П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року м. Київ

Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Берднік І.С.,

суддів: Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,

за участю представників:

Генеральної прокуратури України - Рудак О.В.,

Київської міської ради - Візір А.С.,

Київської міської державної адміністрації і

департаменту економіки та інвестицій

Київської міської державної адміністрації - Глущенка Д.В.,

товариства з обмеженою відповідальністю

"Торгова рада" - Кіяна А.В.,

Біжінара Р.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою заступника Генерального прокурора України в інтересах держави про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16 березня 2016 року у справі № 910/21153/14 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району міста Києва" комунальної корпорації "Київавтодор", комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них "Магістраль" комунальної корпорації "Київавтодор", комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Деснянського району міста Києва" комунальної корпорації "Київавтодор", комунального підприємства по ремонту та утриманню мостів і шляхів міста Києва "Київавтошляхміст" комунальної корпорації "Київавтодор", товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова рада" про визнання недійсними розпорядження та договору,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - КМР), департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації) з позовом до виконавчого органу КМР (КМДА) (далі - КМДА), департаменту економіки та інвестицій КМДА (далі - департамент економіки та інвестицій), комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району міста Києва" комунальної корпорації "Київавтодор" (далі - КП "ШЕУ Голосіївського району міста Києва"), комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них "Магістраль" комунальної корпорації "Київавтодор" (далі - КП "ШЕУ "Магістраль"), комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Деснянського району міста Києва" комунальної корпорації "Київавтодор" (далі - КП "ШЕУ Деснянського району міста Києва"), комунального підприємства по ремонту та утриманню мостів і шляхів міста Києва "Київавтошляхміст" комунальної корпорації "Київавтодор" (далі - КП "Київавтошляхміст"), товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова рада" (далі - ТОВ "Торгова рада") про визнання недійсним розпорядження КМДА від 19 грудня 2011 року № 2408 "Про затвердження результатів конкурсу по залученню інвестора до здійснення заходів з облаштування 61 пішохідного підземного переходу (Лот 1)" (далі - розпорядження КМДА № 2408); визнання недійсним інвестиційного договору № 049-13/і/115, укладеного 23 грудня 2011 року між Головним управлінням економіки та інвестицій КМДА (далі - ГУ економіки та інвестицій), КП "ШЕУ Голосіївського району міста Києва", КП "ШЕУ "Магістраль", КП "ШЕУ Деснянського району міста Києва", КП "Київавтошляхміст", ТОВ "Торгова рада" (далі - договір № 049-13/і/115).

Позовні вимоги заступника прокурора міста Києва обґрунтовано тим, що оскаржувані розпорядження КМДА № 2408 та договір № 049-13/і/115 прийнято з порушенням положень статті 19 Конституції України та приписів Закону України від 10 квітня 1992 року № 2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон № 2269-ХІІ).

ТОВ "Торгова рада" на підставі договору № 049-13/і/115 фактично отримало право користування комунальним майном шляхом встановлення збірно-розбірних конструкцій у переходах і використання їх для своїх цілей, а також можливість фактичної передачі комунального майна у суборенду, тому відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) договір № 049-13/і/115 є прихованою угодою оренди комунального майна. Фактично укладений сторонами договір оренди не відповідає вимогам Закону № 2269-ХІІ, оскільки договір укладено не уповноваженими на те особами, оцінка вартості об'єкта оренди не проводилася, істотні умови договору оренди комунального майна, зокрема орендна плата, не визначалися.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16 квітня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з КМР у дохід Державного бюджету України 1218,00 грн судового збору.

Стягнуто з департаменту комунальної власності міста Києва у дохід Державного бюджету України 1218,00 грн судового збору.

Вищий господарський суд України постановою від 16 березня 2016 року залишив без змін рішення судів апеляційної та першої інстанцій.

При цьому Вищий господарський суд України погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що розпорядження КМДА № 2408 не суперечить чинному законодавству, прийнято відповідно до наданих КМР повноважень, а зміст договору № 049-13/і/115 відповідає поняттю та умовам інвестиційного договору, визначеним у Законі України "Про інвестиційну діяльність", і не містить елементів договору оренди комунального майна.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16 березня 2016 року, поданої з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), заступник Генерального прокурора України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 19 Конституції України, статей 16, 18, 60 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон № 280/97-ВР) та статті 319 ЦК, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 16 березня 2016 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2015 року і рішення Господарського суду міста Києва від 16 квітня 2015 року, прийняти нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування своїх доводів заступник Генерального прокурора України долучив до поданої заяви копії постанов Вищого господарського суду України від 3 грудня 2009 року у справі № 47/28, від 5 жовтня 2010 року у справі № 17/17 і від 18 травня 2016 року у справі № 910/24846/14.

