П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., суддів:Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г., за участю представника публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» ‒ Діхтяренко Ольги Миколаївни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_9, третя особа - орган опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою ОСОБА_9, від імені якої діє представник ОСОБА_10, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2015 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2014 року та рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 25 лютого 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 20 серпня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_9 укладено договір про надання відновлюваної кредитної лінії (далі ‒ кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 560 тис. доларів США зі сплатою 13,5 % річних та кінцевим терміном повернення до 19 серпня 2018 року. З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором 20 серпня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_9 укладено договір іпотеки, за умовами якого остання передала в іпотеку належне їй на праві особистої приватної власності нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1.

Посилаючись на зазначені обставини та невиконання ОСОБА_9 зобов'язань за кредитним договором, унаслідок чого станом на 29 жовтня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 438 тис. 217 доларів США 88 центів, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) становила 3 млн 502 тис. 675 грн 50 коп., а також на право банку на підставі статті 33 Закону України «Про іпотеку» задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, ПАТ «Укрсоцбанк» просило задовольнити його позовні вимоги та звернути стягнення на предмет іпотеки ‒ квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 25 лютого 2014 року позов задоволено: в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_9 за кредитним договором від 20 серпня 2008 року в розмірі 1 млн 200 тис. грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 20 серпня 2008 року - квартиру АДРЕСА_1, шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на цю нерухомість.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2014 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 25 лютого 2014 року змінено, виключено з мотивувальної частини рішення посилання на статтю 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», у решті судове рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_9 відхилено, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 25 лютого 2014 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2014 року залишено без змін.

5 травня 2015 року до Верховного Суду України звернулася ОСОБА_9, від імені якої діє представник ОСОБА_10, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2015 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2014 року та рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 25 лютого 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

На підтвердження підстав подання заяви про перегляд судових рішень заявниця надала ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 жовтня, 19 листопада та 3 грудня 2014 року, 11 і 18 березня 2015 року.

У своїй заяві ОСОБА_9, від імені якої діє представник ОСОБА_10, просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2015 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2014 року та рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 25 лютого 2014 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Укрсоцбанк», перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі ‒ ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Суди під час розгляду справи встановили, що 20 серпня

2008 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_9 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 560 тис. доларів США зі сплатою 13,5 % річних та кінцевим терміном повернення до 19 серпня 2018 року.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором того ж дня між сторонами укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_9 передала в іпотеку квартиру 24 у будинку 28 на вул. Урицького у м. Києві, що належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 20 вересня 2004 року.

ОСОБА_9 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, унаслідок чого виникла заборгованість із погашення кредиту, яка станом на 29 жовтня 2013 року складала 438 тис. 217 доларів США 88 центів, що еквівалентно 3 млн 502 тис. 675 грн 50 коп.

Умовами договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель має право у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один з передбачених способів: на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону, або шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотека через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем у порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (пункти 2.4.3, 2.4.4, 4.5 договору іпотеки).

Залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, якими позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково, суд касаційної інстанції погодився з їхніми висновками, що ОСОБА_9 належним чином не виконує свої зобов'язання за кредитним договором, унаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає погашенню в порядку, передбаченому статтями 33, 38 Закону України «Про іпотеку», шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в один з обраних банком способів, зокрема визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки. Також суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду, що оскаржуване судове рішення ухвалено в лютому 2014 року, тобто до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тому відсутні підстави для його застосування до спірних правовідносин на стадії апеляційного розгляду.

ОСОБА_9, від імені якої діє ОСОБА_10, зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справ з подібним предметом спору, підставою позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

У наданих для порівняння судових рішеннях Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційний суд дійшов таких висновків:

- в ухвалі від 29 жовтня 2014 року суд, керуючись положеннями статті 338 ЦПК України, скасував судове рішення суду апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд, зазначивши, що суд апеляційної інстанції не врахував, що за наявності загальних правових підстав для примусового стягнення на належне відповідачам майно таке стягнення підлягає зупиненню в порядку, визначеному статтею 217 ЦПК України, на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» за умов, передбачених підпунктом 1 пункту 1 цього Закону;

- в ухвалі від 19 листопада 2014 року зазначено, що суд апеляційної інстанції, встановивши, що на день ухвалення оскаржуваного судового рішення набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», правильно застосував положення цього Закону та відмовив у задоволенні позову банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки у спірній квартирі, площа якої не перевищує 140 кв. метрів, постійно проживають боржник та іпотекодавець, її власник іншого житла не має і не надає згоди на її відчуження;

- в ухвалі від 3 грудня 2014 року зазначено, що набрання чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» після ухвалення рішення судом першої інстанції не позбавляє права, а зобов'язує суд апеляційної інстанції застосувати положення цього Закону при перегляді рішення суду першої інстанції за наявності умов, викладених у пункті 1 цього Закону. Оскільки позивач не зазначив обставини, які унеможливлюють застосування чи незастосування Закону, та не спростував установлених судом обставин, суд касаційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість судового рішення апеляційного суду, яким відмовлено в задоволенні позову банку про звернення стягнення на предмет іпотеки;

- в ухвалі від 11 березня 2015 року суд касаційної інстанції, керуючись положеннями статті 338 ЦПК України, скасував судове рішення апеляційного суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, направивши справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, при цьому зазначив, що суд апеляційної інстанції до спірних правовідносин не застосував Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», прийняття якого після ухвалення рішення судом першої інстанції не позбавляє права, а зобов'язує суд апеляційної інстанції застосувати положення цього Закону при перегляді рішення суду першої інстанції за наявності критеріїв, викладених у пункті 1 цього Закону. Також суд не виконав обов'язку, передбаченого статтею 10 ЦПК України, щодо роз'яснення стороні про необхідність надання належних доказів про наявність в іпотекодавця іншого нерухомого майна у власності та про належність його до суб'єктів Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»;

- в ухвалі від 18 березня 2015 року суд касаційної інстанції, керуючись положеннями статті 338 ЦПК України, скасував судове рішення апеляційного суду, направивши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, при цьому зазначив, що суд, установивши наявність підстав, передбачених нормами матеріального та процесуального права, для зміни рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення в справі, не перевірив наявності чи відсутності умов для застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на стадії апеляційного провадження, оскільки прийняття цього Законупісля ухвалення рішення судом першої інстанції не позбавляє права, а зобов'язує суд апеляційної інстанції застосувати його положення при перегляді рішення суду першої інстанції за наявності критеріїв, викладених у пункті 1 цього Закону.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 33 та статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до умов іпотечного договору, укладеного між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_9, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання (пункт 4.1 іпотечного договору).

Пунктом 4.5 іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів за своїм вибором: на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону, або шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотека через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем у порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Саме зазначеними нормами закону та положеннями договору іпотеки керувався суд першої інстанції, задовольняючи вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого пунктом 3 цього Закону.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, врахувавши, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не передбачають підстав для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин підстави для задоволення заяви ОСОБА_9, від імені якої діє ОСОБА_10, і скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2015 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2014 року та рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 25 лютого 2014 року відсутні.

Керуючись статтями 355, 3603 , 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_9, від імені якої діє представник ОСОБА_10, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2015 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2014 року та рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 25 лютого 2014 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема