П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2015 року м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого Романюка Я.М.,Суддів:Барбари В.П.,Колесника П.І.,Сімоненко В.М., Берднік І.С.,Лященко Н.П.,Шицького І.Б., Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., Ємця А.А.,Потильчака О.І., Жайворонок Т.Є.,Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_15 до міського комунального підприємства «Основаніє», Запорізької міської ради про відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_15 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року,

в с т а н о в и л и :

У вересні 2014 року ОСОБА_15 звернулася до суду з позовом до міського комунального підприємства «Основаніє» (далі - МКП «Основаніє»), Запорізької міської ради про відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в ліфті 2-го під'їзду будинку АДРЕСА_1, у квартирі НОМЕР_1 якого вона проживає, загинула її дочка ОСОБА_16, яка на той час була вагітною. Смерть настала внаслідок отримання нею тілесних ушкоджень, не сумісних із життям. Причиною аварії є несправність ліфта, власником якого є МКП «Основаніє». Також позивач зазначає , що 1 січня 2006 року комунальне підприємство «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 1» (далі - КП «ВРЕЖО № 1»), правонаступником якого є МКП «Основаніє», уклало договір підряду з товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжліфт-2» (далі - ТОВ «Запоріжліфт-2») на утримання і обслуговування ліфтів, у тому числі і ліфта, через несправність якого і стався нещасний випадок із ОСОБА_16 На думку позивача, відповідальність за придбання, встановлення і допуск до експлуатації неякісного, саморобного механізму повинен нести його власник - МКП «Основаніє», оскільки робота ліфта є частиною комунальних послуг, гроші за надання яких від населення отримувало саме воно. Позивач просила стягнути з останнього на свою користь 6 557 056 грн. на відшкодування моральної шкоди на підставі статей 1167, 1187 ЦК України.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з МКП «Основаніє» на користь ОСОБА_15 1 526 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2014 року стягнуто з МКП «Основаніє» в дохід держави 152 600 судового збору.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 25 грудня 2014 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2014 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_15 відхилено, рішення апеляційного суду Запорізької області від 25 грудня 2014 року залишено без змін.

У заяві ОСОБА_15 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року, рішення апеляційного суду Запорізької області від 25 грудня 2014 року та залишити в силі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: частини другої статті 1172, статті 1187 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає задоволенню.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 близько 12 год. 30 хв. у ліфті 2-го під'їзду буднику АДРЕСА_1 стався нещасний випадок, внаслідок якого ОСОБА_16 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла.

Балансоутримувачем житлового будинку АДРЕСА_1 є МКП «Основаніє», яке надавало послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій. Крім того МКП «Основаніє» є власником пасажирського ліфта, розташованого в цьому будинку, заводський № 1250, реєстраційний № 73576.

Вказаний пасажирський ліфт (дата реєстрації - 30 квітня 2004 року) встановлено у будинку АДРЕСА_1 у грудні 2003 року, а відповідно до розділу «Запис результатів опосвідчення» введено в експлуатацію 18 травня 2004 року.

Монтаж вказаного ліфта згідно з актом технічної готовності ліфта від 17 травня 2004 року здійснило ТОВ «Запоріжліфт-2» на підставі дозволу на монтаж від 5 вересня 2001 року № 590.01.23-29.22.1, виданого Територіальним управлінням Держнаглядохоронпраці України у Запорізькій області.

1 січня 2006 року між КП «ВРЕЖО № 1» (замовник), правонаступником якого є МКП «Основаніє», та ТОВ «Запоріжліфт-2» (підрядник) було укладено договір підряду № 64 на технічне обслуговування і ремонт ліфтів з терміном дії до 31 грудня 2010 року.

Відповідно до висновку судової експертизи в галузі охорони праці та безпеки життєдіяльності від 9 квітня 2012 року № 17 технічною причиною нещасного випадку, що стався ІНФОРМАЦІЯ_1 близько 12 год. 30 хв. у ліфті 2-го під'їзду буднику АДРЕСА_1, внаслідок якого загинула ОСОБА_16, став неконтрольований рух ліфта при незачинених дверях кабіни.

Обставинами, які обумовили настання нещасного випадку згідно з даними, наведеними в акті технічного огляду ліфта пасажирського, проведеного експертами з промислової безпеки Запорізького ЕТЦ від 15 лютого 2010 року та в листі ТОВ «Карат-Ліфткомплект», є одночасне не спрацювання ланцюга безпеки, який контролює стан дверей кабіни та шахти; не спрацювання реверсивного руху дверей кабіни при наявності перешкоди між стулками дверей; не спрацювання пристрою безпеки, який контролює несанкціоноване проникнення в шахту ліфта (відкриття будь-якої з дверей шахти); невідповідність блоку логіки вимогам технічних умов ДУАМ 1.405.001 ТУ.

Причинами, що обумовили настання нещасного випадку, є: незадовільний технічний стан ліфта пасажирського, який експлуатувався з несправними механізмами безпеки та блокування; незадовільна організація і технологія технічного обслуговування ліфтів та їх безпечної експлуатації, в тому числі, з боку начальника КП «ВРЕЖО № 1» ОСОБА_17 та майстра виробничої дільниці ОСОБА_18 щодо організації безпечної експлуатації ліфтів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень частин 1, 2 статті 1167, частини п'ятої статті 1187 ЦК України на володільця джерела підвищеної небезпеки покладено відповідальність за шкоду, яка є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності його вини у її заподіянні, а так як власником ліфта, що встановлений в житловому будинку по АДРЕСА_1, 2-ий під'їзд, є КП «ВРЕЖО № 1», а отже і відповідальність за заподіяну позивачу моральну шкоду повинно нести МКП «Основаніє», як правонаступник КП «ВРЕЖО № 1».

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що на час спричинення шкоди - ІНФОРМАЦІЯ_1, діяв договір підряду, що був укладений між КП «ВРЕЖО № 1» (замовник), правонаступником якого є МКП «Основаніє», та ТОВ «Запоріжліфт-2». Таким чином, володільцем джерела підвищеної небезпеки було ТОВ «Запоріжліфт-2», і саме його працівники у кримінальній справі були визнані винними у бездіяльності з ремонту і обслуговування вказаного ліфта, крім того, встановлено прямий причинний зв'язок між їх бездіяльності та загибеллю дочки позивача.

У наданих для порівняння:

- постанові Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2013 року, суд касаційної інстанції, погоджуючись з судом апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до приписів статті 1172 ЦК України, замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника (ч.2), а оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що укладений між сторонами договір на виконання агрохімічних робіт по обробітку посівів за своєю правовою природою є договором підряду, і виконавець авіаційно-хімічних робіт діяв за завданням замовника, а тому суд дійшов до правильного висновку щодо відповідальності відповідача як замовника;

- постанові Вищого господарського суду України від 18 червня 2012 року, суд касаційної інстанції, погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, виходив з того, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки товариство, як замовник робіт за договором підряду, відповідно до частини другої статті 1172 ЦК України відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника;

- постанові Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року, суд виходив з того, що для виникнення у особи обов'язку по відшкодуванню шкоди відповідно до вимог частини другої статті 1172 ЦК України, крім наявності загальних умов, необхідні спеціальні умови, які визначаються залежно від суб'єктного складу відповідних відносин, зокрема існування договору підряду та підрядника за завданням замовника. Оскільки під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не було встановлено наявність передбачених законом підстав для застосування майнової відповідальності відносно ТОВ «Контактбудсервіс», суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Отже у справі, рішення в якій переглядається Верховним Судом України, та у справах, на рішення в яких посилається заявник як на приклади неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: частини другої статті 1172, статті 1187 ЦК України, наявні неоднакове застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Усуваючи розбіжності у застосування касаційними судами зазначених норм матеріального права Верховний Суд України виходить із такого:

Згідно положень статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє механізмом, використання, зберігання та утримання якого створює підвищену небезпеку.

На підставі частини другої статті 1172 ЦК України замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника і під його контролем за безпечним виконанням робіт.

Судом встановлено, що володільцем ліфта є МКП «Основаніє». 1 січня 2006 року між КП «ВРЕЖО № 1» (замовник), правонаступником якого є МКП «Основаніє», та ТОВ «Запоріжліфт-2» (підрядник) було укладено договір підряду № 64 на технічне обслуговування і ремонт ліфтів з терміном дії до 31 грудня 2010 року. За умовами цього договору підрядник зобов'язався забезпечити безперебійну і безпечну роботу ліфтів (п. 3.1.1 договору), при цьому замовник залишив за собою цілодобовий контроль за роботою ліфтів, передбачивши також необхідність призначення наказом посадової особи, відповідальної за організацію безпечної експлуатації ліфтів, яка повинна мати відповідну кваліфікацію та пройти необхідну атестацію у встановленому порядку.

Таким чином, оскільки шкоду позивачу завдано підрядником, який діяв за завданням замовника та під його контролем за безпечним виконанням робіт, то відповідно до частини другої статті 1172 ЦК України відшкодувати її повинен замовник, який до того ж є власником ліфта як джерела підвищеної небезпеки.

За таких обставин відповідно до ст. 360-4 ЦПК України рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій необхідно скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись п. 1, 4 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

Заяву ОСОБА_15 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 25 грудня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року скасувати і залишити в силі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2014 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк Судді В.П. БарбараЛ.І. Охрімчук І.С. Берднік О.І. Потильчак В.І. Гуменюк Ю.Л. Сенін А.А. Ємець В.М. Сімоненко Т.Є. Жайворонок І.Б. Шицький А.І. Колесник А.Г. Ярема Н.П. Лященко