У справах № 47/28 і № 17/17 (постанови від 3 грудня 2009 року і від 5 жовтня 2010 року відповідно) Вищий господарський суд України, погодившись із висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог про визнання недійсними інвестиційних договорів, послався на положення Закону України "Про інвестиційну діяльність" і Земельний кодекс України та зазначив, що при внесенні за договором про інвестиційну діяльність права користування земельною ділянкою як інвестиції для будівництва інвестору повинно належати право розпорядження цією земельною ділянкою і право забудови цієї земельної ділянки.

Отже, зі змісту зазначених рішень суду касаційної інстанції, копії яких додано до заяви, та зі змісту оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України не вбачається підстав для висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Разом із тим у справі № 910/24846/14 (постанова від 18 травня 2016 року) Вищий господарський суд України скасував рішення судів апеляційної та першої інстанцій і прийняв нове рішення про задоволення аналогічних позовних вимог за аналогічних обставин справи, виходячи із того, що спірним розпорядженням КМДА від 23 червня 2012 року № 1058 "Про затвердження переможця конкурсу по залученню інвестора до здійснення заходів з облаштування 45 пішохідних підземних переходів (Лот 4)" та інвестиційним договором від 26 вересня 2012 року № 049-13/і/119 у тимчасове користування ТОВ "Сентіс" передано майно комунальної власності без волевиявлення КМР, тому спірне розпорядження та договір суперечать приписам статей 16, 60 Закону № 280/97-ВР, статті 319 ЦК та статті 19 Конституції України.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що рішенням КМР від 24 травня 2007 року № 528/1189 затверджено Положення про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва (далі - Положення № 528/1189).

Згідно з пунктом 4 зазначеного рішення організатором інвестиційних конкурсів є ГУ економіки та інвестицій КМДА, яке в подальшому рішенням КМР від 15 березня 2012 року № 198/7535 "Про діяльність виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)" перейменовано у департамент економіки та інвестицій.

За змістом пункту 1.5 Положення № 528/1189 рішення про проведення конкурсу та про затвердження переможця конкурсу приймає КМДА за поданням організатора конкурсу шляхом видання відповідного розпорядження.

31 жовтня 2008 року КМДА на підставі Положення № 528/1189 прийняла розпорядження "Про проведення інвестиційних конкурсів із залучення інвесторів до облаштування пішохідних підземних переходів в м. Києві" № 1496 (далі - розпорядження КМДА № 1496).

У пунктах 3 та 4 розпорядження КМДА № 1496 постійно діючій комісії міста Києва доручено провести конкурси із залученням інвесторів до облаштування пішохідних підземних переходів, які є комунальною власністю, передбачивши можливість здійснення підприємницької діяльності, а Головному управлінню комунальної власності міста Києва (далі - ГУ комунальної власності) доручено зупинити розгляд всіх питань, пов'язаних із використанням пішохідних підземних переходів.

На виконання Положення № 528/1189 і розпорядження КМДА № 1496 проведено конкурс, результати якого 19 грудня 2011 року було затверджено розпорядженням КМДА № 2408 про визначення переможцем конкурсу ТОВ "Торгова рада".

Зазначеним розпорядженням КМДА № 2408 організатору конкурсу було доручено укласти відповідні договори.

Пунктами 2 і 3 розпорядження КМДА № 2408 визначено, що замовниками здійснення заходів з облаштування об'єкта інвестування є балансоутримувачі відповідних підземних переходів - КП "ШЕУ Голосіївського району міста Києва", КП "ШЕУ "Магістраль", КП "ШЕУ Деснянського району міста Києва", КП "Київавтошляхміст", згідно з додатком, а ГУ економіки та інвестицій має укласти відповідний інвестиційний договір з переможцем конкурсу та замовниками.

