П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Ємця А.А., Гуменюка В.І.,Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Шицького І.Б.,розглянувши на спільному засіданні справу за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_15, ОСОБА_16, третя особа - комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», про визнання незаконним рішення, недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року,

в с т а н о в и л и:

У лютому 2013 року прокурор м. Ірпеня Київської області звернувся до суду в інтересах держави з указаною позовною заявою, посилаючись на те, що рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 25 грудня 2008 року № 2193/25-5 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_15 земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва й обслуговування будинку АДРЕСА_1. ОСОБА_15 на підставі вказаного рішення отримав державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 січня 2009 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 5 червня 2009 року ОСОБА_15 відчужив спірну ділянку ОСОБА_16, у зв'язку з чим на державному акті на право власності на земельну ділянку зроблено відмітку про перехід права власності на цю ділянку до ОСОБА_16

Спірна ділянка відповідно до рішення Ради Міністрів Української РСР від 20 червня 1956 року перебуває у постійному користуванні комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство» (далі - КП «Святошинське лісопаркове господарство») і відноситься до земель лісогосподарського призначення, що стверджується проектом організації лісового господарства і таксаційними описами ділянки.

Посилаючись на порушення Коцюбинською селищною радою положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Лісового кодексу України, статті 9 Закону України від 17 червня 2004 року № 1808-IV «Про державну експертизу землевпорядної документації», якою передбачено обов'язковість проведення державної експертизи проектів землеустрою щодо відведення земель лісогосподарського призначення, статей 3, 10, 12, 13, 23 Закону України від 20 квітня 2000 року № 1699-III «Про планування і забудову територій», статей 228, 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та вважаючи, що: Коцюбинською селищною радою рішення про відчуження вказаної земельної ділянки прийнято з перевищенням повноважень, оскільки земельна ділянка розташована за межами селища; ділянка лісового фонду передана у власність ОСОБА_15 без її вилучення в установленому порядку в КП «Святошинське лісопаркове господарство» та без зміни її цільового призначення; укладений між відповідачами договір купівлі-продажу на підставі статті 228 ЦК України є нікчемним правочином, оскільки порушує публічний порядок, а тому не потребує визнання його недійсним, і як наслідок перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_16 відбувся з порушенням вимог чинного законодавства, - прокурор м. Ірпеня просив: визнати незаконним рішення селищної ради від 25 грудня 2008 року про передачу у власність ОСОБА_15 земельної ділянки площею 0,15 га для будівництва і обслуговування будинку АДРЕСА_1; визнати недійсним державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, виданий ОСОБА_15, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_16 і скасувати державну реєстрацію цього акта; визнати право власності на спірну земельну ділянку за державою.

Рішенням Ірпінського міськрайонного суду Київської області від

30 липня 2013 року позов прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави задоволено частково: ухвалено визнати незаконним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2193/25-5, недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_15, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_16 та скасувати державну реєстрацію вказаного державного акта; у задоволенні решти позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 2 грудня 2013 року зазначене рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним державного акта на земельну ділянку та скасування його державної реєстрації скасовано й у цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено; в іншій частині рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року касаційну скаргу прокурора Київської області відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

У заяві заступника Генерального прокурора України про перегляд судового рішення порушується питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та передачу справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (далі - Закон України "Про забезпечення права на справедливий суд"), - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 125, 126 ЗК України, статей 215, 216, 228, 388 ЦК України.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення заступник Генерального прокурора України посилається на: ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року, 21 січня 2015 року, 24 грудня 2014 року, 17 грудня 2014 року, 15 грудня 2014 року, 10 грудня 2014 року у справі за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави про визнання недійсними рішення, державного акта на право власності на землю та визнання права власності на земельну ділянку; постанов Вищого господарського суду України від 15 листопада 2011 року у справі за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави про визнання недійсним рішення міської ради, державних актів на право власності на землю, від 15 вересня 2011 року у справі за позовом прокурора Дергачівського району Харківської області в інтересах держави про застосування наслідків нікчемності договорів купівлі-продажу земельних ділянок лісового фонду.

