Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Постанова ВСУ від 16.12.2015 року у справі №6-1158цс15 Постанова ВСУ від 16.12.2015 року у справі №6-1158...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2015 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Сімоненко В.М., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: приватні нотаріуси Дніпропетровського міського нотаріального округу Гузєєва Ірина Валентинівна, Терещенко Ніна Сергіївна, Отроцюк Олена Володимирівна, відділ державної реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві, реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, витребування майна та скасування державної реєстрації права власності за заявою ОСОБА_9 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 квітня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2012 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, витребування майна та скасування державної реєстрації права власності.

ОСОБА_6 зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її племінник ОСОБА_13, якому на праві власності належала квартира АДРЕСА_1. Позивачка звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини як спадкоємиця третьої черги за законом, де їй стало відомо, що 3 травня 2012 року приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Гузєєва І.В. видала ОСОБА_7 як сину (померлого) ОСОБА_13 свідоцтво про право на спадщину за законом. Позивачка також зазначала, що ОСОБА_13 не мав дітей та інших спадкоємців за законом, тому ОСОБА_7 не є спадкоємцем ОСОБА_13 Крім того, на підставі договору купівлі-продажу від 14 травня 2012 року ОСОБА_7 відчужив спірну квартиру ОСОБА_8, а остання на підставі договору купівлі-продажу від 22 червня 2012 року відчужила квартиру ОСОБА_9

Посилаючись на те, що зазначена квартира входила до складу спадщини ОСОБА_13 та вибула з її володіння незаконно, позивачка просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 3 травня 2012 року, видане на ім'я ОСОБА_7; визнати за нею право власності на вказану квартиру в порядку спадкування за законом після спадкодавця ОСОБА_13; витребувати зазначену квартиру в ОСОБА_9 та скасувати державну реєстрацію права власності останньої на квартиру.

Суди розглядали справу неодноразово.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково: визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 3 травня 2012 року на квартиру АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_7; визнано за ОСОБА_6 право власності на вказану квартиру в порядку спадкування за законом після ОСОБА_13, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1; скасовано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_9 на зазначену квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 22 червня 2012 року; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2014 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2013 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог; позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено повністю; витребувано з володіння ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 вказану вище квартиру. У решті рішення суду залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 квітня 2015 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2013 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2014 року залишено без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 квітня 2015 року, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2014 року та рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2013 року ОСОБА_9 просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції статті 387, частини першої статті 388, статей 1268-1270, 1296, 1297 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності зазначеної вище ухвали касаційного суду викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ОСОБА_9 надала копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 серпня, 7 вересня 2011 року, 31 жовтня, 5 грудня 2012 року, 24 липня 2013 року, 6 серпня, 27 листопада 2014 року, 11 лютого 2015 року, ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2012 року та 7 липня 2014 року, рішень колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 лютого 2011 року, 23 травня 2012 року, рішення Верховного Суду України від 19 вересня 2007 року, ухвал Верховного Суду України від 2 грудня 2009 року та 15 вересня 2010 року та постанов Верховного Суду України від 6 грудня 2010 року (справа № 3-13г10) та 17 грудня 2014 року (справа № 6-140цс14).

Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_9, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_9 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За положеннями пунктів 1,4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_13 на підставі договору купівлі-продажу від 25 квітня 2002 року на праві власності належала квартира АДРЕСА_1.

06-ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_13 помер. Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої ввійшла, зокрема, зазначена квартира.

Із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_13 до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу звернулись: дружина ОСОБА_13 - ОСОБА_14, яка в подальшому відмовилась від спадщини на користь інших спадкоємців; ОСОБА_15 як кредитор ОСОБА_13 за договором позики, яка в подальшому не надала нотаріусу відповідних документів на підтвердження наявності заборгованості спадкодавця за вказаним договором; ОСОБА_7 як син ОСОБА_13

ОСОБА_6 у шестимісячний строк звернулась із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_13 як тітка останнього до нотаріуса за місцем проживання в Тверській області Російської Федерації.

