П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року м. Київ

Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого суддів:Берднік І.С., Барбари В.П., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б., - за участю:

представника Харківської міської ради - Грєнкова І.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою Харківської міської ради про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 922/51/15 за позовом Харківської міської ради до фізичної

особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення коштів і повернення майна,

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи -підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1, в якому просила зобов'язати відповідача повернути в натурі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набуте майно - земельну ділянку площею 0,1466 га, розташовану по АДРЕСА_1, та стягнути з відповідача на підставі статті 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) 684 374,29 грн, отриманих відповідачем від використання безпідставно набутої земельної ділянки доходів у виді несплаченої орендної плати за період із 1 грудня 2011 року

по 30 листопада 2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ФОП ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі, розташованої по АДРЕСА_1, на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 5 квітня 2011 року у справі № 5023/1504/11, а земельна ділянка за цією адресою використовується відповідачем для експлуатації та обслуговування зазначеної нежитлової будівлі за відсутності належним чином оформлених і зареєстрованих речових прав на землю, без внесення плати за цю землю.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 23 лютого

2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради доходи, отримані від безпідставно набутого майна, в розмірі

684 374, 29 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 у дохід Державного бюджету України 13 687,49 грн судового збору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про повернення земельної ділянки, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем

не доведено безпідставності набуття спірної земельної ділянки, на якій розташовано нежитлову будівлю, що не може бути перенесена без її знецінення. Задоволення таких позовних вимог призведе до порушення права власності відповідача на будівлю, розташовану на спірній земельній ділянці.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення доходів, одержаних від безпідставно отриманого майна, господарський суд виходив із того, що ці вимоги є законними та обґрунтованими. Невнесення відповідачем плати за використання земельної ділянки призвело до одержання ним доходів, розрахованих як розмір плати за користування земельною ділянкою, що перебуває у комунальній власності, у формі орендної плати за землю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду

від 20 квітня 2015 року рішення Господарського суду Харківської області від 23 лютого 2015 року скасовано в частині стягнення з

ФОП ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради доходів, отриманих від безпідставно набутого майна, у розмірі 684 374,29 грн.

У цій частині прийнято нове рішення про відмову в позові.

В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 23 лютого 2015 року залишено без змін.

У своїй постанові суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про зобов'язання повернути безпідставно набуту земельну ділянку.

Одночасно суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість висновку суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, зважаючи на те, що спірна земельна ділянка не є безпідставно набутим майном у розумінні положень статті 1212 ЦК, оскільки відповідач

у 2011 році набув право власності на нерухоме майно, розташоване на цій земельній ділянці, позивачем погоджено проект відведення земельної ділянки та прийнято рішення про надання спірної земельної ділянки в оренду, а доказів ухилення відповідача від укладення договору оренди земельної ділянки немає.

Суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив відсутність між сторонами правовідносин оренди та відсутність правових підстав для володіння земельною ділянкою, що призвело до помилкового висновку про набуття відповідачем спірної земельної ділянки без достатньої правової підстави та можливість застосування до правовідносин у цій справі положень статей 1212,

1214 ЦК.

Вищий господарський суд України постановою від 16 грудня

2015 року залишив без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20 квітня 2015 року.

При цьому Вищий господарський суд України, враховуючи норми частини 3 статті 41 Конституції України, статей 321, 377 ЦК та статті

120 Земельного кодексу України (далі - ЗК), погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача повернути безпідставно набуте майно, оскільки на спірній земельній ділянці розташовано об'єкт нерухомості, який належить відповідачеві на праві власності, а задоволення позову в частині повернення земельної ділянки в натурі призведе до порушення права власності відповідача.

Одночасно Вищий господарський суд України погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідача доходу (орендної плати), зазначивши, що земельна ділянка (предмет спору) не є безпідставно набутим майном, а судами не встановлено усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16 грудня 2015 року з підстав, передбачених пунктами 1, 3 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), Харківська міська рада, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 1212 ЦК, статті 120 ЗК, внаслідок чого, на думку заявника, ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, та посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах наведених норм матеріального права, просить скасувати цю постанову, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20 квітня 2015 року та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 23 лютого 2015 року.

