П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів:Гуменюка В.І.,Романюка Я.М., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя за заявою ОСОБА_7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У 2002 році ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя.

Позивачка зазначала, що їй та її чоловіку ОСОБА_7 на праві власності належить земельна ділянка та житловий будинок 9 на вулиці Шашкевича у м. Винники Львівської області, які вона просила поділити між подружжям з урахуванням інтересів двох неповнолітніх дітей.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 25 грудня 2002 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 10 вересня 2015 року, затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, зокрема за ОСОБА_7 залишено 1/3 вищевказаного будинку та 2/3 земельної ділянки, а за ОСОБА_6, - 2/3 будинку та 1/3 земельної ділянки, закрито провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_7 на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судового рішення ОСОБА_7 просить скасувати постановлені ухвали судів та направити справу для розгляду до суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, зокрема статті 124 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України) та частини п'ятої статті 103 ЦПК України 1963 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви ОСОБА_7 посилається на ухвали Верховного Суду України від 10 січня та 11 квітня 2007 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Відмовляючи у відкритті касаційного провадження у справі суд касаційної інстанції виходив з того, що затвердження мирової угоди є виключним правом сторін, мирова угода не суперечить закону та не порушує чиїх-небудь прав (зокрема, неповнолітніх дітей подружжя), правові наслідки сторонам було роз'яснено.

Разом з тим в ухвалі Верховного Суду України від 10 січня 2007 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що, затверджуючи мирову угоду, суд на виконання вимог частини п'ятої статті 103 ЦПК України 1963 року має перевірити, чи не суперечить угода вимогам закону. Крім того, суд не затверджує мирової угоди, укладеної сторонами, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

В ухвалі Верховного Суду України від 11 квітня 2007 року міститься висновок про те, що згідно зі статтею 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується та розпоряджається належним йому роздільним майном.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно із частиною п'ятою статті 103 ЦПК України 1963 року (чинній на час затвердження судом мирової угоди) суд не приймає відмови від позову, визнання позову відповідачем і не затверджує мирової угоди сторін, якщо ці дії суперечать законові або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до статті 24 КпШС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Однак, затверджуючи мирову угоду у справі, яка переглядається, суди не звернули уваги на те, що на порушення вищезазначених вимог закону в ній було поділене майно, що в установленому законом порядку не визнано спільною сумісною власністю.

Крім того, поділено будинок, який не завершений будівництвом, в установленому законом порядку не введений в експлуатацію.

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих ОСОБА_7 11 вересня 1999 року державним нотаріусом П'ятої Львівської державної нотаріальної контори, спірне майно він успадкував після смерті матері (т. 3, а.с. 20-25), проте зазначені обставини залишилися поза увагою суду, належної правової оцінки суд їм не дав.

За таких обставин відповідно до пункту 2 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року, ухвала Апеляційного суду Львівської області від 10 вересня 2015 року та ухвала Личаківського районного суду м. Львова від 25 грудня 2002 року підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктами 1, 2 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною першою та підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_7 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 10 вересня 2015 року та ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 25 грудня 2002 року скасувати, справу направити на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Л.І. Охрімчук А.Г. Ярема