23 грудня 2011 року між ГУ економіки та інвестицій, що є організатором інвестиційного конкурсу по залученню інвестора до здійснення заходів з облаштування пішохідних підземних переходів у Голосіївському та Деснянському районах міста Києва, КП "ШЕУ Голосіївського району міста Києва", КП "ШЕУ "Магістраль", КП "ШЕУ Деснянського району міста Києва", КП "Київавтошляхміст" і ТОВ "Торгова рада" було укладено договір № 049-13/і/115 на здійснення заходів з облаштування пішохідних підземних переходів у Голосіївському та Деснянському районах міста Києва (Лот 1). Термін дії цього договору становить 5 років (пункт 11.1).

Відповідно до частини 1 статті 235 ЦК удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

У такій ситуації існують два правочини: один удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

За договором № 049-13/і/115 відповідно до умов інвестиційного конкурсу та поданої конкурсної пропозиції інвестор зобов'язується здійснити заходи з облаштування об'єкта інвестування, визначені у пункті 1.2 цього договору, та отримує право встановити і протягом дії цього договору користуватися легкими збірно-розбірними конструкціями, встановленими у відповідному пішохідному підземному переході, відповідно до вимог чинного законодавства України, для своїх комерційних цілей, у тому числі вільно розпоряджатися такими конструкціями та надавати їх у користування третім особам на свій власний розсуд (пункт 2.1).

Пунктом 1.2 договору № 049-13/і/115 визначено, що облаштування об'єкта інвестування (інвестиційний проект) - це проведення робіт з поліпшення технічного стану пішохідних підземних переходів, здійснення експлуатаційного утримання пішохідних підземних переходів, їх елементів та інженерних мереж у належному стані, прибирання, очищення (в т.ч. від рекламних оголошень), поливання (у літній період) прохідної частини підземного пішохідного переходу і прилеглої до нього території, здійснення заходів, передбачених у переліку регламентних робіт, наведених у додатку № 5 до цього договору, а також виконання інших необхідних робіт, пов'язаних із належною експлуатацією пішохідного підземного переходу та забезпеченням умов для безпечного руху пішоходів, що виявлені під час складання актів обстеження об'єкта інвестування або упродовж дії цього договору.

Загальна орієнтовна вартість здійснення заходів з облаштування об'єкта інвестування (розмір інвестицій) протягом терміну дії договору становить 10 982 015,00 грн (пункт 2.2 договору № 049-13/і/115).

Як вбачається зі змісту прав і обов'язків сторін договору № 049-13/і/115, ТОВ "Торгова рада" на підставі оспорюваного договору фактично отримало право користування комунальним майном шляхом встановлення збірно-розбірних конструкцій у переходах, використання їх для своїх цілей, а також можливості фактичної передачі комунального майна в суборенду.

Тобто правочин, який вчинено сторонами при укладенні договору № 049-13/і/115, спрямовано на приховання іншого правочину - договору найму (оренди) нерухомого комунального майна, який сторони насправді вчинили, тобто спірний договір є удаваним правочином згідно з частиною 1 статті 235 ЦК.

Відповідно до частини 2 статті 235 ЦК у разі, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Таким чином, до спірного правочину слід застосувати правила, передбачені для договору найму (оренди) комунального майна.

Відповідно до приписів частини 5 статті 16 Закону № 280/97-ВР від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування та оренду.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, у тому числі й передачі їх у тимчасове користування юридичним та фізичним особам, належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є КМР.

Згідно з положеннями статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 статті 283 ГК визначено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК.

Статтею 759 ЦК визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Загальні правові засади визнання правочину недійсним визначено у статті 215 ЦК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843253/ed_2015_04_07/pravo1/T030435.html?pravo=1>, частиною 1 якої передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843241/ed_2015_04_07/pravo1/T030435.html?pravo=1>.

Статтею 207 ГК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1381/ed_2015_04_09/pravo1/T030436.html?pravo=1>визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України.

Правовідносини щодо передачі комунального майна у користування регулюються вимогами Закону № 2269-ХІІ.

Статтею 5 Закону № 2269-ХІІ визначено, що орендодавцями майна, яке перебуває у комунальній власності, є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування управляти майном.

Рішенням КМР від 22 вересня 2011 року № 34/6250 затверджено "Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва" (далі - Положення № 34/6250).

Розділом 2 Положення № 34/6250 визначено, що орендодавцями комунального майна можуть бути ГУ комунальної власності, районні у місті Києві державні адміністрації та комунальні підприємства, установи і організації.

У справі, яка розглядається, встановлено, що КМР не уповноважувала ГУ економіки та інвестицій або його правонаступника - департамент економіки та інвестицій, КП "ШЕУ Голосіївського району міста Києва", КП "ШЕУ "Магістраль", КП "ШЕУ Деснянського району міста Києва", КП "Київавтошляхміст" укладати угоди щодо оренди об'єктів комунального майна, якими є пішохідні підземні переходи.

Утім, всупереч наведеним вимогам Закону № 2269-ХІІ і Положення № 34/6250 договір № 049-13/і/115, який за своєю правовою природою є договором оренди, укладено не уповноваженими на те особами.

Водночас всупереч вимогам пункту 11.1 Положення № 34/6250 умовами договору № 049-13/і/115 ТОВ "Торгова рада" фактично надано право передавати комунальне майно у суборенду без погодження з належним орендодавцем майна.

Законом № 2269-ХІІ (статті 10, 11) і Положенням № 34/6250 (розділи 5, 6, 7) передбачено порядок укладення договорів оренди комунального майна та істотні умови таких договорів.

Істотними для договору оренди є умови, зазначені у частині 1 статті 10 Закону № 2269-ХІІ.

Однією з таких істотних умов договору оренди є орендна плата.

Відповідно до статті 11 Закону № 2269-ХІІ, пунктів 5.1, 5.2 Положення № 34/6250 укладенню договору оренди комунального майна передує оцінка вартості майна.

За змістом вимог цього Закону та пунктів 5.7, 6.1 Положення № 34/6250 з урахуванням оцінки визначається плата за користування майном, яка повинна бути визначена виключно в грошовій формі.

Проте такий порядок при укладенні договору № 049-13/і/115 дотримано не було, оцінки вартості комунальних пішохідних підземних переходів не проводилося, істотних умов договору оренди комунального майна не визначалося.

З огляду на викладене договір № 049-13/і/115 не відповідає вимогам Закону № 2269-ХІІ та Положення № 34/6250, що є підставою для визнання його недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК.

Згідно з частиною 1 статті 236 ЦК правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким із моменту його вчинення.

Разом із тим частиною 3 статті 207 ГК передбачено, що господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняється на майбутнє, а не з моменту укладення.

Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення.

Виходячи із викладеного, договір № 049-13/і/115 є недійсним на майбутнє.

За змістом вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування повинні діяти виключено в межах закону.

Однак, приймаючи оспорюване розпорядження № 2408, на підставі якого укладено договір № 049-13/і/115, КМДА діяла всупереч вимогам Закону № 280/97-ВР, Закону № 2269-ХІІ, а відтак і статті 19 Конституції України.

У зв'язку з наведеним оспорюване розпорядження КМДА № 2408 підлягає визнанню недійсним.

З огляду на викладене Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява заступника Генерального прокурора України підлягає задоволенню, постанова Вищого господарського суду України від 16 березня 2016 року, постанова Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2015 року, рішення Господарського суду міста Києва від 16 квітня 2015 року - скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення заявлених позовних вимог.

Керуючись пунктом 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII та статтями 11116 , 11123 , 11124 , 11125 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 16 березня 2016 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2015 року, рішення Господарського суду міста Києва від 16 квітня 2015 року у справі № 910/21153/14 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Визнати недійсним розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 19 грудня 2011 року № 2408 "Про затвердження результатів конкурсу по залученню інвестора до здійснення заходів з облаштування 61 пішохідного підземного переходу (Лот 1)".

Визнати недійсним на майбутнє інвестиційний договір № 049-13/і/115, укладений 23 грудня 2011 року між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), комунальним підприємством "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району міста Києва" комунальної корпорації "Київавтодор", комунальним підприємством "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Деснянського району міста Києва" комунальної корпорації "Київавтодор", комунальним підприємством "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них "Магістраль" комунальної корпорації "Київавтодор", комунальним підприємством по ремонту та утриманню мостів і шляхів міста Києва "Київавтошляхміст" комунальної корпорації "Київавтодор", товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова рада".

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 статті 11116 ГПК.

Головуючий І.С. Берднік

судді: А.А. Ємець

Т.Є. Жайворонок