П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів:Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2013 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Зазначало, що 29 травня 2008 року між сторонами було укладено кредитний договір № 031.29-08/463, відповідно до умов якого ОСОБА_6 отримала кредит у розмірі 84 450 доларів США на строк до 28 травня 2033 року зі сплатою 13 % річних.

ОСОБА_6 своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яка станом на 17 лютого 2015 року складала 150 238 доларів США 23 центи, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) становило 3 913 689 грн 92 коп., які позивач просив стягнути на свою користь.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 15 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 2 червня 2015 року, позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_6 на користь банку заборгованість за кредитним договором № 031.29-08/463 від 29 травня 2008 року з урахуванням строку позовної давності, а саме: 76 020 доларів США, що еквівалентно 1 739 489 грн 64 коп., заборгованості за тілом кредиту, 50 075 доларів США 70 центів, що еквівалентно 1 145 832 грн 17 коп., заборгованості за відсотками, 17 398 доларів США 54 центи, що еквівалентно 398 113 грн 16 коп., пені; вирішено питання про розподіл судових витрат. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843629/ed_2015_07_16/pravo1/T030435.html?pravo=1>Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, судові рішення у справі залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі рішення судів та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 253, 254, 256-258, 261 та 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_6 надає ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2014 року, 28 січня, 27 травня, 8 липня та 23 грудня 2015 року, постанови Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року та 27 січня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 29 травня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_6 було укладено договір кредиту № 031.29-08/463, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 84450 доларів США з кінцевим терміном повернення 28 травня 2033 року та сплатою 13 % річних. Підпунктом 1.1.1 кредитного договору сторони встановили графік та порядок погашення суми основної заборгованості шляхом виплати щомісячних платежів протягом усього часу дії договору в розмірі 281 долар США з кінцевим терміном погашення 28 травня 2033 року.

21 жовтня 2008 року між сторонами була укладена додаткова угода № 1 про внесення змін до кредитного договору № 031.29-08/463 від 29 травня 2008 року, якою сторони збільшили процентну ставку за користування кредитними коштами до 14 % з 3 листопада 2008 року.

Відповідно до підпунктів 3.3.8 та 4.5 цього договору позичальник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі погашати кредит з нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному підпунктом 1.1 договору. У разі невиконання або неналежного виконання позичальником більш ніж 90 календарних днів своїх обов'язків щодо своєчасної сплати кредиту та процентів строк користування кредитом вважається таким, що сплив. Позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня повернути кредит у повному обсязі, сплатити відсотки та штрафи.

Останній платіж за кредитним договором ОСОБА_6 внесла 10 листопада 2008 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що в разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, погашення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку сплати чергового платежу. Оскільки за умовами кредитного договору останній платіж позичальник повинен був здійснити 28 травня 2033 року, а в суд позивач звернувся у грудні 2013 року, період заборгованості потрібно обчислювати в межах строку позовної давності з грудня 2010 року.

Разом з тим, у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня та 23 грудня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності, оскільки умовами кредитних договорів передбачено, що в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених договором, більше ніж 60 (90) календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредитними коштами та неустойку. Таким чином, у зв'язку з порушенням вказаних умов договору термін повернення кредиту змінився, а позивач звернувся до суду з позовом з пропуском строку позовної давності.

У постановах Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року та 27 січня 2016 року, на які у своїй заяві посилається ОСОБА_6, міститься висновок про те, що, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання і повинен пред'явити позов до боржника протягом трьох років від дати порушення боржником установленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2014 року, 28 січня та 8 липня 2015 року не можуть бути прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та передав справи на новий розгляд до суду першої інстанції з передбаченої статтею 338 ЦПК України підстави порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справ.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843595/ed_2015_09_03/pravo1/T030435.html?pravo=1>, 530 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843599/ed_2015_09_03/pravo1/T030435.html?pravo=1>, 610 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843682/ed_2015_09_03/pravo1/T030435.html?pravo=1>, частиною першою статті 612 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843684/ed_2015_09_03/pravo1/T030435.html?pravo=1> зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно з підпунктом 4.5 кредитного договору в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених підпунктами 3.3.8 (сплата процентів), 3.3.9 (своєчасна та в належному розмірі сплата кредиту й процентів) цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів.

Суди встановили, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_6 здійснила 10 листопада 2008 року, а тому за визначенням пункту 4.5 договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів, тобто з 9 лютого 2009 року.

Оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено на 9 лютого 2009 року, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 2 грудня 2013 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Отже, висновки судів про те, що строк позовної давності не сплив щодо частини щомісячних платежів за кредитом, право на стягнення яких виникло з грудня 2010 року (в межах трьох років до дня звернення банку з позовом до суду) і що в цій частині заявлених вимог позов підлягав задоволенню, є неправильними і не відповідають вищезазначеним нормам права.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Ухваливши рішення про стягнення щомісячних платежів за кредитом, відсотків за користування кредитом, пені за тілом кредиту та пені за відсотками за період з грудня 2010 року по грудень 2013 року, суди не врахували, що у зв'язку з неналежним виконанням умов договору змінився строк виконання основного зобов'язання (підпункт 4.5 кредитного договору) і що банк мав право з 9 лютого 2009 року й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом, однак позовну заяву подав лише у грудні 2013 року.

Після зміни строку виконання зобов'язання до 9 лютого 2009 року усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою підпункту 4.5 договору позичальник був зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі до вказаної дати, а усі наступні щомісячні платежі за графіком після вказаної дати не підлягали виконанню.

За таких обставин висновки судів про стягнення заборгованості за кредитним договором є помилковими, а тому судові рішення у справі підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись пунктами 1, 4 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 2 червня 2015 року та

рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 квітня 2015 року скасувати. У задоволенні позову ?????????? ???????????? ?????????? «??????????» ?? ????????? ???????? ????????????? ??? ????????? ?????????????? ?? ????????? ????????? відмовити. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843629/ed_2015_07_16/pravo1/T030435.html?pravo=1>Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Я.М. РоманюкЛ.І. Охрімчук В.М. Сімоненко