П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів:Гуменюка В.І.,Романюка Я.М., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до управління Держземагентства у Козятинському районі Вінницької області, Глуховецької селищної ради, ОСОБА_2, Вінницької регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», реєстраційної служби Козятинського міськрайонного управління юстиції Вінницької області, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Юридично-земельний союз «Альянс», про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 13 листопада 2014 року, ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 23 січня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Позивач зазначав, що рішенням 14 сесії 21 скликання Глуховецької селищної ради Козятинського району Вінницької області від 31 квітня 1994 року йому передано безоплатно у власність земельну ділянку розміром 0,1900 га, яка розташована в АДРЕСА_1.

Власником суміжної земельної ділянки площею 0,30 га на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого 19 грудня 1994 року, є ОСОБА_2

На підставі зібраних документів позивач замовив у землевпорядній організації виготовлення технічної документації на власну земельну ділянку. Під час звірки технічної документації позивача та ОСОБА_2 встановлено, що останній повторно виготовив два державних акта про право власності на земельну ділянку, на яку ним вже було отримано вищезазначений акт, - акт серії НОМЕР_2 про право власності на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку від 28 квітня 2012 року та акт серії НОМЕР_3 про право власності на земельну ділянку площею 0,15 га для ведення особистого селянського господарства. У даних актах підставою для їх видачі зазначено те саме рішення Глуховецької селищної ради. При виготовленні нових актів на свою земельну ділянку ОСОБА_2 самовільно змінив її конфігурацію та межі. При цьому зміна конфігурації меж із сусідніми землекористувачами ОСОБА_2 погоджена не була, як і не була погоджена та затверджена Глуховецькою селищною радою. Незважаючи на вказані порушення, управління Держземагентства у Козятинському районі Вінницької області 23 квітня 2012 року видало ОСОБА_2 новий державний акт. Таким чином, позивача було позбавлено можливості реалізувати своє право на приватизацію земельної ділянки.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 13 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 23 січня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, вказані рішення судів залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвалених у справі рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України); невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня, 7 серпня 2013 року, 26 березня 2014 року та 7 жовтня 2015 року та на постанову Верховного Суду України від 1 липня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що на підставі рішення 14 сесії 21 скликання Глуховецької селищної ради 31 квітня 1994 року ОСОБА_1 передано безоплатно у власність земельну ділянку в АДРЕСА_1, розміром 0,1900 га, з яких для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 0,1500 га, а для ведення особистого селянського господарства - 0,0400 га. ОСОБА_2 передано безоплатно у власність земельну ділянку, розміром 0,3300 га, яка розташована в АДРЕСА_2, з яких для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд 0,1500 га, а для ведення особистого селянського господарства 0,1800 га.

На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_2 19 грудня 1994 року було видано державний акт на право приватної власності на землю, що розташована на території Глуховецької селищної ради, площею 0,3000 га для обслуговування жилого будинку та ведення особистого підсобного господарства. Межі вказаної земельної ділянки погоджені з усіма суміжними землекористувачами, в тому числі й ОСОБА_1

У 2011 році на підставі заяви ОСОБА_2 ТОВ «Юридично-земельний союз «Альянс» виготовило технічну документацію зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку. Новий державний акт було підписано головою Глуховецької селищної ради та видано ОСОБА_2 23 квітня 2012 року.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку без оскарження рішення, на підставі якого його було видано, є порушенням норм закону. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2094/ed_2015_02_12/pravo1/T041618.html?pravo=1>Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 серпня 2013 року, 26 березня 2014 року та 7 жовтня 2015 року, наданих заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, міститься висновок про те, що оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Аналогічні висновки містяться й у наданій заявником постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Згідно зі статтею 152 ЗК України (в редакції, яка була чинною на час звернення позивачів до суду) держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці другому пункту 2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», виходячи з положень статей 8, 124 Конституції України, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, статті 12 Господарського процесуального кодексу України судам підсудні справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Отже, оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Однак у справі, яка переглядається, касаційний суд не спростував висновків судів попередніх судових інстанцій про те, що визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку без установлення незаконності рішення відповідного органу, на підставі якого він виданий, не є належним та окремим способом захисту порушених прав.

Таким чином, суди неправильно застосували норми статей 15, 16 ЦК України, статті 152 ЗК України, тому судові рішення у справі, що переглядається Верховним Судом України, підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 23 січня 2015 року та рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 13 листопада 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Я.М. РоманюкЛ.І. Охрімчук А.Г. Ярема