Факт родинних стосунків між ОСОБА_6 та ОСОБА_13 підтверджується наданими позивачкою записом з акта про народження ОСОБА_16, свідоцтвом про народження ОСОБА_13, свідоцтвом про укладення шлюбу між ОСОБА_13 і ОСОБА_16, свідоцтвом про народження ОСОБА_6

ОСОБА_7 на підтвердження родинних відносин з ОСОБА_13 надав нотаріусу свідоцтво про своє народження та рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2012 року про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_13

3 травня 2012 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу на ім'я ОСОБА_7 як спадкоємця за законом першої черги було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після ОСОБА_13, а саме на спірну квартиру.

Відомості про батька ОСОБА_7 - ОСОБА_13 були внесені до свідоцтва про народження відділом державної реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 8 лютого 2012 року, яким було встановлено факт, що ОСОБА_13 є батьком ОСОБА_7 Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 вересня 2013 року рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 8 лютого 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Суди також установили, що факт родинних відносин між ОСОБА_13 та ОСОБА_7 матеріалами справи не підтверджується.

Позивачка належить до третьої черги спадкоємців ОСОБА_13 та в установленому законом порядку і строк звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Отже, ОСОБА_6 набула речове право на спадкове майно з моменту відкриття спадщини.

ОСОБА_6 зверталась до приватного нотаріуса Гузєєвої І.В. за оформленням свідоцтва на спадщину, проте листом від 3 травня 2012 року нотаріус відмовив їй у видачі такого свідоцтва на спадщину після смерті ОСОБА_13

На підставі договору купівлі-продажу від 14 травня 2012 року ОСОБА_7 продав спірну квартиру ОСОБА_8, яка за договором купівлі-продажу від 22 червня 2012 року здійснила відчуження цієї квартири ОСОБА_9, яка зареєструвала право власності на цю квартиру.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 про визнання недійсним свідоцтва про спадщину за законом, визнання за позивачкою права власності в порядку спадкування та скасування запису про реєстрацію права власності, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що факт родинних стосунків ОСОБА_13 і ОСОБА_7 не встановлений, отже, на момент відкриття спадщини після ОСОБА_13 відповідач не мав права на спадкування належної спадкодавцю спірної квартири як спадкоємець першої черги. Таке право серед осіб, що звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, підтвердила лише ОСОБА_6 - тітка ОСОБА_13 як спадкоємиця третьої черги за законом. Оскільки відсутні інші спадкоємці за законом першої-третьої черг, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вказаних позовних вимог. Разом з тим суд першої інстанції вважав, що витребувати майно з володіння добросовісного набувача можна лише за позовом власника майна, якщо таке майно вибуло поза його волею. ОСОБА_7 набув права власності на квартиру на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом; укладений 14 травня 2012 року договір купівлі-продажу, на підставі якого спірну квартиру було відчужено ОСОБА_8, недійсним не визнавався, така вимога позивачкою не заявлялась; недобросовісність ОСОБА_9 під час придбання спірної квартири за договором купівлі-продажу від 22 червня 2012 року не встановлено, тому відсутні підстави для витребування майна в останньої.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в позовних вимогах ОСОБА_6 про витребування майна та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що квартира вибула з власності позивачки поза її волею як власника, оскільки право власності в останньої виникло з моменту звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, тому спірна квартира підлягає витребуванню в добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України.

У судових рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданих заявником для порівняння, зазначено про таке:

- в ухвалах від 24 липня 2013 року, 11 лютого 2015 року та рішеннях від 16 лютого 2011 року, 23 травня 2012 року міститься висновок про те, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. Установивши, що позивачі у встановленому законом порядку до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та оформлення свідоцтва про право власності на спадкове майно не звертались, суди дійшли висновку про відмову в задоволенні позовів про скасування свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на майно в порядку спадкування, оскільки в цьому випадку звернення до суду є передчасним;

- в ухвалі від 27 листопада 2014 року касаційний суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що особа може звернутись до суду з вимогами про визнання права власності на спадкове майно тільки в разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину. При цьому суд установив, що позивачі звертались із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса і у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом їм було відмовлено, проте причиною відмови було те, що існував заповіт, зроблений не на їхню користь. Оскільки на час розгляду справи цей заповіт визнано недійсним, то вимоги про визнання права власності є передчасними й не підлягають задоволенню;