Так, у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року, 21 січня 2015 року, 24 грудня 2014 року, 17 грудня 2014 року, 15 грудня 2014 року, 10 грудня 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку є саме нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а не державний акт. Вчинення в такому разі на державному акті (визнаного судом недійсним) відмітки про відчуження земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу не змінює суті такого державного акта як недійсного.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий господарський суд України у постановах від 15 листопада 2011 року та 15 вересня 2011 року залишив без змін рішення суду (судів) попередньої інстанції у першому випадку про задоволення позову, у другому випадку про задоволення позову в частині визнання незаконним рішення міської ради, недійсними державних актів і визнання відсутності права власності на земельні ділянки. При цьому він виходив із того, що вчинені з порушенням вимог закону правочини, предметом яких є передача в приватну власність земельних ділянок, є такими, що порушують публічний порядок, тобто є нікчемними; у зв'язку з тим, що право власності на земельні ділянки перейшло за нікчемними правочинами, то державні акти слід визнати недійсними.

У справі, яка переглядається, задовольняючи позов частково й визнаючи недійсними рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2193/25-5 та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449591, суд першої інстанції керувався тим, що це рішення прийняте Коцюбинською селищною радою з перевищенням її повноважень. Відмовляючи в задоволенні позову про визнання права власності держави на спірну земельну ділянку, суд визнав ці вимоги безпідставними.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині визнання недійсним рішення селищної ради. Разом з тим, ухвалюючи рішення про скасування рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_16, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_16 є добросовісним набувачем, а тому відповідно до статті 388 ЦК України підстав для визнання недійсним державного акта немає.

З таким висновком апеляційного суду погодився й суд касаційної інстанції.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 125, 126 ЗК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять із наступного.

Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що в разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Крім того, відповідно до статті 125, частини другої статті 126 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час укладення договору купівлі-продажу) право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав та у випадках набуття права власності на земельну ділянку за цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки виникає не на підставі державного акту, а на підставі відповідної цивільно-правовою угоди щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, який установлений законом.

Відповідно до статті 19 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, яка була чинною на час укладення договору купівлі-продажу) підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку є саме нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а не державний акт (частина друга статті 126 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час укладення договору купівлі-продажу).

Вчинення в такому разі на державному акті (визнаному судом недійсним) відмітки про відчуження земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу не змінює суті такого державного акта, як недійсного, оскільки реєстрація права власності за особою, яка придбала земельну ділянку здійснюється на підставі цивільно-правових угод.

Положення статті 388 ЦК України за відсутності позову про витребування земельної ділянки до таких правовідносин не застосовуються.

Установивши у справі, яка переглядається, факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання ОСОБА_15 земельної ділянки будь-якої містобудівної чи іншої, передбаченої законом, документації, яка б установлювала межі селища Коцюбинське Київської області, суд на підставі статей 116, 122, пункту 12 розділу X «Перехідні положення» ЗК України (який був чинним на час прийняття селищною радою рішення), статті 21 Закону України від 16 листопада 1992 року № 2780-ХІІ «Про основи містобудування» (у редакції, яка була чинною на час прийняття селищною радою рішення) дійшов обґрунтованого висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які розташовані за межами населеного пункту, та недійсність такого рішення селищної ради, та що відповідно до частини першої статті 125, частини першої статті 126 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час прийняття селищною радою рішення) право власності ОСОБА_15 на земельну ділянку виникло з моменту отримання ним державного акта та його державної реєстрації.

Оскільки норми статей 125, 126 ЗК України встановлюють нерозривний зв'язок між виникненням права власності на земельну ділянку з обов'язковим одержанням її власником державного акта, який посвідчував його право власності (державна реєстрація права власності), то суд першої інстанції на підставі зазначених норм дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним і державного акта, що виданий ОСОБА_15 на підставі недійсного рішення селищної ради.

Отже, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України встановили, що ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд"), - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною; ця ухвала підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України (у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд"), судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий А.Г. Ярема Судді:В.П. Барбара І.С. Берднік А.А. Ємець В.І. Гуменюк Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко І.Б. Шицький