь-якої частини зобов'язання, так і зобов'язань в цілому, яке боржник повинен був виконати до 2022 року; ПАТ «КБ «Надра» скористалось своїм правом на дострокове стягнення заборгованості, чим змінило строк виконання основного зобов'язання й пред'явило позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від цієї дати, тобто в межах строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України, тому порука не припинилась.
У заяві ОСОБА_6 посилається на невідповідність ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Обґрунтовуючи підстави для подання заяви про перегляд судового рішення, визначені пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на постанови Верховного Суду України від
6 листопада 2013 року, 19 березня (справи № 6-14цс14, № 6-20цс14),
18 червня, 17 вересня (справи № 6-53цс14, № 6-95цс14), 24 вересня, 1 жовтня (справи № 6-133цс14, № 6-134цс14), 22 жовтня, 12 й 19 листопада 2014 року та 3 червня 2015 року.
У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України містяться висновки про застосування статей 254, 256-258, 261, 266, 267, 549, 551, 559 та 1050 ЦК України щодо визначення строку виконання основного зобов'язання та обчислення строків позовної давності у правовідносинах за позовами установ банку до кредиторів та поручителів про стягнення заборгованості за кредитними договорами.
Порівняння змісту зазначених постанов Верховного Суду України зі змістом ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року, про перегляд якої подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що ця ухвала суду касаційної інстанції не відповідає викладеним у вказаних постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
ОСОБА_6 також зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.
На підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 червня 2012 року, 30 липня й 3 вересня 2014 року, 28 січня, 18 лютого, 5 березня, 22 квітня, 29 липня й
23 вересня 2015 року.
Ухвалами від 20 червня 2012 року, 3 вересня 2014 року, 28 січня,
18 лютого та 5 березня 2015 року суд касаційної інстанції залишив без змін рішення, якими задоволено позовні вимоги банку про стягнення з боржника та поручителя заборгованості за кредитними договорами.
В ухвалі від 23 вересня 2015 року суд касаційної інстанції зазначив, що, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й мав право пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від цієї дати. При цьому суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, яким позов банку до боржника та поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, у задоволенні зустрічних позовних вимог поручителів про визнання поруки припиненою суд відмовив з огляду на те, що кредитор, змінивши строк виконання основного зобов'язання на підставі частини другої статті 1050 ЦК України, звернувся до суду з позовом у межах шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу.
Ухвалою від 29 липня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив без змін рішення судів попередніх судових інстанцій, якими відмовлено в задоволенні позовних вимог поручителя про визнання поруки припиненою, указавши на відсутність підстав для висновку про пропущення банком строку для пред'явлення вимоги до поручителя, що унеможливлює визнання поруки припиненою.
У наданій для порівняння ухвалі від 30 липня 2014 року суд касаційної інстанції зазначив, що оскільки сторони в кредитному договорі встановили виконання зобов'язання щомісячними платежам, а з позовом про стягнення з кредитора та поручителя заборгованості в солідарному порядку банк звернувся до суду 4 лютого 2013 року, то відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука є припиненою в частині прострочених платежів.
Ухвалою від 22 квітня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які, установивши, що графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями, тому банк набуває право вимоги від позичальника виконання основного зобов'язання не з моменту закінчення строку дії договору, а з моменту прострочення повернення чергової частини грошових коштів. Оскільки банк протягом шести місяців з моменту прострочення повернення чергової частини грошових коштів вимоги до боржників не направив та позову до суду не пред'явив, суди дійшли висновку, що вимогу до поручителя було пред'явлено після спливу шестимісячного строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України.
Порівняння зазначених судових рішень, наданих заявником на підтвердження вимог, із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосував норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_6 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року.
Керуючись статтями 355, 3603 та 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви ОСОБА_6 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року відмовити.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті
355 ЦПК України.
Головуючий В.І. Гуменюк
Судді: Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
А.Г. Ярема