- в ухвалі від 5 грудня 2012 року касаційний суд погодився з висновком апеляційного суду про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині вимог про визнання права власності, оскільки за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають, а позивачі не змогли отримати в нотаріальній конторі свідоцтво про право власності на спадщину за законом у зв'язку з тим, що не надали нотаріусу оригінал свідоцтва про право власності на частину спірної квартири;

- в ухвалі від 31 жовтня 2012 року міститься висновок про те, що до спірних правовідносин не може бути застосовано пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України, оскільки на час складання заповіту, який у подальшому рішенням суду було визнано недійсним, спадкоємці-позивачі не були власниками цього майна та воно вибуло не від них не з їхньої волі;

- в ухвалах від 12 серпня, 7 вересня 2011 року міститься висновок про те, що на угоду, укладену з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення; права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України; такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 цього Кодексу, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача; сторонами за віндикаційним позовом можуть бути власники майна, титульні володільці або незаконні володільці майна, інші ж особи не є стороною в таких правовідносинах;

- в ухвалі від 7 липня 2014 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позову про визнання спадкоємцем четвертої черги та визнання права власності в порядку спадкування за законом з тих підстав, що позивач не довів своєї належності до кола спадкоємців за законом, а заповіт, складений на його користь, не є підтвердженням факту спільного проживання позивача зі спадкодавцем;

- в ухвалі від 14 вересня 2012 року касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності в порядку спадкування, визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.

- в ухвалі від 6 серпня 2014 року міститься висновок про те, що якщо договір укладено і не визнано недійсним, то обумовлені ним правові наслідки - набуття покупцем права власності на спірну квартиру - мають юридичну силу, тобто покупець має такі ж повноваження щодо володіння, користування та розпорядження квартирою, як і позивач. Належне позивачу право спадкоємця передбачає можливість оскарження продажу спірного нерухомого майна, здійсненого без його згоди іншими особами (частина третя статті 215 ЦК України).

У судових рішеннях Верховного Суду України від 19 вересня 2007 року та 2 грудня 2009 року, наданих заявником для порівняння, міститься висновок про відсутність підстав для витребування майна від відповідачів, оскільки спірні квартири вибули з володіння власників за їхньою волею, набувачі не мали відношення до неправомірних дій посадових осіб, установлених відповідним вироком суду.

В ухвалі Верховного Суду України від 15 вересня 2010 року, наданій заявником для порівняння, касаційний суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині вимог про визнання права власності в порядку спадкування, оскільки за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають, а, звертаючись до суду, позивачі зазначали, що після смерті спадкодавця вони як спадкоємці подали нотаріусу заяви про прийняття спадщини.

Отже, наведені судові рішення не свідчать про неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 387, частини першої статті 388, статей 1268-1270, 1296, 1297 ЦК України у подібних правовідносинах, їх порівняння з оскаржуваним судовим рішенням не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим регулюванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

У постанові Верховного Суду України від 6 грудня 2010 року, наданій заявницею для порівняння, міститься висновок про те, що якщо майно відчужене за відплатним договором, то відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише в разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом). Наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна унеможливлює його витребування від добросовісного набувача. Розглядаючи вимоги про витребування майна у його набувачів, слід враховувати всі умови витребування майна від добросовісного набувача, передбачені статтею 388 ЦК України.

У постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року, наданій заявницею для порівняння, міститься висновок про те, що за положеннями статей 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, яке було передане на виконання недійсного правочину і в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки ця норма надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником неодноразово відчуженого майна, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України. Крім того, під час розгляду спорів про витребування майна суди повинні встановити всі юридичні факти, визначені статтями 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи можна вважати підстави набуття майна законними, чи набувач майна є добросовісним набувачем тощо.

Отже, висновки, які містяться у судовому рішенні суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не суперечать зазначеним висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України.

За таких обставин підстав для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 квітня 2015 року, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2014 року та рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2013 року немає.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603 , частиною третьою статті 3603 , частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_9 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 квітня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.М. Сімоненко

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

А.Г. Ярема

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст