П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2016 року м. Київ
Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Ємця А.А.,
суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є.,
Колесника П.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І.,
Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М. та Яреми А.Г.,
за участю представників: Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») - Кучерявого Д.В. і Ткачука О.В.; Публічного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» (далі - ПАТ «Запорізький абразивний комбінат») - Лучко О.М.; Товариства з обмеженою відповідальністю «Юністіл» (далі - ТОВ «Юністіл») - Демидюк О.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ПАТ «ОТП Банк» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 6 травня 2015 року у справі № 908/4911/14 за позовом ПАТ «ОТП Банк» до ПАТ «Запорізький абразивний комбінат» (третя особа - ТОВ «Юністіл») про стягнення суми та за зустрічним позовом про визнання припиненим договору поруки,
в с т а н о в и л и:
До Верховного Суду України звернулося ПАТ «ОТП Банк» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 6 травня 2015 року у справі № 908/4911/14 із підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції положень статей 15, 16, 559 частини четвертої Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), а також невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному у постановах Верховного Суду України, щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
В обґрунтування неоднаковості застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 вересня 2015 року у справі № 6-27423ск15, від 16 вересня 2015 року у справі № 6-16066св15, від 21 грудня 2011 року у справі № 6-19004св11 та постанов Вищого господарського суду України від 30 липня 2013 року у справі № 910/4506/13, від 13 липня 2015 року у справі № 916/1493/14 та від 22 жовтня 2015 року у справі № 922/11/15.
Також заявником додано копії постанов Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справах № 6-69цс11 та № 6-88цс11, в яких, на його думку, викладено висновок щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, якому не відповідає судове рішення суду касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду України від 29 грудня 2015 року вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 6 травня 2015 року у справі № 908/4911/14.
У заяві, з урахуванням уточнень до неї, ПАТ «ОТП Банк» просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 6 травня 2015 року, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19 березня 2015 року та рішення господарського суду Запорізької області від 24 грудня 2014 року у справі № 908/4911/14 та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами, 13 серпня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» (банк), та ТОВ «Юністіл» (позичальник) укладено договір про надання кредиту № СR 08-435/29-1 (далі - договір № 435) із лімітом фінансування, максимально дозволеною сумою заборгованості позичальника за кредитом - 12 960 000 доларів США зі строком виконання боргових зобов'язань у повному обсязі до 13 серпня 2015 року.
У подальшому до договору № 435 було укладено 17 договорів про зміну договору.
Також 13 серпня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» (банк), та ТОВ «Юністіл» (позичальник) укладено договір про надання кредитної лінії № СR 08-437/29-1 (далі - договір № 437) із лімітом фінансування, максимально дозволеною сумою заборгованості позичальника за кредитом - 2 000 000 доларів США зі строком виконання боргових зобов'язань у повному обсязі до 13 серпня 2015 року.
У подальшому до договору № 437 було укладено 21 договір про зміну договору. При цьому ліміт банківської послуги встановлено: за пунктом 28.2.1 договору № 437 у розмірі 24 000 000 грн., за пунктом 28.3.1 договору № 437 у розмірі 1 800 000 доларів США. У відповідності з пунктом 34 договору № 437 генеральний ліміт дорівнює 5 000 000 доларів США.
Банк та позичальник у договорах №№ 435, 437 узгодили відповідну плату (проценти) за кредитами, порядок виконання боргових зобов'язань та відповідальність позичальника за порушення (невиконання та/або неналежне виконання) взятих на себе боржником зобов'язань.
10 вересня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» (банк), ТОВ «Юністіл» (боржник) та ВАТ «Запорізький абразивний комбінат» (поручитель) укладено договір поруки № SR 08-345/29-1 (далі - Договір поруки). За умовами Договору поруки поручитель приймає на себе зобов'язання відповідати перед кредитором за повне, своєчасне та належне виконання боржником зобов'язання, а також зобов'язується перед кредитором, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання боржником зобов'язання, протягом 3 банківських днів із моменту отримання письмової вимоги кредитора виконати таке зобов'язання на користь кредитора, якщо інше не буде вимагатися кредитором у письмовій формі.
Пізніше сторонами за Договором поруки укладалися 4 договори про зміну Договору поруки.
У зв'язку з невиконанням ТОВ «Юністіл» взятих на себе зобов'язань та наявністю заборгованості за договорами №№ 435, 437 ПАТ «ОТП Банк» направило досудові вимоги: 2 серпня 2013 року - на адресу боржника, а 14 серпня 2013 року - на адресу поручителя - ПАТ «Запорізький абразивний комбінат», про повне повернення кредитів, сплату нарахованих за користування кредитами відсотків, а також сплату пені, нарахованої за прострочення виконання зобов'язань за договорами №№ 435, 437.
Оскільки і боржник, і поручитель жодним чином не відреагували на досудові вимоги, 14 листопада 2014 року ПАТ «ОТП Банк» звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до ПАТ «Запорізький абразивний комбінат» (третя особа - ТОВ «Юністіл») про стягнення заборгованості за договором № 435 від 13 серпня 2008 року у сумі 9 694 097, 87 доларів США та 19 585 947, 08 грн.; заборгованості за договором № 437 від 13 серпня 2008 року у сумі 1 940 229, 78 доларів США та 41 802 684, 02 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позичальник - ТОВ «Юністіл» - має заборгованість перед кредитором - ПАТ «ОТП Банк» - за вищевказаними договорами. Оскільки відповідач виступає поручителем за договором поруки від 10 вересня 2008 року за належне виконання позичальником своїх зобов'язань з повернення кредитів, то позивачем подано позов до поручителя про стягнення сум заборгованості за кредитними договорами.
5 грудня 2014 року ПАТ «Запорізький абразивний комбінат» подав до суду зустрічну позовну заяву про визнання припиненим договору поруки № SR 08-435/29-1 від 10 вересня 2008 року, посилаючись на порушення шестимісячного строку звернення кредитора до поручителя з вимогою про повернення кредиту, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 24 грудня 2014 року позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача суми заборгованості за кредитними договорами та судового збору. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19 березня 2015 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано припиненим договір поруки № SR 08-345/29-1 від 10 вересня 2008 року, укладений між ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «Юністіл» та ПАТ «Запорізький абразивний комбінат». Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постановою Вищого господарського суду України від 6 травня 2015 року у справі № 908/4911/14 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19 березня 2015 року залишено без змін.
В основу постанови суду касаційної інстанції покладено висновки про те, що на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинилась, а тому договір поруки № SR 08-345/29-1 від 10 вересня 2008 року правомірно визнано судом припиненим.
Разом із тим, у наданих для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 21 грудня 2011 року у справі № 6-19004св11 та постановах Вищого господарського суду України від від 13 липня 2015 року у справі № 916/1493/14, від 30 липня 2013 року у справі № 910/4506/13 судами касаційної інстанції зазначено про те, що право поручителя підлягає судовому захисту за позовом поручителя шляхом визнання поруки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору поруки, оскільки це суперечить положенням частин першої та четвертої статті 559 ЦК України. У зв'язку з обранням способу захисту прав, не передбаченого статтею 16 ЦК України, суди відмовляли у задоволенні позовів про припинення договорів поруки.
Водночас ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 вересня 2015 року у справі № 6-27423ск15 і від 16 вересня 2015 року у справі № 6-16066св15 та постанова Вищого господарського суду України від 22 жовтня 2015 року у справі № 922/11/15 не є прикладами різного застосування судами касаційної інстанції положень статей 15, 16, 559 частини четвертої ЦК України та статті 20 ГК України, оскільки у цих рішеннях йдеться про інші правовідносини, які були предметом розгляду судами.