На обґрунтування своїх доводів Харківська міська рада долучила до поданої заяви копію постанови Вищого господарського суду України

від 23 липня 2015 року у справі № 922/4931/14 та копії постанов Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13,

від 19 червня 2012 року у справі № 3-30гс12.

У постанові від 19 червня 2012 року у справі № 3-30гс12 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю до Київської міської ради про припинення права користування земельною ділянкою Верховний Суд України погодився з висновком Вищого господарського суду України про припинення правовідносин за договором оренди земельної ділянки. При цьому Верховний Суд України виходив із того, що фактичне користування земельною ділянкою та зведеною на ній будівлею на час розгляду справи здійснював її новий власник, позивач добровільно відмовився від права користування зазначеною земельною ділянкою, а законодавством та умовами договору оренди передбачено можливість дострокового розірвання такого договору за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін договору. Одночасно Верховний Суд України наголосив, що до набувача майна у разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна переходять права на відповідну земельну ділянку на умовах, на яких вона належала відчужувачу (право власності або право користування).

У постанові від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13 за позовом фізичної особи до фізичної особи про повернення безпідставно отриманих коштів Верховний Суд України, частково скасовуючи рішення суду касаційної інстанції та приймаючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог, дійшов правового висновку про те, що у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини 1 статті 1212 ЦК, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачеві.

Отже, зі змісту зазначених рішень Верховного Суду України, копії яких додано до заяви, а також оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України не вбачається невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Разом із тим у постанові від 23 липня 2015 року у справі

№ 922/4931/14 Вищий господарський суд України, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про правомірність відмови у задоволенні позовних вимог Харківської міської ради про зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю повернути безпідставно набуту земельну ділянку, оскільки на ній розташовано придбане відповідачем на підставі договору купівлі-продажу нерухоме майно, та про задоволення позовних вимог про стягнення суми несплаченої відповідачем орендної плати при використанні ним цієї земельної ділянки без укладення договору оренди на підставі статей 1166, 1214 ЦК, оскільки Харківська міська рада фактично була позбавлена права одержати дохід у виді орендної плати, який вона могла би отримати в разі своєчасного укладення договору оренди, що завдало їй шкоди на спірну суму.

У зазначеній постанові, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції за подібних обставин справи та однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов протилежних правових висновків щодо наявності підстав для задоволення аналогічних позовних вимог.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що подана Харківською міською радою заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, встановлено, що ФОП ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі літ. "А-1" загальною площею 488,4 кв. м, розташованої по АДРЕСА_1, на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 5 квітня 2011 року у справі № 5023/1504/11.

На підставі рішення 17 сесії 5 скликання Харківської міської ради від 25 грудня 2007 року № 291/07 ФОП ОСОБА_1 надано згоду на розробку проекту відведення земельної ділянки, розташованої по

АДРЕСА_1, орієнтовною площею 0,1500 га, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (кафе).

Рішенням 23 сесії 5 скликання Харківської міської ради від 20 червня 2008 року № 164/08 ФОП ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1, загальною площею 0,1466 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (кафе) строком до 1 червня 2013 року.

1 жовтня 2014 року департаментом самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради обстежено зазначену земельну ділянку та встановлено, що земельна ділянка, розташована по АДРЕСА_1, площею 0,1466 га використовується відповідачем для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі, що належить ФОП ОСОБА_1 на праві власності. Межі земельної ділянки визначено відповідно до зовнішніх меж будівель, огорожі, з урахуванням земельної ділянки фасадної частини будівлі, згідно з рішенням Харківської міської ради від 20 червня 2008 року

№ 164/08 "Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд".

