ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,суддів:Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8, ОСОБА_9, який діє у своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_10, до страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія», ОСОБА_11 про стягнення страхового відшкодування, пені, відшкодування майнової та моральної шкоди за заявою ОСОБА_8, ОСОБА_9 про перегляд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 8 травня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 серпня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У червні 2014 року ОСОБА_8, ОСОБА_9, який діє у своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_10, звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 5 лютого 2013 року на вул. Сєрова в м. Одесі сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля ВАЗ-2121 під керуванням ОСОБА_11, який не надав переваги в русі автомобілю Kia Sportage, належному на праві власності приватному сільськогосподарському підприємству «Зоря» (далі - ПСП «Зоря»), яким керував ОСОБА_9, у зв'язку із чим автомобілі зазнали механічних пошкоджень. Під час ДТП в автомобілі Kia Sportage знаходились дружина позивача ОСОБА_8 та їх малолітній син ОСОБА_10, які зазнали тілесних ушкоджень.

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2013 року ОСОБА_11 визнано винним у скоєнні ДТП. Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження автомобілю Kia Sportage було завдано механічних пошкоджень на суму 17 тис. 746 грн 32 коп.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_11 була застрахована в страховому товаристві з додатковою відповідальністю «Гарантія» (далі - СТДВ «Гарантія»). 18 лютого 2013 року ОСОБА_9 повідомив СТДВ «Гарантія» про настання страхового випадку. 31 березня 2013 року між ПСП «Зоря» та ОСОБА_9 укладено договір відступлення права вимоги, за яким ПСП «Зоря» передало, а ОСОБА_9 набув право вимоги на відшкодування шкоди, завданої ДТП. 24 липня 2013 року власник автомобіля Kia Sportage ПСП «Зоря» звернулося до СТДВ «Гарантія» із заявою про виплату страхового відшкодування, після чого ОСОБА_9 повідомив страховика про те, що розмір завданої майнової шкоди згідно зі звітом № 02550 становить 17 тис. 746 грн 32 коп., за винятком франшизи в розмірі 1 тис. грн. Кінцевий строк виплати припадав на 22 жовтня 2013 року, проте страхова виплата не була проведена страховиком, СТДВ «Гарантія» допущено прострочення грошового зобов'язання.

У січні 2015 року позивачі уточнили позовні вимоги і, посилаючись на висновок спеціаліста від 28 січня 2015 року, просили стягнути: зі СТДВ «Гарантія» на користь ОСОБА_9 суму страхового відшкодування в розмірі 31 тис. 627 грн 12 коп. та на користь ОСОБА_8 і ОСОБА_9 1 тис. грн на відшкодування майнової шкоди; солідарно зі СТДВ «Гарантія» і ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 по 20 тис. грн на відшкодування моральної шкоди кожному; солідарно зі СТДВ «Гарантія» і ОСОБА_11 на користь ОСОБА_9 сплачений судовий збір у розмірі 946 грн 89 коп.; солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_8 витрати на правову допомогу в розмірі 2 тис. 923 грн 20 коп.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 8 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 серпня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на вищезазначені судові рішення.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_9 та ОСОБА_8 просять скасувати ухвалені у справі судові рішення, постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 23, 516, 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження своїх доводів заявники наводять ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2011 року, 11 березня 2015 року, постанову Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року (справа № 6-979цс15).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши викладені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з пунктами 1, 4 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Суди під час розгляду справи встановили, що 5 лютого 2013 року на

вул. Сєрова в м. Одесі сталася ДТП за участю автомобіля ВАЗ-2121 під керуванням ОСОБА_11, який не надав переваги в русі автомобілю Kia Sportage, належного на праві власності ПСП «Зоря», яким керував

ОСОБА_9, у зв'язку із чим автомобілі зазнали механічних пошкоджень.

Під час ДТП в автомобілі Kia Sportage знаходились

ОСОБА_8 та малолітній син позивачів ОСОБА_10, які зазнали тілесних ушкоджень.

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2013 року ОСОБА_11 визнано винним у скоєнні ДТП.

Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження автомобілю Kia Sportage було завдано механічних пошкоджень на суму

17 тис. 746 грн 32 коп.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_11 була застрахована в СТДВ «Гарантія». 18 лютого 2013 року ОСОБА_9 повідомив СТДВ «Гарантія» про настання страхового випадку.

31 березня 2013 року між ПСП «Зоря» та ОСОБА_9 укладено договір відступлення права вимоги, за яким ПСП «Зоря» передало, а

ОСОБА_9 набув право вимоги на відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП.

24 липня 2013 року власник автомобіля Kia Sportage ПСП «Зоря» звернулося до СТДВ «Гарантія» із заявою про виплату страхової суми, проте у виплаті було відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що із заявою про виплату страхового відшкодування зверталося ПСП «Зоря», а ОСОБА_9 після отримання права вимоги за договором від 31 березня 2013 року до СТДВ «Гарантія» з відповідною заявою не звертався і не надав доказів того, що він належним чином повідомив відповідачів про своє право вимоги.

Суд також зазначив, що чинним законодавством не передбачено стягнення зі страховика коштів на відшкодування моральної шкоди на користь фізичної особи, яка не зазнала у ДТП ушкоджень здоров'я. Таке право, передбачене статтею 261 Закону України від 7 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), має виключно особа, яка зазнала у ДТП ушкодження здоров'я.

Проте у наданих для порівняння судових рішеннях сформульовано такі положення:

- в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2015 року суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що факт неповідомлення боржника про відступлення права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання в повному обсязі не є підставою для звільнення боржника від виконання цього зобов'язання;

- у постанові від 23 вересня 2015 року Верховний Суд України сформулював правову позицію про те, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погасити заборгованість, а лише має право сплатити заборгованість первісному кредитору і таке виконання є належним. Оскільки боржник не сплачував заборгованості за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, унаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 514, 516 ЦК України та норм Закону № 1961-IV, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2011 року, наданої заявником на підтвердження своїх вимог, не свідчить про наявність підстав для перегляду, передбачених пунктом 1 статті 355 ЦПК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За змістом статті 979 ЦК України, статті 16 Закону України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» (далі - Закон № 85/96-ВР) за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій сторонці (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату в строк, встановлений договором.

Згідно із частиною першою статті 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Відповідно до пункту 35.1 статті 35 Закону № 1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 14 цього Закону, - Моторному (транспортному) страховому бюро України (далі - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

В абзаці 5 пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV зазначено, що в разі якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення.

Закон № 1961-IV (пункт 36.2 статті 36) зобов'язує страховика (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування або вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування.

Відповідно до статті 37 цього Закону підставами для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є:

- навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров'я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону;

- вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону);

- невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди;

- неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.

Згідно зі статтею 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить про необґрунтованість висновків судів про відмову в позові на тій підставі, що ОСОБА_9 після отримання за договором від 31 березня 2013 року права вимоги не звертався до страховика з відповідною заявою, такі висновки є передчасними, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.

Окрім того, висновки судів про те, що позивачі не мають права на відшкодування моральної шкоди, згідно з вимогами статті 261 Закону №1961-IV, оскільки останні не довели ушкодження здоров'я під час ДТП, є передчасними, обставини справи в цій частині судом належним чином не досліджувались.

Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Ураховуючи викладене, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи суди не встановили всіх обставин, необхідних для правильного застосування норм матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, що не дозволяє Верховному Суду України ухвалити нове рішення.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_9 та ОСОБА_8 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 серпня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2015 року та рішення Приморського районного суду м. Одеси від 8 травня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Ю.Л. Сенін

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема