ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,

суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Високопільського районного центру зайнятості Херсонської області (далі - Центр зайнятості) до Державної фінансової інспекції в Херсонській області (далі - Інспекція), виконуючого обов'язки начальника контрольно-ревізійного відділу в Високопільському районі Херсонської області (далі - в.о. начальника) Бідніна І.О. про зобов'язання виконати пункти вимоги та за зустрічним позовом Інспекції до Центру зайнятості про зобов'язання виконати пункти вимоги,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2012 року Центр зайнятості звернувся до суду із позовом до Інспекції, в.о. начальника Бідніна І.О. про визнання частково нечинним акта ревізії та скасування пунктів 2 і 5 вимоги від 20 січня 2012 року № 45-15/58 (далі - вимога). У свою чергу, Інспекція звернулась із позовом до Центру зайнятості про зобов'язання виконати пункти 2 і 5 вказаної вимоги. Ухвалою від 13 квітня 2012 року Херсонський окружний адміністративний суд вищевказані справи об'єднав в одне провадження.

На обґрунтування позовних вимог Центр зайнятості зазначив, що оскаржувану вимогу Інспекція прийняла на підставі акта ревізії від 26 грудня 2011 року № 46-30/13 фінансово-господарської діяльності Центру зайнятості за період з 1 січня 2009 року по 1 січня 2011 року (далі - акт ревізії). Позивач вважає помилковими висновки ревізії, викладені у вказаному акті, зокрема, щодо завищення Центром зайнятості на 1627 грн 83 коп. виплат на оплату праці та нарахування на заробітну плату безробітних, направлених на громадські роботи до Високопільської селищної ради Херсонської області (далі - селищна рада) (пункт 5 вимоги).

Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 17 травня 2012 року позовні вимоги Центру зайнятості задовольнив частково: скасував пункт 5 вимоги, а в частині позовних вимог про визнання частково нечинним акта ревізії провадження у справі закрив, у решті позовних вимог відмовив. Суд також частково задовольнив позовні вимоги Інспекції, зобов'язавши Центр зайнятості виконати пункт 2 вимоги, а в решті позовних вимог відмовив.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 18 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 березня 2014 року, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог Центру зайнятості про скасування пункту 5 вимоги скасував та ухвалив нову постанову, якою зобов'язав Центр зайнятості виконати цей пункт вимоги.

Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розмір посадових окладів осіб, які були працевлаштовані на громадські роботи до селищної ради на посади працівників 1 тарифного розряду, мають визначатися на рівні мінімальної заробітної плати. Селищна рада на підставі абзацу третього пункту 16 Положення про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 року № 839 (далі - Положення про порядок організації та проведення громадських робіт), могла виплачувати цим працівникам заробітну плату вище за мінімальну, але за власний рахунок і без компенсації такого перевищення центром зайнятості.

Не погоджуючись з ухвалою Вищого адміністративного суду України від

19 березня 2014 року, Центр зайнятості звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах при визначенні розміру оплати праці безробітним, залученим до участі в оплачуваних громадських роботах, зокрема пункту 16 Положення про порядок організації та проведення громадських робіт.

На підтвердження неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права Центр зайнятості послався на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 липня 2013 року (справа № К/800/7822/13), в якій касаційний суд у подібних правовідносинах, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, дійшов висновку, що громадські роботи організовуються на договірній основі між центром зайнятості та роботодавцем. Заробітна плата безробітним, які беруть участь в оплачуваних громадських роботах, визначається сторонами з урахуванням обсягу робіт, які виконуються саме безробітними на договірних умовах, оскільки обсяг робіт, який виконується безробітними і штатними працівниками, є різним.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом цієї норми матеріального права у подібних відносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (далі - Положення про Держфінінспекцію, Держфінінспекція відповідно), зазначена інспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення про Держфінінспекцію).

Відповідно до пункту 6 зазначеного Положення Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням про Держфінінспекцію установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон № 2939-ХІІ), згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність в органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, яка розглядається, Інспекція пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня та 13 травня 2014 року (справи №№ 21-40а14, 21-89а14 відповідно).

Оскільки при вирішенні спору касаційний суд допустив неправильне застосування норм матеріального права до встановлених у справі обставин, заяву Центру зайнятості слід задовольнити частково: скасувати ухвалу суду касаційної інстанції, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Крім того, під час нового судового розгляду суду касаційної інстанції слід перевірити підставність прийняття до провадження позову Інспекції та об'єднання в одне провадження позовних вимог.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Високопільського районного центру зайнятості Херсонської області задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від

19 березня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.І. Гриців М.Б. Гусак О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко Ю.Г. Тітов О.Б. Прокопенко