П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2015 року м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

головуючогоОхрімчук Л.І.,суддів:Барбари В.П.,Берднік І.С.,Колесника П.І.,Сеніна Ю.Л.,Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Сімоненко В.М.,Ємця А.А.,Потильчака О.І.,Шицького І.Б., Жайворонок Т.Є.,Романюка Я.М.,Яреми А.Г.,

розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, концерну «Військторгсервіс» до ОСОБА_1, треті особи: регіональне відділення Фонду державного майна України у Львівській області, Рівненська міжрегіональна універсальна товарно-майнова біржа «Прайс», приватний нотаріус Бродівського районного нотаріального округу Львівської області Кривіцька Маріанна Анатоліївна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2015 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 22 грудня 2014 року,

в с т а н о в и л и :

У липні 2013 року прокурор Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, концерну «Військторгсервіс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Прокурор зазначав, що за результатами проведеної перевірки законності реалізації нерухомого майна Міністерства оборони України (далі - Міноборони України) встановлено, що довіреністю від 4 жовтня 2004 року Міністром оборони України уповноважено начальника Головного управління торгівлі Тилу Міноборони України (далі - ГУТТ Міноборони України) ОСОБА_2 надавати підприємствам військової торгівлі дозволи на відчуження закріпленого за ними державного майна.

12 лютого 2005 року окремим дорученням Міністра оборони України зазначена довіреність визнана недійсною та відкликана; 17 лютого 2005 року ОСОБА_2 повернуто довіреність до адміністративного департаменту Міноборони України.

28 липня 2009 року між концерном «Військторгсервіс» в особі начальника філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування» концерну «Військторгсервіс» ОСОБА_3, який уповноважений ОСОБА_2 за довіреністю укладати від імені концерну «Військторгсервіс» будь-які договори щодо відчуження будь-якого належного концерну нерухомого майна, а також договори оренди з дозволу органу управління майном концерну - Міноборони України, та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу приміщення магазину загальною площею 231,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що вказаний вище договір купівлі-продажу укладено з порушенням вимог Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 року № 803 (далі - Порядок № 803), внаслідок чого спірне державне нерухоме майно вибуло з володіння власника (держави) поза його волею, уточнивши позовні вимоги у процесі розгляду справи, прокурор просив визнати недійсним зазначений договір купівлі-продажу та зобов'язати ОСОБА_1 повернути у державну власність в особі Міноборони України спірне нерухоме майно.

Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 5 грудня 2013 року в задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 22 грудня 2014 року рішення Бродівського районного суду Львівської області від 5 грудня 2013 року скасовано; ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задоволено: визнано недійсним договір купівлі-продажу приміщення магазину загальною площею 231,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, укладений 28 липня 2009 року між концерном «Військторгсервіс» та ОСОБА_1; зобов'язано ОСОБА_1 повернути концерну «Військторгсервіс» зазначене приміщення магазину; зобов'язано концерн «Військторгсервіс» повернути ОСОБА_1 412 тис. 51 грн 20 коп.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2015 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2015 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначену ухвалу й рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції статей 15, 16, 203, 215, 244, 248, 249, 257, 261, 267, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 326, 328 ЦПК України - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а також невідповідності зазначеної вище ухвали касаційного суду викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надала копії постанов Вищого господарського суду України від 27 листопада 2013 року, 16 червня, 24 грудня 2014 року; ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 та 17 квітня 2014 року; ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 та 28 березня 2014 року та постанови Верховного Суду України від 7 листопада 2012 року та 14 березня 2007 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За положеннями пунктів 1, 2 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що приміщення магазину загальною площею 231,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 є власністю держави в особі Міноборони України та належить на праві господарського відання концерну «Військторгсервіс» (пункт 7.3 Статуту концерну «Військторгсервіс»).

Довіреністю від 4 жовтня 2004 року Міністром оборони України уповноважено начальника ГУТТ Міноборони України ОСОБА_2 надавати підприємствам військової торгівлі дозволи на відчуження закріпленого за ними державного майна.

Листом начальника ГУТТ Міноборони України ОСОБА_2 від 18 жовтня 2004 року надано дозвіл на здійснення відчуження нерухомого майна державного підприємства Міноборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування», зокрема приміщення магазину загальною площею 231,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1.

12 лютого 2005 року окремим дорученням Міністра оборони України зазначена довіреність від 4 жовтня 2004 року визнана недійсною та відкликана; 17 лютого 2005 року ОСОБА_2 повернуто довіреність до адміністративного департаменту Міноборони України.

22 квітня 2009 року відбулися публічні торги з продажу зазначеного вище приміщення магазину.

28 липня 2009 року між концерном «Військторгсервіс» в особі начальника філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування» концерну «Військторгсервіс» ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на підставі протоколу про хід публічних торгів, проведених 22 квітня 2009 року, було укладено договір купівлі-продажу державного нерухомого майна - вказаного вище приміщення магазину.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог прокурора, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що спірний договір купівлі-продажу є недійсним, оскільки був укладений з порушенням вимог підпункту «и», пункту 2 статті 7 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» та пунктів 6, 8 Порядку № 803 (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) - без дозволу або згоди суб'єкта управління майном - Міноборони України, наданого у формі розпорядчого акта, та без дозволу (погодження) Фонду державного майна України на відчуження державного майна. Крім того, суд дійшов висновку про те, що на підставі статей 215, 216 ЦК України спірне нерухоме майно підлягає поверненню концерну «Військторгсервіс», а грошові кошти за придбане покупцем майно підлягають поверненню продавцем покупцю. При цьому суд зазначив, що підстави для застосування позовної давності до вказаних у позові вимог відсутні, оскільки позивач, в інтересах якого прокурором пред'явлено позов, дізнався (міг дізнатися) про укладення спірного договору купівлі-продажу 21 березня 2013 року (дата внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за наслідками прокурорської перевірки, коли було виявлено факт укладення цього договору без дотримання вимог закону.

Разом з тим у постановах Вищого господарського суду України від 27 листопада 2013 року, 16 червня та 24 грудня 2014 року, копії яких надані заявником для порівняння, містяться висновки про те, що лист начальника ГУТТ Міноборони України ОСОБА_2 від 18 жовтня 2004 року, що діяв на підставі довіреності від 4 жовтня 2004 року, є згодою (дозволом) органу управління (Міноборони України) як власника відповідного нерухомого майна на його відчуження. Нормами законодавства не передбачено наслідки відкликання довіреності у вигляді автоматичної втрати чинності виданого на підставі такої довіреності до моменту її скасування дозволу, а також інших правочинів, вчинених представником. Дозвіл начальника ГУТТ Міноборони України ОСОБА_2 на відчуження спірних приміщень був виданий за три роки до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови про затвердження Порядку № 803 та відповідає вимогам чинного на той час Порядку надання дозволів державним підприємствам (установам) Міноборони України, що підпорядковані ГУТТ Міноборони України, на відчуження основних засобів. Керуючись наведеним, суд дійшов висновку про правомірність відчуження нерухомого майна, що належало на праві господарського відання державному підприємству Міноборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» на підставі зазначеної довіреності, а відтак відсутні підстави для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним.

Крім того, у постанові Вищого господарського суду України від 16 червня 2014 року також міститься висновок про те, що якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, який не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатись саме позивач, а не прокурор, тому прокурор, який пред'явив позов 24 травня 2013 року, звернувся до суду з пропуском позовної давності для вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 19 вересня 2008 року.

У постанові Верховного Суду України від 7 листопада 2012 року міститься висновок про те, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову за наявності підстав, передбачених статтею 338 ЦК України, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Ухвалами колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 та 17 квітня 2014 року відхилено касаційні скарги прокурора на рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні його позовних вимог у зв'язку з пропуском позовної давності.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 15, 16, 203, 215, 216, 244, 248, 249, 257, 261, 267, 387, 388 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та щодо невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

За змістом статей 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Кожна із цих вимог є самостійною підставою недійсності правочину.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частиною четвертою статті 656 ЦК України до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом (частина п'ята статті 656 ЦК України).

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власнику товару (стаття 658 ЦК України).

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами (стаття 326 ЦК України).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що приміщення магазину загальною площею 231,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, яке було предметом купівлі-продажу за оспорюваним договором, є державною власністю та перебувало у господарському віданні концерну «Військторгсервіс».

Відповідно до статутних положень зазначеного концерну відчуження засобів виробництва, що є державною власністю, закріплених за підприємством, здійснюється за погодженням з органом управління майном у порядку, встановленому чинним законодавством.

Такий порядок на час відчуження спірного державного майна визначався Законом України «Про управління об'єктами державної власності» та Порядком № 803.

Зокрема, відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами.

Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна.

Рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається Фондом державного майна у формі листа.

У разі надання згоди та/або погодження на відчуження майна суб'єкти управління та Фонд державного майна можуть визначати спосіб та умови проведення продажу.

Рецензування звітів про оцінку майна, зазначеного в абзаці другому пункту 6 цього Порядку, а також майна, згода на відчуження якого надається Фондом державного майна, проводиться Фондом державного майна. Висновок про вартість майна, погоджений Фондом державного майна, видається разом із погодженням на відчуження майна відповідному суб'єкту управління.

Початкова вартість продажу майна встановлюється на підставі погодженого висновку про вартість такого майна.

Аукціон припиняється і об'єкт знімається з аукціону на вимогу будь-кого з його учасників, суб'єкта управління, Фонду державного майна, якщо не надано в установленому порядку погодження та/або згоди на відчуження об'єкта продажу. Аукціон вважається таким, що не відбувся, у разі порушення умов проведення аукціону відповідно до пункту 24 цього Порядку (зокрема якщо не надано в установленому порядку погодження та/або згоди на відчуження об'єкта продажу). Рішення про надання згоди суб'єкта управління на відчуження майна діє не більш як 12 місяців з дати його прийняття.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» до повноважень Фонду державного майна України віднесено надання дозволу (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством.

22 квітня 2009 року відбулися публічні торги з продажу спірного майна, переможцем яких визнано ОСОБА_1

28 липня 2009 року між концерном «Військторгсервіс» в особі начальника філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування» концерну «Військторгсервіс» ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу державного нерухомого майна - вказаного вище приміщення магазину, яке належить до державної власності.

Суди встановили, що визначений законом порядок відчуження зазначеного об'єкту державної власності не був дотриманий. Зокрема, відповідного рішення про надання згоди на відчуження спірного майна, укладення договору купівлі-продажу цього майна Міноборони України як суб'єкт управління відповідно до зазначеного вище Порядку не приймало, відповідний дозвіл на таке відчуження Фонд державного майна України не надавав.

Крім того, за положеннями статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Представництво за довіреністю припиняється у разі: 1) закінчення строку довіреності; 2) скасування довіреності особою, яка її видала; 3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; 4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність; 5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність (стаття 248 ЦК України).

Під час розгляду справи судами встановлено, що ОСОБА_3., який діяв на підставі довіреності, виданою йому ОСОБА_2, не мав повноважень щодо відчуження державного нерухомого майна від імені концерну «Військторгсервіс» на час укладення спірного договору, оскільки довіреність, що була видана Міністром оборони України ОСОБА_2 щодо надання підприємствам військової торгівлі дозволів на відчуження закріпленого за ними державного майна, була на той час визнана недійсною та відкликана окремим дорученням Міністра оборони України.

Згідно зі статтею 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Звертаючись до суду із заявою про захист прав громадян та державних інтересів, прокуратура реалізує конституційну функцію представництва інтересів громадянина або держави у суді.

У справі, яка переглядається, суд дійшов висновку, що позивач, в інтересах якого прокурор пред'явив позов, а саме Міноборони України, дозволу на укладення спірного договору й відчуження спірного майна не надавало, стороною цього договору не було та немає будь-яких доказів про те, що позивачу було відомо чи могло бути відомо про укладення спірного договору. Єдиними даними про дату, коли позивач міг дізнатися про укладення вказаного договору, є дата внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР за наслідками прокурорської перевірки, коли було виявлено факт укладання спірного договору без дотримання вимог закону, внаслідок чого прокурор звернувся з позовом до суду із зазначеним вище позовом, а саме 21 березня 2013 року.

Установивши, що на час укладення договору купівлі-продажу відчуження об'єктів державної власності повинне було здійснюватися на підставі Порядку № 803 (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, дійшов обґрунтованих висновків про те, що відчуження спірного приміщення магазину, що є об'єктом державної власності, відбулося з порушенням вимог указаного Порядку, зокрема без згоди та/або погодження на відчуження майна суб'єкта управління та Фонду державного майна, та про те, що прокурор звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі Міноборони України в межах установленої статтею 261 ЦК України позовної давності, а відтак укладений сторонами договір у силу положень статей 215, 216 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

За таких обставин підстав для скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2015 року й рішення Апеляційного суду Львівської області від 22 грудня 2014 року немає.

Керуючись пунктом 2 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2015 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 22 грудня 2014 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. ОхрімчукСудді:В.П. Барбара І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко О.І. Потильчак Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко І.Б. Шицький А.Г. Ярема