П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М., суддів:Гуменюка В.І.,Романюка Я.М., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства "Миколаївське лісове господарство" до Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, треті особи: Миколаївська міська рада, управління Держземагентства в м. Миколаєві, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, про визнання недійними договорів купівлі-продажу земельної ділянки та державних актів на право власності на земельну ділянку, за позовом ОСОБА_13 до Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, ОСОБА_8, треті особи: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, Миколаївська міська рада, управління Держземагентства в м. Миколаєві, про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю за заявою ОСОБА_11 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2009 року Державне підприємство "Миколаївське лісове господарство" (далі - ДП "Миколаївське лісове господарство") звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що на підставі державного акта на право користування землею від 15 листопада 1964 року є користувачем земельної ділянки площею 25 га урочища Варварівське Андріївського лісництва.

Рішенням Миколаївської міської ради від 8 листопада 2007 року № 17/37 ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 та ОСОБА_19, за погодженням позивача надано дозвіл на складання проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок площею по 1 тис. кв.м за рахунок земель ДП "Миколаївське лісове господарство" для будівництва та обслуговування жилих будинків на АДРЕСА_1.

У 2009 році позивачу стало відомо про те, що без його згоди на підставі рішення Веснянської сільської ради народних депутатів від 14 січня 1994 року № 2 із земель лісового фонду, які перебували в користуванні підприємства, 21 січня 1994 року ОСОБА_8 було видано державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1. Однак зазначеним рішенням земельні ділянка у власність ОСОБА_8 не передавалась.

16 жовтня 2006 року ОСОБА_8 продав зазначену земельну ділянку ОСОБА_9, який 3 квітня 2007 року отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2. 18 травня 2007 року ОСОБА_9 продав цю ділянку ОСОБА_10, який 29 січня 2008 року отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3, а 20 серпня 2008 року продав ділянку ОСОБА_11, яка 9 вересня 2008 року отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4.

Змінюючи позовні вимоги, ДП "Миколаївське лісове господарство" зазначало, що рішенням Веснянської сільської ради народних депутатів від 8 грудня 1992 року № 85 "Про землі запасу" було незаконно переведено землі площею 1,8 га, розташовані в АДРЕСА_2, в присадибні землі сільської ради для надання військовослужбовцям військової частини 6480 (далі - в/ч 6480) під індивідуальну забудову. Рішенням Весняської сільської Ради народних депутатів від 31 травня 1993 року № 29 виділено військовослужбовцям в/ч 6480 земельні ділянки для будівництва індивідуальних будинків, зокрема і ОСОБА_8 За цим рішенням ОСОБА_8 земельну ділянку виділено в довічне спадкове володіння в невизначеному місці з вільного присадибного фонду сільської ради народних депутатів у районі в/ч 6480.

Посилаючись на порушення свого права користування землею та на отримання земельної ділянки ОСОБА_8 без відповідної правової підстави, з порушенням чинного земельного законодавства, уточнивши позовні вимоги, ДП "Миколаївське лісове господарство" просило поновити позовну давність, визнати недійсними та скасувати рішення Веснянської сільської ради народних депутатів від 8 грудня 1992 року № 85 та від 31 травня 1993 року № 29, визнати недійсними державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_8, договори купівлі-продажу земельної ділянки, укладені між відповідачами, та видані на їх підставі державні акти на право власності на земельну ділянку.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 6 листопада 2013 року закрито провадження у зазначеній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального Кодексу (далі - ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1979/ed_2014_10_14/pravo1/T041618.html?pravo=1>).

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 16 грудня 2013 року ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 6 листопада 2013 року в частині закриття провадження у справі щодо вимог ДП "Миколаївське лісове господарство" до Веснянської сільської ради Миколаївського району, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання державних актів та договорів купівлі-продажу земельної ділянки недійсними і скасування заходів забезпечення позову скасовано та передано справу в цій частині на новий розгляд до того ж суду.

Вказану ухвалу в частині закриття провадження у справі щодо вимог позивача до Веснянської сільської ради Миколаївського району про визнання недійсними та скасування рішень залишено в силі.

У лютому 2014 року ОСОБА_13 звернулася до суду з позовом до Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області та ОСОБА_8 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю.

Посилаючись на те, що у 2008 році їй не було погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки АДРЕСА_1 через відведення цієї ділянки ОСОБА_8 на підставі спірного державного акта на землю, ОСОБА_13 просила визнати державний акт виданий ОСОБА_8 21 січня 1994 року недійним.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 червня 2014 року у задоволенні позову ДП "Миколаївське лісове господарство" та зустрічного позову ОСОБА_13 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 27 жовтня 2014 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 червня 2014 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ДП "Миколаївське лісове господарство" про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_8, скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов державного підприємства "Миколаївське лісове господарство" задоволено. Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, кадастровий номер НОМЕР_5, площею 0,089 га, яка розташована у АДРЕСА_3, видний ОСОБА_8 21 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 242.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_11 відхилено, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 27 жовтня 2014 року залишено без змін.

У заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_11 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих саме норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України (далі - ЛК України).

На обґрунтування заяви заявниця додає ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2012 року, 15 січня, 12 лютого, 5 та 25 вересня, 24 грудня 2014 року, 18 березня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року в справі № 6-121цс14 та від 21 січня 2015 року в справі № 6-224цс14.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, заслухавши прокурора, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 15 листопада 1964 року виконком Миколаївської районної ради Миколаївської області видав державний акт на право користування земельною ділянкою урочища Варварівське Андріївського лісництва ДП "Миколаївське лісове господарство".