Крім цього, під час обстеження спірної земельної ділянки було встановлено, що з 5 квітня 2011 року ФОП ОСОБА_1 користується спірною земельною ділянкою без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав.

Розмір доходу ФОП ОСОБА_1, нарахований Харківською міською радою як розмір плати за користування безпідставно набутим майном (земельною ділянкою, що перебуває у комунальній власності) у виді орендної плати за землю за період із 1 грудня 2011 року

по 30 листопада 2014 року, за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування, становить 684 374,29 грн.

Відповідач у добровільному порядку не сплатив позивачеві зазначеної суми, що і послужило підставою для звернення позивача із позовом у цій справі.

Вищий господарський суд України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення у справі № 922/51/15 і перевіряючи застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, не врахував, що відповідно до положень статей

2, 43 , 54 ГПК господарські суди розглядають справи за позовами суб'єктів господарської діяльності, фізичних осіб, які такими не є, державних та інших органів, які визначають предмет (матеріально-правову вимогу) та підстави (обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону) позову.

При цьому господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Предметом спору у справі, що розглядається, є вимога Харківської міської ради про стягнення з відповідача суми 684 374,29 грн, яку позивач обґрунтовує як несплачену відповідачем орендну плату за використання земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості здавати спірну земельну ділянку в оренду іншим особам; позивачем не отримано дохід від здачі спірної земельної ділянки в оренду саме відповідачеві, чим позивачеві завдано збитки у виді неодержаної орендної плати за землю, які за визначенням статті 22 ЦК та статті

225 Господарського кодексу України (далі - ГК) є збитками у виді упущеної вигоди.

Упущеною вигодою за змістом статті 22 ЦК та частини 2 статті 224, статті 225 ГК вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, ЗК.

За змістом статті 152 ЗК держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас відповідно до статті 156 ЗК власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі статтею 157 ЗК відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Вирішуючи цей спір, необхідно брати до уваги загальні положення статті 22, глави 82 ЦК.

Так, згідно зі статтею 22 ЦК збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 ЦК передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 ЦК.

Вищий господарський суд України на зазначені вимоги закону уваги не звернув, не врахував правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 28 січня 2015 року у справі № 3-210гс14.

Крім того, у постанові Вищого господарського суду України

від 16 грудня 2015 року не наведено мотивів вирішення доводів та аргументів представника Харківської міської ради щодо суті заявлених позовних вимог і доводів, викладених у касаційній скарзі позивача, щодо невиконання відповідачем встановленого рішенням 23 сесії 5 скликання Харківської міської ради від 20 червня 2008 року № 164/08 обов'язку протягом чотиримісячного строку звернутися до управління земельних відносин для оформлення договору оренди землі (яке відповідно до

статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування" є обов'язковим для виконання), що суперечить положенням статті 11111 ГПК,

статті 6 (право на судовий розгляд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17 липня

1997 року № 475/97-ВР) та статті 1 (захист власності) Першого Протоколу до зазначеної Конвенції, яка є частиною національного законодавства України.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32 - 34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Водночас відповідно до статті 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення, в якому необхідно надати висновок про правильність застосування норм матеріального права залежно від встановлених судами попередніх інстанцій обставин відповідно до наданих їм процесуальних повноважень.

З огляду на викладене подана Харківською міською радою заява підлягає частковому задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 16 грудня 2015 року, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 20 квітня 2015 року, рішення Господарського суду Харківської області від 23 лютого 2015 року - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 11116 , 11123 , 11124 , 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Харківської міської ради задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 16 грудня

2015 року, постанову Харківського апеляційного господарського суду

від 20 квітня 2015 року та рішення Господарського суду Харківської області від 23 лютого 2015 року у справі № 922/51/15 скасувати.

Справу № 922/51/15 передати на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий І.С. Берднік

судді: В.П. Барбара

Т.Є. Жайворонок

П.І. Колесник

О.І. Потильчак

І.Б. Шицький