П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_9 до управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області (далі - управління ПФУ) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У липні 2011 року ОСОБА_9 звернулася до суду з позовом до управління ПФУ, в якому просила: визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у зарахуванні їй до стажу державної служби періоду роботи з 1 січня 1969 року по 20 червня 1973 року на посаді бухгалтера виконавчого комітету Мельнико-Мостищенської сільської ради депутатів трудящих (далі - Виконком); зобов'язати управління ПФУ зарахувати такий період роботи до державної служби; зобов'язати провести перерахунок та виплату надбавки за вислугу років.

Камінь-Каширський районний суд Волинської області постановою від 20 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2012 року, позов задовольнив частково: визнав протиправною відмову управління ПФУ у зарахуванні ОСОБА_9 до стажу державної служби періоду роботи на посаді бухгалтера Виконкому з 1 січня 1969 року по 20 червня 1973 року; зобов'язав відповідача зарахувати позивачу до стажу державної служби зазначений період роботи на вказаній посаді. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольняючи частково позовні вимоги, дійшов висновку, що відповідач безпідставно відмовив позивачу у зарахуванні до стажу державної служби періоду роботи на посаді бухгалтера Виконкому з 1 січня 1969 року по 20 червня 1973 року, оскільки записами трудової книжки ОСОБА_9 та архівної довідки від 24 травня 2011 року № 848/01-20 доведено, що посада бухгалтера Виконкому в зазначений період була передбачена штатним розписом Виконкому, а працю на вказаній посаді оплачував, як і іншим працівникам, Виконком. Крім того, функціональні обов'язки бухгалтера Виконкому були пов'язані з виконанням завдань і функцій держави.

Вищий адміністративний суд України постановою від 26 травня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, у задоволенні позову ОСОБА_9 відмовив.

Касаційний суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку про правомірність дій управління ПФУ щодо відмови позивачу у зарахуванні до державної служби періоду роботи на посаді бухгалтера Виконкому з 1 січня 1969 року по 20 червня 1973 року, оскільки відповідно до Положення про централізовані бухгалтерії при виконкомах сільських, селищних та міських (міст районного підпорядкування) Рад депутатів трудящих, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 2 вересня 1970 року № 465 (далі - Положення), централізовані бухгалтерії при виконкомах сільських, селищних та міських (міст районного підпорядкування) Рад депутатів трудящих створювалися за рішенням виконкомів відповідних Рад за рахунок загальної чисельності працівників та фондів заробітної плати усіх закладів, що перебували на бюджеті району (міста), тобто зазначені бухгалтерії були самостійними бюджетними установами, які обслуговували школи, дитячі садки, бібліотеки, лікарні і до органів державної влади і місцевого самоврядування не належали.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_9 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 26 травня 2015 року.

На обґрунтування заяви додала копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 26 червня 2014 року та 21 липня 2015 року (№№ К/800/36996/13, К/800/33204/15 відповідно), які підтверджують неоднакове застосування касаційним судом положень статей 1, 2, 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-ХІІ), пунктів 2, 4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року № 283 (далі - Порядок обчислення).

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, визначено Законом № 3723-ХІІ.

Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження (стаття 1 Закону № 3723-ХІІ).

Посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій (стаття 2 Закону № 3723-ХІІ).

Відповідно до частини другої статті 37 Закону № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків не менше 25 років, для жінок не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку.

Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах, зокрема, керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком.

Документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи (пункт 4 Порядку обчислення).

У зазначеному додатку міститься перелік державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР, періоди роботи в яких на посадах керівних працівників і спеціалістів зараховується до стажу державної служби, до яких віднесено, серед іншого, виконавчі комітети місцевих Рад депутатів трудящих, Рад народних депутатів, їх управління, самостійні відділи, інші структурні підрозділи.

Як установили суди попередніх інстанцій, ОСОБА_9 з 1 січня 1969 року по 20 червня 1973 року працювала на посаді бухгалтера Виконкому. Зазначена посада була передбачена штатним розписом Виконкому, що доведено записами трудової книжки позивача та архівною довідкою від 24 травня 2011 року № 848/01-20.

Інших обставин, зокрема того, що ОСОБА_9 у зазначений вище період часу роботи працювала в централізованій бухгалтерії при Виконкомі, суди всіх інстанцій, у тому числі і Вищий адміністративний суд України, не встановили.

Отже, Вищий адміністративний суд України, застосовуючи у справі, що розглядається, Положення, дійшов помилкового висновку про те, що робота позивача в період з 1 січня 1969 року по 20 червня 1973 року на посаді бухгалтера Виконкому не відноситься до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування.

Ураховуючи вищенаведене і те, що суд касаційної інстанції у справі, що розглядається, неоднаково та неправильно застосував вищезгадані норми матеріального права, постанова Вищого адміністративного суду України від 26 травня 2015 року відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 243 КАС підлягає скасуванню, а постанова Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 20 липня 2011 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2012 року - залишенню в силі.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_9 задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 26 травня 2015 року скасувати, а постанову Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 20 липня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2012 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. Терлецький

Судді: О.Ф. Волков О.В. Кривенда П.В. Панталієнко І.Л. Самсін М.І. Гриців В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко