ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Волкова О.Ф.,суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Чернігівської обласної дирекції акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - Банк) до Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області (далі - ГУ ДКСУ, ДКСУ відповідно), управління ДКСУ у Бахмацькому районі Чернігівської області (далі - управління ДКСУ), третя особа без самостійних вимог на предмет спору - відділ державної виконавчої служби Бахмацького районного управління юстиції (далі - відділ ДВС, ДВС відповідно), про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року Банк звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати неправомірною бездіяльність управління ДКСУ та ГУ ДКСУ стосовно невиконання платіжних доручень відділу ДВС та зобов'язати виконати зазначені платіжні доручення.

На обґрунтування позову послався на те, що платіжні доручення, які відділ ДВС направив на адресу відповідачів, ними протиправно не виконуються.

Суди встановили, що в провадженні відділу ДВС знаходився виконавчий лист, виданий Бахмацьким районним судом Чернігівської області 2 грудня 2011 року, про стягнення з ОСОБА_7 на користь Банку 89 865 грн 60 коп.

Під час примусового виконання судового рішення відділ ДВС здійснив реалізацію нерухомого майна боржника, після чого 11 березня 2014 року отримана від реалізації сума надійшла на депозитний рахунок відділу ДВС.

18 березня 2014 року відділ ДВС направив платіжні доручення №№ 66, 67 до управління ДКСУ про перерахування Банку 14 534 грн 20 коп. та 65 672 грн 8 коп. відповідно, проте відповідачі не здійснили перерахування.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 14 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2014 року, позов задовольнив.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що органи ДВС відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802; далі - Інструкція), зобов'язані відкрити депозитні рахунки в органах ДКСУ для обліку депозитних сум, а останні -обслуговувати їх з метою обліку депозитних коштів боржників і зарахування їх стягувачам.

При цьому кошти, які надійшли на депозитний рахунок відділу ДВС від примусового виконання виконавчого листа Бахмацького районного суду Чернігівської області № 2-812/11, не є надходженнями до бюджету або бюджетними витратами, а тому вони не є бюджетними коштами відповідно до пункту 11 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - БК). З огляду на це відповідачі не мали права розпоряджатися цими коштами на свій розсуд.

Вищий адміністративний суд України постановою від 13 жовтня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій скасував та прийняв нове - про відмову в задоволенні позову.

Відмовляючи в задоволенні позову, цей суд виходив із того, що у спірних правовідносинах органи ДКСУ виконують розрахунково-касове обслуговування рахунків ДВС та не здійснюють щодо позивача жодних владних управлінських функцій.

Отже, звернувшись до суду з позовом про зобов'язання виконати судове рішення не у спосіб, визначений Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 606-ХІV) та положеннями Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ЦПК), позивач обрав не передбачений законом спосіб захисту своїх інтересів, що унеможливлює задоволення адміністративного позову, а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням Вищого адміністративного суду України, Банк звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, та, посилаючись на неоднакове застосування статті 2 БК, Закону України від 5 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон № 2346-ІІІ), Положення про Державну казначейську службу України, затверджене Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011 (далі - Положення), та Інструкції, просить постанову Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня 2015 року скасувати, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2014 року залишити в силі.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права заявник надав рішення Вищого адміністративного суду України від 21 квітня та 16 червня 2015 року [№№ К/800/12652/14 (К/800/12922/14), К/800/958/15 відповідно].

У рішенні від 16 червня 2015 року касаційний суд дійшов висновку про неправомірність дій органів ДКСУ з огляду на те, що за визначенням пункту 1.2 Порядку бухгалтерського обліку окремих активів та зобов'язань бюджетних установ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 2 квітня 2014 року № 372, депозитні рахунки - це рахунки, які відкриваються в органах ДКСУ та/або установах банків для обліку депозитних сум, які з настанням відповідних умов підлягають поверненню або перерахуванню за призначенням.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки територіальний орган ДКСУ всупереч наведеним нормам не здійснив дій щодо виконання платіжних доручень та не перерахував кошти за платіжними дорученнями на користь позивача.

У рішенні від 21 квітня 2015 року касаційний суд, вирішуючи спір у подібних правовідносинах, вказав, що при отриманні платіжних доручень орган ДКСУ зобов'язаний ознайомитися з його змістом, а саме з призначенням платежу, з якого вбачається, що перераховані кошти жодним чином не відносяться до державних коштів, а отже, не можна змінювати призначення цього платежу.

Враховуючи те, що кошти, які надійшли на депозитний рахунок відділу ДВС від примусового виконання наказу господарського суду Чернігівської області № 12/71, не є надходженнями до бюджету або бюджетними витратами, а отже, вони не є бюджетними коштами відповідно до пункту 11 частини першої статті 2 БК, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків щодо задоволення позову.

Перевіривши наведені у заяві доводи, заслухавши в судовому засіданні представників позивача, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, третьої статті 45 Закону № 606-ХІV грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються державним виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем належні йому рахунки.

Згідно з абзацом сьомим частини першої статті 43 БК в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, бюджетним установам відкриваються рахунки у встановленому законодавством порядку.

За правилами пункту 12.1 Інструкції органи ДВС мають відповідні рахунки в органах ДКСУ для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках.

При перерахуванні коштів, які належать стягувачу - юридичній особі, списання коштів з відповідних рахунків органу ДВС здійснюється на підставі платіжних доручень (розпоряджень) (пункт 12.18 Інструкції).

Пунктами 12.27, 12.28 Інструкції передбачено, що дозвіл на перерахування коштів з рахунку надається виключно керівником органу ДВС або уповноваженою ним особою, який є розпорядником рахунку. Контроль за перерахуванням коштів з рахунків покладається на керівника органу ДВС.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК питання, пов'язані із зверненням судового рішення до виконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу.

За правилами пункту 8 частини першої статті 49 Закону № 606-ХІV виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що відділ ДВС направив платіжні доручення №№ 66, 67 до управління ДКСУ про перерахування Банку 14 534 грн 20 коп. та 65 672 грн 8 коп. відповідно, проте відповідачі не здійснили перерахування.

Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погоджується з висновком касаційного суду про те, що, звернувшись до суду з позовом про зобов'язання виконати судове рішення не у спосіб, визначений Законом № 606-ХІV та ЦПК, позивач обрав не передбачений законом спосіб захисту своїх інтересів, що унеможливлює задоволення адміністративного позову.

Оскільки висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, то у задоволенні заяви Банку слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Чернігівської обласної дирекції акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. ВолковСудді: М.І. ГрицівО.В. КривендаО.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін