П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2014 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого Яреми А.Г.Суддів:Григор'євої Л.І.,Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І.,Патрюка М.В.,Сімоненко В.М., Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Прокредит Банк» до ОСОБА_10, ОСОБА_11 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_11 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 серпня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2009 року публічне акціонерне товариство «Прокредит Банк» (далі - ПАТ «Прокредит Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_10, ОСОБА_11 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначав, що 10 вересня 2008 року між ПАТ «Прокредит Банк» та ОСОБА_10 було укладено кредитний договір про надання кредиту в розмірі 50 000 грн. строком на 12 місяців зі сплатою 30% річних. В той же день з метою забезпечення виконання названого кредитного договору між ПАТ «Прокредит Банк» та ОСОБА_11 був укладений договір поруки, згідно умов якого поручитель зобов'язався відповідати перед банком за невиконання позичальником ОСОБА_10 умов кредитного договору у повному обсязі.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_10 своїх зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, у зв'язку з чим позивач, уточнивши позовні вимоги, просив задовольнити позов та стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором в сумі 133 397 грн. 67 коп.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня

2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_10 на користь ПАТ «Прокредит Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 128 200 грн. 05 коп.

У задоволенні позовних вимог ПАТ «Прокредит Банк» до ОСОБА_11 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 3 липня 2013 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позову про стягнення заборгованості з ОСОБА_11 скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Прокредит Банк» задоволено частково. Стягнуто солідарно із ОСОБА_11 та ОСОБА_10 на користь ПАТ «Прокредит Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 128 200 грн. 05 коп.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 серпня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_11

У заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_11 просить скасувати ухвалу касаційного суду та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч. 4 ст. 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом установлено, що 10 вересня 2008 року між ПАТ «Прокредит Банк» та ОСОБА_10 було укладено кредитний договір про надання кредиту в розмірі 50 000 грн. строком на 12 місяців зі сплатою 30% річних. В той же день з метою забезпечення виконання названого кредитного договору між ПАТ «Прокредит Банк» та ОСОБА_11 був укладений договір поруки, згідно умов якого поручитель зобов'язався відповідати перед банком за невиконання позичальником ОСОБА_10 умов кредитного договору у повному обсязі.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_10 взятих на себе за кредитним договором зобов'язань 4 лютого 2009 року ПАТ «Прокредит Банк» направив ОСОБА_11 вимогу про дострокове повне погашення заборгованості.

Позов до ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про стягнення заборгованості в солідарному порядку за кредитним договором було пред'явлено ПАТ «Прокредит Банк» 21 грудня 2009 року.

Пунктом 4.1 кредитного договору від 10 вересня 2008 року передбачено, що у разі виникнення простроченої заборгованості з погашення кредиту або прострочення сплати процентів за графіком, або сплати штрафних санкцій більш ніж 3 банківських дні, або у разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, передбачених у п.п. 3.2, 4.3 Договору, або наявності обставин, які ставлять під сумнів погашення кредиту, кредитор набуває право вимагати дострокового погашення кредиту та інших нарахувань за ним.

Згідно з пунктом 1.2 договору поруки від 10 вересня 2008 року поручитель протягом 3-х банківських днів з дня одержання повідомлення від кредитора про порушення позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором по поверненню кредиту, сплати нарахованих відсотків за користування кредитом зобов'язується погасити суму заборгованості по кредитному договору.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив із того, що шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителя має застосовуватись від дня закінчення строку дії основного зобов'язання, тобто з 10 вересня 2009 року, а оскільки позивач звернувся до суду із позовом 21 грудня 2009 року, то позивачем не пропущено цей строк і порука не може вважатися припиненою.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов'язань боржника за кредитним договором.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явленням вимоги до поручителя є пред'явлення до нього позову.

Отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та пені 4 лютого 2009 року, кредитор, відповідно до ч. 2 ст.1054 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов'язання і зобов'язаний був пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців з цієї дати.

Однак, після зміни строку виконання основного зобов'язання, Банк до суду із позовом звернувся лише у грудні 2009 року, тобто зі спливом 10 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

За таких обставин апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що строк виконання основного зобов'язання не був змінений та не врахував, що 4 лютого 2009 року Банк подав до поручителя вимогу про повне дострокове погашення кредиту, процентів за користування кредитними коштами та пені, чим відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов'язання.

До таких же висновків у своїй ухвалі від 5 березня 2014 року та у рішенні від 19 березня 2014 року дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч. 4 ст. 559 ЦК України посилається у своїй заяві ОСОБА_11

Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну і ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Додана до заяви Постанова Верховного Суду України від 29 січня 2014 року не може слугувати прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки зазначене рішення суду ухвалено в порядку Глави 3 ЦПК України, тобто не судом касаційної інстанції.

Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до ст. 360-4 ЦПК України його слід скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд.

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_11 задовольнити.

Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 серпня 2013 року скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема Судді Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко