П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2017 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоПрокопенка О.Б.,суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників:

товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «СпецБур» (далі - Товариство) - Драчова Р.М.,

державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ) - Павловича Д.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства до державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (на сьогодні - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року Товариство звернулося до суду з позовом до ДПІ, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 21 листопада 2014 року: № 0012152201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на 1 409 240 грн, у тому числі 1 127 392 грн - основний платіж, 281 848 грн - штрафні (фінансові) санкції; № 0012162201, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» (далі - ПДВ) на 1 692 251 грн, у тому числі 1 353 801 грн - основний платіж, 338 450 грн - штрафні (фінансові) санкції.

Суди встановили, що відповідач провів документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої склав акт від 6 листопада 2014 року № 1213/26-54-22-01-37195757 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог:

- пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК), у результаті чого занижено податок на прибуток на 1 127 392 грн;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 ПК, у результаті чого занижено суму ПДВ на 1 353 801 грн.

Підставою для вказаних висновків відповідача, з якими погодились суди попередніх інстанцій, стала відсутність реального виконання господарських операцій позивача з його контрагентами.

На підставі Акта перевірки ДПІ винесла оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 21 листопада 2014 року.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 10 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2015 року, у задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволені позовних вимог, дійшов висновку про правомірність винесених податкових повідомлень-рішень, оскільки господарські операції між позивачем та його контрагентами не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, а оформлені лише документально, що, у свою чергу, призвело до встановлення податковим органом зазначених вище порушень норм податкового законодавства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 травня 2016 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2015 року залишив без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Товариство з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернулось із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати всі рішення у справі та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши представників сторін, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява Товариства не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

На обґрунтування заяви Товариство додало копії рішень Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2014 року, 10, 30 вересня, 18 листопада, 8 грудня 2015 року, 25 лютого, 14 вересня 2016 року (№№ К/9991/55394/12, К/800/9706/15, К/800/11246/15, К/800/34785/15, К/800/30548/15, К/9991/43337/12, К/800/13922/16 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

У наданій на підтвердження неоднакового правозастосування ухвалі від 28 травня 2014 року Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився із висновком останніх щодо протиправності податкових повідомлень-рішень, оскільки в матеріалах справи наявні первинні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем і його контрагентами та які складені з дотриманням вимог статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-IV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, 201 ПК, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

У постанові від 30 вересня 2015 року, яка також надана Товариством для порівняння, суд касаційної інстанції дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення, оскільки наявними у матеріалах справи документами, оформленими у зв'язку з виконанням договорів підряду, укладених між позивачем та його контрагентом, підтверджується реальне їх виконання.

В ухвалі від 8 грудня 2015 року, наданій на підтвердження наведених у заяві доводів, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився, що господарські операції позивача з його контрагентами здійснювались у межах господарської діяльності, є реальними та підтверджуються необхідними документами.

У наданій на підтвердження неоднакового правозастосування постанові від 10 вересня 2015 року Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця щодо протиправності та скасування податкового повідомлення-рішення, позов задовольнив, оскільки позивач надав усі необхідні первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагентів, які в сукупності підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення.

У наданому для порівняння рішенні Вищого адміністративного суду України від 18 листопада 2015 року касаційний суд дійшов висновку, що за наслідками безоплатної поставки підприємством неприбутковим організаціям товарів та підрядних робіт у позивача виникло право на відображення у податковому обліку витрат за цими операціями за фактом відображення доходу від такої реалізації, а також право на врахування при визначенні оподатковуваного доходу витрат у сумі, що не перевищує 4 % оподатковуваного прибутку попереднього звітного року, у періоді фактичного понесення цих витрат.

В постановах від 25 лютого, 14 вересня 2016 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове правозастосування, касаційний суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки господарські операції між позивачами та їх контрагентами мали товарний характер та були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що підтверджується первинними документами.

Натомість у рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, погодився із їхнім висновком про правомірність винесених податкових повідомлень-рішень, оскільки Товариство не надало належних доказів на підтвердження реальності та товарності правовідносин з його контрагентами, первинні документи складені з порушенням вимог чинного законодавства, що не може бути взято до уваги як доказ проведення господарської операції.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, оскільки вищезгадані судові рішення прийняті за різних фактичних обставин, встановлених судами у цих справах.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви Товариства слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241 242 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «СпецБур» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. Прокопенко

Судді: М.І. Гриців О.В. Кривенда