Суди також установили, що рішенням Веснянської сільської ради народних депутатів від 8 грудня 1992 року № 85 переведено землі площею 1,8 га, розташовані в кварталі 33 ділянка 8,11 урочища Варварівське Андріївського лісництва в присадибні землі Веснянської сільської ради та виділено цю ділянку працівникам в/ч 6480 відповідно до наданого списку командування під індивідуальне будівництво.

Рішенням виконавчого комітету Весняської сільської Ради народних депутатів від 31 травня 1993 року № 29 "Про виділення земельних ділянок для будівництва індивідуальних будинків військовослужбовцям військової частини № 6480" ОСОБА_8 в довічне спадкове володіння виділено земельну ділянку з вільного присадибного фонду сільської ради в районі в/ч 6480.

Рішенням виконавчого комітету Веснянської сільської ради народних депутатів від 14 січня 1994 року № 2 "Про виділення ділянок для будівництва індивідуальних будинків" земельна ділянка ОСОБА_8 не виділялась.

21 січня 1994 року ОСОБА_8 видано державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, на підставі зазначеного рішення виконавчого комітету Веснянської сільської ради народних депутатів від 14 січня 1994 року № 2.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_8, можливе як наслідок лише після визнання незаконними рішень Веснянської сільської ради народних депутатів, провадження щодо розгляду спору за якими закрито. Крім того, суд послався на неналежність вибраного позивачем способу захисту шляхом визнання спірних договорів купівлі-продажу недійсними.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ДП "Миколаївське лісове господарство" про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_8, та задовольняючи позов у цій частині, апеляційний суд вважав, що державний акт, виданий ОСОБА_8 з порушенням вимог статті 17 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), у зв'язку із чим цей державний акт є недійсним.

При цьому апеляційний суд виходив з того, що рішення виконавчого комітету Веснянської сільської ради народних депутатів від 31 травня 1993 року № 29 "Про виділення земельної ділянки для будівництва індивідуальних будинків військовослужбовцям військової частини № 6480" не може бути підставою для видачі ОСОБА_8 спірного державного акта, оскільки в цьому державному акті містяться дані про рішення Веснянської сільської ради народних депутатів від 14 січня 1994 року № 2 "Про виділення ділянок для будівництва індивідуальних будинків", в якому питання про передачу у власність ОСОБА_8 спірної земельної ділянки не вирішувалось, проект відведення останньому спірної земельної ділянки не розроблявся та не погоджувався Веснянською сільською радою народних депутатів.

Також апеляційний суд зазначив, що вилучення (викуп) спірної земельної ділянки у ДП "Миколаївське лісове господарство" з метою передачі її у власність ОСОБА_8 в порядку, передбаченому статтею 31 Земельного кодексу України не проводилось, а також зазначена земельна ділянка у власність ОСОБА_8 не передавалась.

Відхиляючи касаційну скаргу ОСОБА_11 та погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції, зазначив також, що вилучення (викуп) спірної земельної ділянки з метою передачі її ОСОБА_8 у ДП "Миколаївське лісове господарство" в установленому законом порядку не проводилося.

Разом з тим, у наданих для порівняння ухвалах від 5 та 25 вересня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновками судів попередніх судових інстанцій про те, що позивач не довів, що землі, передані у власність відповідачам на підставі рішень Кіровоградської міської ради, були раніше надані ДП "Компаніївське лісове господарство". Крім того, планово-картографічна документація, яка б підтверджувала право ДП "Компаніївське лісове господарство" на спірні земельні ділянки, станом на день відведення земельних ділянок відповідачам не була належним чином оформлена, погоджена та затверджена, як це передбачено статтями 1, 17, 48, пунктами 1, 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України та статтями 15, 79 ЗК України (2001 року).

В ухвалі від 17 жовтня 2012 року, скасовуючи рішення судів попередніх судових інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ з огляду на вимоги Земельного кодексу України 2001 року, дійшов висновку про те, що допущені органами публічної влади порушення під час надання особам земельних ділянок не можуть бути підставою для визнання недійсними розпоряджень про передачу цих земельних ділянок та їх повернення державі в порушення прав власності набувачів.

У постановах від 24 грудня 2014 року та 21 січня 2015 року Верховний Суд України висловив правову позицію про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України, відповідно до якого до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Таким чином, в ухвалі, яку заявник просить переглянути, суд касаційної інстанції застосував норми статей ЗК України 1990 року, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин та який витратив чинність, тоді як у наданих для порівняння ухвалах суди застосували ЗК України 2001 року. Пункт 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України введено в дію Законом України від 8 лютого 2006 року № 3404-IV "Про внесення змін до Лісового кодексу України", який набрав чинності 29 березня 2006 року, тобто після виникнення спірних правовідносин, в той час як у судових рішеннях, наданих для порівняння, суди застосували зазначену норму права до правовідносин, які виникли під час дії цієї норми.

За таких обставин відсутні підстави для висновку про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" ЛК України.

Що стосується ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року, 18 березня 2015 року, 24 грудня, 15 січня 2014 року які надані ОСОБА_11 для порівняння то вони також не можуть бути прикладом неоднакового застосування норм матеріального права у розумінні пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції цими ухвалами скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до судів першої та апеляційної інстанцій з підстави, передбаченої статтею 338 цього Кодексу зокрема у зв'язку з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602 , пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_11 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. СімоненкоСудді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін А.Г. Ярема