П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М., суддів:Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,Романюка Я.М., Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» до ОСОБА_7 про відшкодування майнової шкоди за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2013 року приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» (далі - ПрАТ «СК «АХА») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7, в якому просило відшкодувати майнову шкоду в розмірі 7 тис. 603 грн 45 коп.

На обґрунтування позову ПрАТ «СК «АХА» зазначало, що 10 липня 2010 року між ним та ОСОБА_9 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту, предметом якого є страхування автомобіля «Хюндай».

12 листопада 2010 року за участю застрахованого транспортного засобу та автомобіля «Хонда» під керуванням ОСОБА_7 сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП).

Дніпровський районний суд м. Києва від 6 грудня 2010 року визнав ОСОБА_7 винною у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнув до адміністративної відповідальності.

Внаслідок ДТП застрахований автомобіль «Хюндай» зазнав механічних пошкоджень. Вартість відновлювального ремонту автомобіля склала 33 тис. 507 грн 95 коп. Відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту та на підставі заяви ОСОБА_9 про виплату страхового відшкодування страхувальнику було виплачено суму страхового відшкодування в розмірі 31 тис. 726 грн 45 коп.

Позивач зазначав, що звернувся до приватного акціонерного товариства «Український Страховий Дім» (далі - ПрАТ «Український Страховий Дім»), в якому було застраховано цивільно-правову відповідальність ОСОБА_7, однак ліміт відповідальності за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності становив 25 тис. 500 грн, що в повному обсязі не відшкодовує фактично понесених позивачем витрат на виплату суми страхового відшкодування ОСОБА_9

Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача різницю між відшкодованою сумою та фактичним розміром понесених витрат в сумі 7 тис. 603 грн 45 коп.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 5 березня 2014 року в задоволенні позову ПрАТ «СК «АХА» відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 10 липня 2014 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 5 березня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПрАТ «СК «АХА» задоволено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2015 року поновлено ОСОБА_7 строк на касаційне оскарження рішення Апеляційного суду м. Києва від 10 липня 2014 року та відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі.

У листопаді 2015 року ОСОБА_8 звернулась до Верховного Суду України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2015 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норми матеріального права, а саме статей 993, 1191 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 27, 38 Закону України «Про страхування».

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2015 року ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення касаційної та апеляційної інстанцій і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви ОСОБА_7 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2014 року, від 16 липня 2014 року, від 19 листопада 2014 року й постанову Верховного Суду України від 25 грудня 2014 року.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі, рішення де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Задовольняючи позовні вимоги ПрАТ «СК «АХА», суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції виходив з того, що оскільки ліміт відповідальності за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ОСОБА_7 у ПрАТ «Український страховий дім» не відшкодовує в повному обсязі фактично понесених позивачем витрат виплаченої суми страхового відшкодування ОСОБА_9, то відповідно до статей 993, 1194 ЦК України підлягає стягненню різниця між відшкодованою сумою та фактичним розміром понесених витрат. Крім того, суд, посилаючись на вимоги частини другої статті 264 ЦПК України вважав, що підставою переривання позовної давності є пред'явлення ПрАТ «СК «АХА Страхування» позову до ПрАТ «Український страховий дім» про стягнення коштів в розмірі 25 тис. 500 грн з огляду на те, що предметом спору була частина вимог, право на яку мав позивач.

Водночас у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року суд касаційної інстанції скасовуючи рішення суду про задоволення позовних вимог ПрАТ «Європейський страховий альянс» про відшкодування шкоди та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, виходив з того, що позивач пропустив позовну давність на звернення до суду з вимогою до ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», оскільки позивач у межах строку позовної давності з позовом про відшкодування шкоди не звертався, а звернення позивача до ОСОБА_3, як до одного з боржників з претензією про виплату страхового відшкодування не є підставою для застосування вимог частини другої статті 264 ЦК України.

Отже, ухвала, яка переглядається, та надана для порівняння ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року постановлені у справах з різними фактичними обставинами, зокрема в частині доводів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих саме норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2014 року та від 19 листопада 2014 року не вказують на неоднакове застосування норм матеріального права, оскільки цими ухвалами суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справи на новий розгляд з передбаченої частиною другою статті 338 ЦПК України підстави порушенням норм процесуального права, оскільки не встановлено фактичних обставин у справі, які мають значення для правильного вирішення справи.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року міститься висновок про те, що в разі настання страхового випадку за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу в потерпілої особи виникає право вимагати відшкодування шкоди від особи, винної в її заподіянні, або вимагати виплати страхового відшкодування від страхової компанії, з якою вона уклала договір добровільного страхування автомобіля. У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування у межах фактичних витрат до страховика від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки (стаття 993 ЦК України). При цьому перебіг позовної давності не змінюється й обчислюється від дня настання страхового випадку.

Отже, наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, не відповідають висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 10 липня 2010 року між ПрАТ «СК «АХА» та ОСОБА_9 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання компенсувати страхувальнику прямі збитки, пов'язані з користуванням автомобілем «Хюндай», державний номер НОМЕР_1.

12 листопада 2010 року за участю застрахованого транспортного засобу та автомобіля «Хонда» під керуванням ОСОБА_7 сталася ДТП.

Дніпровський районний суд м. Києва від 6 грудня 2010 року визнав ОСОБА_7 винною у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнув до адміністративної відповідальності.

Внаслідок ДТП застрахований автомобіль «Хюндай» зазнав механічних пошкоджень. Вартість відновлювального ремонту автомобіля склала 33 тис. 507 грн 95 коп. Відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту та на підставі заяви ОСОБА_9 про виплату страхового відшкодування страхувальнику було виплачено суму страхового відшкодування в розмірі 31 тис. 726 грн 45 коп.

Ліміт відповідальності за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ОСОБА_7 у ПрАТ «Український Страховий Дім» становить 25 тис. 500 грн, що в повному обсязі не відшкодовує фактично понесених позивачем витрат на виплату суми страхового відшкодування ОСОБА_9

Господарський суд м. Києва рішенням від 4 березня 2013 року за позовом ПрАТ «СК «АХА» стягнув з ПрАТ «Український Страховий Дім» у межах ліміту страхової відповідальності 24 тис. 990 грн.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Такими законами, зокрема, є норми статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого в деліктному зобов'язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.

Таким чином, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок з відшкодування шкоди не виконала.

Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (стаття 262 ЦК України).

Отже, зважаючи на викладене та на перехід до позивача

(ПрАТ «СК «АХА») після виплати страхового відшкодування потерпілому за договором майнового страхування від останнього прав кредитора до особи, відповідальної за завдані збитки, саме положення статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» регулюють спірні правовідносини між сторонами у справі, яка переглядається.

Оскільки у спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора, зокрема страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, застосовується загальний строк позовної давності (три роки), а його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на зазначене, якщо розмір завданої шкоди перевищує належним чином визначену страхову суму («ліміт відповідальності страховика» у відносинах страхування цивільно-правової відповідальності), відшкодування шкоди в обсязі такої різниці здійснюється в межах окремого деліктного зобов'язання за участі деліквента та потерпілого, або іншої особи, до якої у встановленому законом порядку перейшло право потерпілого вимагати відшкодування завданої шкоди. Зокрема, за змістом статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України такою особою може бути страховик, який забезпечує майнові інтереси відповідного потерпілого у відносинах майнового страхування.

Згідно із частиною другою статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. При цьому слід ураховувати, що в наведеній нормі йдеться про боржників за тим самим зобов'язанням, тоді як страховик у відносинах страхування цивільно-правової відповідальності не вважається боржником у деліктному зобов'язанні з приводу відшкодування різниці між розміром завданої шкоди і страховою виплатою, яку потерпіла особа одержала внаслідок виконання відповідним страховиком своїх зобов'язань за договором страхування відповідальності іншої особи. Зазначені у частині другій статті 264 ЦК України вимоги мають випливати з тих самих правовідносин за участю тих самих сторін, тоді як вимога до страховика у відносинах страхування цивільно-правової відповідальності та вимога до безпосереднього заподіювача шкоди щодо сплати різниці між фактичним розміром і розміром страхового відшкодування випливають з відмінних одне від одного правовідносин, у яких беруть участь різні особи з різним, в тому числі встановленим обсягом відповідальності.

За загальним правилом цивільне законодавство України передбачає здійснення суброгації (набуття страховиком прав вимоги, які має особа, що одержала страхове відшкодування, до відповідальної за завдану шкоду особи) у відносинах майнового страхування, однак при цьому не передбачає такої можливості у відносинах, врегульованих у межах правового механізму страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

На відміну від водія забезпеченого транспортного засобу страховик у відносинах страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є боржником у зобов'язанні з відшкодування шкоди, завданої ДТВ, а тому подання до зазначеного страховика позову з боку особи, яка є страховиком потерпілого згідно із договором майнового страхування, не перериває перебігу позовної давності щодо вимог, які випливають із відповідного деліктного зобов'язання у частині стягнення різниці між фактичним розміром шкоди і розміром страхового відшкодування.

У справі, яка переглядається, ДТП за участю автомобілів «Хюндай» та «Хонда» сталася 12 листопада 2010 року. ПрАТ «СК «АХА» звернулося до суду з позовною заявою в грудні 2013 року, отже початком перебігу позовної давності є момент настання страхового випадку. Відповідач просила застосувати позовну давність.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що перебіг позовної давності починається від дня настання страхового випадку, а Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ під час прийняття ухвали від 24 вересня 2015 року помилково погодився із скасуванням апеляційним судом законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції, що стало наслідком неправильного застосування норм статті 264 ЦК України.

Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до підпункту "б" частини другої статті 3604 ЦПК України рішення Апеляційного суду м. Києва від 10 липня 2014 року та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2015 року підлягають скасуванню із залишенням в силі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 5 березня 2014 року.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603 , підпункту б пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 10 липня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2015 року скасувати, залишити в силі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 5 березня 2014 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко Судді:Н.П. Лященко Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін А.Г. Ярема

Правовий висновок

(у справі № 6-2809ц15)

Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Такими законами, зокрема, є норми статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» (далі - Закон України «Про страхування»), відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Зважаючи на ту обставину, що позивач (страхова компанія), виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором майнового страхування, отримав від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдані збитки, то спірні правовідносини між сторонами у справі, яка переглядається, регулюють саме положення статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування».

Оскільки у спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, тому строк позовної давності є загальним (три роки), а його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

Згідно із частиною 2 статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. При цьому слід ураховувати, що у наведеній нормі йдеться про боржників за одним і тим самим зобов'язанням, тоді як страховик у відносинах страхування цивільно-правової відповідальності не є боржником у деліктному зобов'язанні з приводу відшкодування різниці між розміром завданої шкоди і страховою виплатою, яку потерпіла особа одержала внаслідок виконання відповідним страховиком своїх зобов'язань за договором страхування відповідальності іншої особи. Зазначені у частині 2 статті 264 ЦК України вимоги мають випливати з одних і тих самих правовідносин за участі тих самих сторін, тоді як вимога до страховика у відносинах страхування цивільно-правової відповідальності та вимога до безпосереднього заподіювача шкоди щодо сплати різниці між фактичним розміром і розміром страхового відшкодування випливають з відмінних одне від одного правовідносин, у яких беруть участь різні особи.