П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого Романюка Я.М.,Суддів:Гуменюка В.І.,Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, пені та звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 13 лютого 2014 року, ухвали апеляційного суду Закарпатської області від 7 липня 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, пені та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 13 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 7 липня 2014 року, позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму боргу по поверненню кредитних коштів, процентів за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту від 17 березня 2008 року у розмірі 15 762,54 доларів США, що за курсом НБУ станом на 5 вересня 2013 року становило 125 989 грн. 99 коп., з яких: 11 748,99 доларів США, що за курсом НБУ становить 99 909 грн. 68 коп. кредитна заборгованість; 4 013,55 доларів США, що за курсом НБУ - 32 080 грн. 31 коп. заборгованість по процентам, та заборгованість по сплаті пені за порушення строків повернення кредиту та процентів за кредит у розмірі 8 345 грн. 89 коп., з яких: 5 409 грн. 34 коп. пеня за прострочення сплати кредиту; 2 936 грн. 55 коп. пеня за прострочення сплати процентів. В решті позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року касаційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

У заяві ПАТ «УкрСиббанк» просить скасувати рішення Рахівського районного суду від 13 лютого 2014 року, ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 7 липня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року в частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення зазначених позовних вимог, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом установлено, що між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_8 був укладений кредитний договір від 17 березня 2008 року, за умовами якого банк надав кредит в сумі 23 500 доларів США, із зобов'язанням повернути кошти і проценти за користування ними в строк та на умовах, передбачених кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між ОСОБА_9, ОСОБА_10 та банком було укладено іпотечний договір від 17 березня 2008 року.

Згідно умов договору іпотеки іпотекодавці ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у випадку невиконання позичальником ОСОБА_8 зобов'язань за кредитним договором взяли на себе зобов'язання відповідати перед іпотекодержателем належним їм на праві власності нерухомим майном - житловим будинком АДРЕСА_1.

ОСОБА_8 не виконала своїх зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого в неї перед ПАТ «УкрСиббанк» виникла заборгованість.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, виходив з того, що набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким предмет іпотеки не може бути примусово відчужено, а тому позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» в частині звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення вимог за основним зобов'язанням не можуть бути задоволені, оскільки житловий будинок АДРЕСА_1, що виступає як забезпечення зобов'язань ОСОБА_8 за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання ОСОБА_9 і ОСОБА_10, та загальна площа житлового будинку не перевищує 250 кв.м.

Проте у наданих для порівняння:

- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року, суд касаційної інстанції виходив із того, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», правильно виходив з наявності підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» має тимчасовий характер, чинність вказаного Закону на час ухвалення рішення є підставою для визначення порядку його виконання.

- постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року суд дійшов висновку про те що, за своїм змістом Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться. Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів у сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення в судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права.

Отже, наявні неоднакове застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Усуваючи розбіжності у застосування касаційними судами зазначених норм матеріального права Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого:

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_218/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1> у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_20/ed_2014_10_30/pravo1/T265400.html?pravo=1> та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_42/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1>, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

З огляду на статтю 3 вказаного Закону він носить тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

За своїм змістом Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.

Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів у сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення в судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права.

Таким чином, судом касаційної інстанції неоднаково застосовано статтю 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Крім того, згідно статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішення суду зазначається початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Однак, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов до передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.

Допущені при розгляді справи судами порушення норм процесуального права і не з'ясування усіх обставин є перешкодою для ухвалення Верховним Судом України нового рішення.

За таких обставин відповідно до ст. 360-4 ЦПК України рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у частині вирішення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки слід скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 1, 4 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.

Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 13 лютого 2014 року, ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 7 липня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати та справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 13 лютого 2014 року, ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 7 липня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року залишити без змін.

Рішення Верховного Суду України є остаточним і може бути оскаржено тільки на підставі, встановленій п. 3 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. РоманюкСудді В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.Г. Ярема