У постанові Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справі № 6-69цс11 викладено правовий висновок про помилковість рішень судів про те, що право поручителя підлягає захисту шляхом припинення договору поруки, тобто за пунктом 7 частини другої статті 16 ЦК України, оскільки це суперечить положенням частини першої статті 559 цього Кодексу.
Крім того, у постанові від 21 травня 2012 року у справі № 6-88цс11 висловлено позицію про те, що у разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого частиною першою статті 559 ЦК України, на припинення зобов'язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України. Тобто, у разі наявності відповідного спору позивач може звернутись до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена.
Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Судові палати у господарських справах та цивільних справах Верховного Суду України виходять із такого.
За частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Таким чином, правовим наслідком пропуску кредитором строку пред'явлення вимоги є припинення поруки, яка виступає видом забезпечення виконання зобов'язань (частина перша статті 546 ЦК України), який не є договором, але виникає на підставі договору (статті 547, 548 ЦК України).
Отже, метою положень частини четвертої статті 559 ЦК України є захист прав та інтересів поручителя шляхом припинення саме поруки з визначених підстав.
Однак, суди касаційної та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України через подачу кредитором позову зі спливом 15 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, а не протягом 6 місяців із цієї дати.
Як встановлено судами, 14 серпня 2013 року позивач, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитними договорами №№ 435 і 437, змінив строк виконання основного зобов'язання, і відповідно з цієї дати підлягає обрахуванню шестимісячний строк, визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України.
Визнаючи поруку припиненою, суди апеляційної та касаційної інстанцій зазначили, що позивач звернувся до суду з позовом лише у листопаді 2014 року, тобто зі спливом 15 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Однак, як свідчать матеріали справи, позивач 5 грудня 2013 року подав до господарського суду Дніпропетровської області два позови до ТОВ «Юністіл» та ПАТ «Запорізький абразивний комбінат» про стягнення сум заборгованості за кредитними договорами №№ 435 і 437, належне виконання зобов'язань за якими і забезпечувалось Договором поруки (т. 11, а.с. 6-14, 15-23).
Ухвалами господарського суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2013 року за цими позовними заявами були порушені провадження у справах № 904/9653/13 та № 904/9662/13. Ці справи перебувають на розгляді суду до цього часу через неодноразове відкладення розгляду справ та необхідність проведення судово-економічних еспертиз для встановлення розміру заборгованості за кредитними договорами №№ 435 і 437.
Судом першої інстанції в ухвалі від 5 грудня 2014 року також заначено, що в господарському суді Дніпропетровської області розглядаються справи № 904/9653/13 та № 904/9662/13, проте жодної оцінки цим фактам не дали суди усіх інстанцій (т. 10, а.с. 134-136).
Ураховуючи, що у справі, яка розглядається, суди допустили неоднакове й неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню.
Крім того, право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це, зокрема, і право на обґрунтоване рішення. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» від 27 вересня 2001 року).
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32-34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Відповідно до статті 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
Оскільки господарськими судами попередніх інстанцій зазначені фактичні обставини у справі не встановлено, а відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення, то справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 11125 ГПК України.
Ураховуючи викладене, заява ПАТ «ОТП Банк» підлягає задоволенню, а всі постановлені у справі судові рішення - скасуванню з передачею справи на розгляд до господарського суду Запорізької області.
Керуючись статтями 11114 , 11123 , 11124 , 11125 ГПК України, Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України:
п о с т а н о в и л и:
Заяву Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 6 травня 2015 року, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19 березня 2015 року та рішення господарського суду Запорізької області від 24 грудня 2014 року у справі № 908/4911/14 скасувати, а справу передати на розгляд до господарського суду Запорізької області.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК України.
Головуючий А.А. Ємець
Судді: В.П. Барбара
І.С. Берднік
В.І. Гуменюк
Т.Є. Жайворонок
П.І. Колесник
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
О.І. Потильчак
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін
В.М. Сімоненко
А.Г. Ярема