ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенди О.В.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Полтавської митниці Державної фіскальної служби України (далі - Митниця) про скасування постанов,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати постанови Митниці від 30 вересня 2014 року №№ 0050/80600/14 та 0051/80600/14 про накладення на нього адміністративних стягнень у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів за порушення митних правил, встановлених статтею 485 Митного кодексу України (далі - МК), та закрити провадження у справах.

На обґрунтування позову зазначив, що 1 квітня 2014 року в день подання ним до митного оформлення товару - виробів медичного призначення - набув чинності Закон України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі - Закон № 1166-VII), яким змінено розмір ставки оподаткування по операціях з постачання виробів медичного призначення з «0» на «7 %». Про такі зміни йому не було відомо, внаслідок чого він при декларуванні цього товару заявив пільгу по сплаті податку на додану вартість (далі - ПДВ), оскільки до цієї дати такі товари були звільнені від оподаткування.

Суди встановили, що товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «НеоКард» є суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності. ОСОБА_1 є особою, уповноваженою ТОВ «НеоКард» на роботу з митними органами.

1 квітня 2014 року ОСОБА_1 подав в електронному вигляді митні декларації типу IM-40 DE № 806020002/2014/003431 та DE № 806020002/2014/003409 на товари медичного призначення, в яких у графах 36 «Преференція» заявив пільгу по сплаті ПДВ (код 202), тобто звільнення від оподаткування, передбачене підпунктом 197.1.27 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_19366/ed_2015_09_17/pravo1/T102755.html?pravo=1> пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України.

Допитані як свідки інспектори митного посту «Лтава» Митниці пояснили, що 1 квітня 2014 року вони проводили митне оформлення виробів медичного призначення по митних деклараціях, поданих ОСОБА_1, і виявили занижені суми ПДВ.

2 квітня 2014 року стосовно ОСОБА_1 головний державний інспектор відділу митного оформлення № 1 митного поста «Лтава» Митниці склав протоколи №№ 0050/80600/14, № 0051/80600/14 про порушення митних правил, передбачених статтею 485 МК, к <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_5074/ed_2015_06_30/pravo1/T124495.html?pravo=1>опії яких ОСОБА_1 отримав 2 квітня 2014 року, що підтверджується його підписом у графі «Примірник протоколу отримав». Того ж дня працівник Митниці у нього відібрав пояснення.

2 квітня 2014 року після 18-ї години, тобто після закінчення робочого часу, представник ТОВ «НеоКард» подав до митного органу заяву ОСОБА_1 від 2 квітня 2014 року № 30 про внесення змін до митної декларації № 806020002/2014/003409, що підтверджується службовою запискою начальника загального відділу управління інфраструктури Митниці.

Крім того, ТОВ «НеоКард» сплатило ПДВ згідно з квитанцією № 343889 в сумі 19 000 грн, згідно з квитанцією № 343890 - 85 000 грн.

Заяву про внесення змін до митної декларації № 806020002/2014/003431 ТОВ «НеоКард» та позивач до митного органу не подавали.

Ленінський районний суд міста Полтави постановою від 5 грудня 2014 року відмовив у задоволенні позову.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 26 травня 2015 року скасував постанову суду першої інстанції, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 жовтня 2015 року постанову суду апеляційної інстанції скасував і залишив у силі постанову суду першої інстанції.

Вищий адміністративний суд України визнав обґрунтованим притягнення ОСОБА_1 до відповідальності на підставі статті 485 МК виходячи з того, що на час подання ним митних декларацій 1 квітня 2014 року чинне законодавство не передбачало при ввезенні товарів медичного призначення звільнення від сплати ПДВ, оскільки з 1 квітня 2014 року відповідно до Закону № 1166-VII по операціях з постачання виробів медичного призначення було встановлено ставку ПДВ на такі товари у розмірі 7 відсотків.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), представник позивача ОСОБА_2 зазначає, що в доданій до заяви ухвалі Вищого адміністративного суду України від 3 грудня 2015 року по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення статті 485 МК. Просить ухвалу суду касаційної інстанцій скасувати, а постанову суду апеляційної інстанції залишити в силі.

У доданій на обґрунтування заяви ухвалі Вищого адміністративного суду України від 3 грудня 2015 року йдеться про те, що положеннями статті 485 МК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_5074/ed_2015_06_30/pravo1/T124495.html?pravo=1>передбачено наявність спеціальної протиправної мети - неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру, що свідчить про те, що це правопорушення може бути вчинено тільки з умисною формою вини, тому зазначення особою неправильного коду товару в декларації не може бути доказом того, що її дії були направлені на умисну несплату митних платежів у формі прямого умислу.

Перевіривши наведені у заяві доводи, не вирішуючи питання заявленого неоднакового правозастосування, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

Відповідно до статті 529 МК постанова митниці у справі про порушення митних правил може бути оскаржена до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, або до місцевого загального суду як адміністративного суду в порядку, передбаченому КАС.

Статтею 530 МК встановлено, що перевірка законності та обґрунтованості постанови у справі про порушення митних правил судом здійснюється у порядку, встановленому КАС.

Пунктом 2 частини першої статті 18 КАС визначено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Згідно з частиною другою статті 171-2 КАС (чинної на час виникнення спірних правовідносин) рішення місцевого загального суду як адміністративного суду' у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності є остаточним і оскарженню не підлягає. <http://pravo.ligazakon.ua/document/view/T102453?edition=2010_07_07>

Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

У Рішенні від 28 квітня 2010 року № 12-рп/2010 у справі про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України визначає одну з основних засад судочинства - забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, і таким чином закріплює гарантії перевірки в апеляційному порядку судових рішень. При цьому, як випливає зі змісту цього Рішення, право на апеляційне і/або касаційне оскарження не є абсолютним, оскільки у випадках, прямо передбачених законом, воно може бути обмежене.

Аналіз норм частини другої статті 171-2 КАС у взаємозв'язку з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України дає підстави дійти висновку, що нормативне визначення «рішення є остаточним і оскарженню не підлягає» означає, що рішення суду, постановлене у справі щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень про притягнення до адміністративної відповідальності, зокрема й рішення посадових осіб митного органу про накладення штрафу на особу за невиконання митних правил, відповідальність за порушення яких встановлена статтею 485 МК, не може бути оскаржене ні в апеляційному, ні в касаційному порядку. Таке визначення вказує на пряму заборону їх оскарження.

Конституційний Суд України також неодноразово зазначав, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить пряму заборону на таке оскарження [рішення від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 <http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v003p710-10> (абзац другий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини) та 28 квітня 2010 року № 12-рп/2010 <http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v012p710-10> (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини].

Водночас Конституційний Суд України Рішенням від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини другої статті 171-2 КАС. Зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, до 8 квітня 2015 року право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності обмежувалося лише зверненням за захистом до суду першої інстанції з подальшим розглядом обставин справи і постановленням судового рішення та не поширювалося на можливість його інстанційного оскарження.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 189 КАС суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо справа не підлягає апеляційному розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Проте апеляційний суд зазначених положень не врахував та здійснив перегляд судового рішення, яке в апеляційному порядку не підлягало оскарженню. Не звернув уваги на допущені порушення й суд касаційної інстанції, розглядаючи справу за касаційною скаргою Митниці.

Відповідно до вимог статті 243 КАС за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право у разі порушення судом (судами) норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі або полягає у порушенні правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів скасувати судове рішення повністю або частково і передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Отже, постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року та ухвала Вищого адміністративного суду України від 22 жовтня 2015 року підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд, під час якого необхідно врахувати наведене і постановити законне і обґрунтоване судове рішення.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_2, яка є представником позивача ОСОБА_1, задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 жовтня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Кривенда

Судді:О.Ф. Волков М.І. Гриців П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький