П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М., суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Ємця А.А., Гуменюка В.І.,Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Шицького І.Б., Яреми А.Г.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора

м. Ірпеня Київської області в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_15, ОСОБА_16, третя особа - комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», про визнання рішення селищної ради і державного акта на право власності на землю недійсними та визнання права власності на земельну ділянку за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2014 року,

в с т а н о в и л и:

У лютому 2013 року прокурор м. Ірпеня Київської області (далі - прокурор) в інтересах держави звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області (далі - Коцюбинська селищна рада) від 25 грудня 2008 року № 2148/25-5 затверджено проект землеустрою й передано у власність ОСОБА_15 земельну ділянку площею 0,1000 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. На підставі цього рішення ОСОБА_15 видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на цю земельну ділянку. 5 листопада 2009 року ОСОБА_15 продав зазначену земельну ділянку ОСОБА_16, у зв'язку із чим на державному акті вчинено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_16

Посилаючись на те, що Коцюбинською селищною радою рішення про відчуження вказаної земельної ділянки прийнято з перевищенням повноважень, оскільки земельна ділянка розташована за межами селища, прокурор просив визнати недійсними рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2148/25-5 та виданий ОСОБА_15 державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 з відмітками про перехід права власності до ОСОБА_16, скасувати державну реєстрацію цього акта та визнати право власності держави на земельну ділянку.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 25 червня 2013 року позов задоволено частково, постановлено: визнати недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня

2008 року № 2148/25-5; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий на ім'я ОСОБА_15 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_16 й скасувати його державну реєстрацію; у задоволенні позовних вимог про визнання за державою права власності на земельну ділянку відмовити.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 26 травня 2014 року скасовано заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області в частині задоволення позовних вимог прокурора про визнання виданого на ім'я ОСОБА_15 державного акта на право власності на земельну ділянку з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_16 недійсним і скасування його державної реєстрації, у цій частині ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2014 року касаційну скаргу заступника прокурора Київської області відхилено, заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 червня 2013 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 26 травня 2014 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві заступник Генерального прокурора України порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2014 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 26 травня 2014 року і залишення в силі заочного рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 червня 2013 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції статей 125, 126, 152, 155 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 215, 216, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження своїх доводів заступник Генерального прокурора України наводить ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10, 17 та 24 грудня 2014 року та 21 січня 2015 року, 25 лютого 2015 року, а також постанови Вищого господарського суду України від 15 вересня та 15 листопада 2011 року, де на його думку, зазначені норми права застосовані по іншому.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, перевіривши доводи заявника, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України визнають, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Суди під час розгляду справи встановили, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_15 земельну ділянку площею 0,1000 га на АДРЕСА_1 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. На підставі вказаного рішення ОСОБА_15 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1. 5 листопада 2009 року ОСОБА_15 продав належну йому земельну ділянку ОСОБА_16, про що на державному акті зроблено відмітку про перехід права власності.

Задовольняючи позов частково й визнаючи недійсними рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2148/25-5 та державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, суд першої інстанції керувався тим, що це рішення прийняте Коцюбинською селищною радою з перевищенням її повноважень. Відмовляючи в задоволенні позову про визнання права власності держави на спірну земельну ділянку, суд визнав ці вимоги безпідставними.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині визнання недійсним рішення селищної ради. Разом з тим, ухвалюючи рішення про скасування рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_16, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_16 є добросовісним набувачем, а тому відповідно до статті 388 ЦК України підстав для визнання недійсним державного акта немає.

З таким висновком апеляційного суду погодився й суд касаційної інстанції.

Разом з тим у наданих прокурором для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10, 17 та 24 грудня 2014 року та 21 січня 2015 року, 25 лютого 2015 року суд касаційної інстанції керувався тим, що підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку є саме нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а не державний акт. Учинення в такому разі на державному акті (визнаного судом недійсним) відмітки про відчуження земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу не змінює суті такого державного акта як недійсного.

У постановах Вищого господарського суду України від 15 вересня та 15 грудня 2011 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що вчинені з порушенням вимог закону правочини, предметом яких є передача в приватну власність земельних ділянок, є такими, що порушують публічний порядок, тобто є нікчемними.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 125, 126 ЗК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять із наступного.

Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що в разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Крім того, відповідно до статті 125, частини другої статті 126 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час укладення договору купівлі-продажу) право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав та у випадках набуття права власності на земельну ділянку за цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки виникає не на підставі державного акту, а на підставі відповідної цивільно-правовою угоди щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, який установлений законом.

Відповідно до статті 19 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, яка була чинною на час укладення договору купівлі-продажу) підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку є саме нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а не державний акт (частина друга статті 126 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час укладення договору купівлі-продажу).

Учинення в такому разі на державному акті (визнаному судом недійсним) відмітки про відчуження земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу не змінює суті такого державного акта, як недійсного, оскільки реєстрація права власності за особою, яка придбала земельну ділянку здійснюється на підставі цивільно-правових угод.

Положення статті 388 ЦК України за відсутності позову про витребування земельної ділянки до таких правовідносин не застосовуються.

Установивши у справі, яка переглядається, факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання ОСОБА_15 земельної ділянки будь-якої містобудівної чи іншої, передбаченої законом, документації, яка б установлювала межі смт Коцюбинського Київської області, суд на підставі статей 116, 122, пункту 12 розділу X «Перехідні положення» ЗК України (який був чинним на час прийняття селищною радою рішення) статті 21 Закону України від 16 листопада 1992 року № 2780-ХІІ «Про основи містобудування» (у редакції, яка була чинною на час прийняття селищною радою рішення) дійшов обґрунтованого висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які розташовані за межами населеного пункту, та недійсність такого рішення селищної ради, та що відповідно до частини першої статті 125, частини першої статті 126 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час прийняття селищною радою рішення) право власності ОСОБА_15 на земельну ділянку виникло з моменту отримання ним державного акта та його державної реєстрації.

Оскільки норми статей 125, 126 ЗК України встановлюють нерозривний зв'язок між виникненням права власності на земельну ділянку з обов'язковим одержанням її власником державного акта, який посвідчував його право власності (державна реєстрація права власності), то суд першої інстанції на підставі зазначених норм дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним і державного акта, що виданий ОСОБА_15 на підставі недійсного рішення селищної ради.

Отже, у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, погодившись із висновками апеляційного суду, неправильно застосував зазначені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, а тому рішення суду апеляційної інстанції та ухвала касаційного суду підлягають скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 355, 3603 , 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2014 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 26 травня 2013 року в частині відмови у визнанні недійсним та скасуванні державного акта серії ЯЖ № 449591 на право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3210946200:01:041:0051, виданий на ім'я ОСОБА_15, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_16 скасувати, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 червня 2013 року в цій частині залишити в силі.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.М. Сімоненко Судді:В.П. Барбара І.С. Берднік А.А. Ємець В.І. Гуменюк Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін І.Б. Шицький А.Г. Ярема