П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Коротких О.А.,суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,
за участю представників Верховної Ради України - Селіванова А.О., Шумар В.Ю., Лаптієва А.М., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом О.А. Коротких до Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною,
в с т а н о в и л а:
У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції із позовом до Верховної Ради України, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державного rазначейства України, апеляційного суду Дніпропетровської області про визнання бездіяльності протиправною.
На обґрунтування позовних вимог вказала, що, будучи обраною суддею апеляційного суду Дніпропетровської області безстроково, 8 січня 2014 року подала до Вищої ради юстиції заяву про відставку, яку 11 лютого 2014 року було задоволено та внесено подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді апеляційного суду Дніпропетровської області. Проте лише 25 грудня 2014 року (через 10 місяців) Верховна Рада України прийняла постанову № 59-VIII «Про звільнення суддів» (далі - Постанова № 59-VIII), зокрема, про її звільнення, на підставі якої наказом голови апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2014 року № 222-к 30 грудня 2014 року позивач була відрахована зі штату суду. У зв'язку з несвоєчасним розглядом питання про прийняття відставки вона не отримала вихідну допомогу.
Вищий адміністративний суд України постановою від 18 лютого 2015 року у задоволенні позову до Верховної Ради України відмовив.
Не погоджуючись із постановою Вищого адміністративного суду України від 18 лютого 2015 року, ОСОБА_1 звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав, установлених пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), в якій просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове - про задоволення позову.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Верховної Ради України, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з наведених нижче підстав.
Вищий адміністративний суд України установив таке.
Постановою Верховної Ради України від 23 вересня 1999 року № 1101-XIV ОСОБА_1 була обрана на посаду судді апеляційного суду Дніпропетровської області безстроково.
8 січня 2014 року ОСОБА_1 подала до Вищої ради юстиції заяву про звільнення її з посади у зв'язку з поданням заяви про відставку.
11 лютого 2014 року Вища рада юстиції прийняла рішення № 7/0/12-14 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення суддів з посад, зокрема і судді апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 25 грудня 2014 року Верховна Рада України прийняла Постанову № 59-VIII, якою, зокрема, відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України у зв'язку з поданням заяви про відставку звільнено з посади судді апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1
Вищий адміністративний суд України постановою від 18 лютого 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною відмовив.
Своє рішення суд обґрунтував тим, що Верховна Рада України не допустила протиправної бездіяльності при розгляді подання Вищої ради юстиції щодо звільнення позивача, при цьому порушень положень Конституції України та Закону України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI «Про Регламент Верховної Ради України» (далі - Закон № 1861-VI) не встановлено, оскільки зазначене питання неодноразово вносилося на розгляд пленарного засідання Верховної Ради України, але з різних причин не було розглянуто.
Відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.
Положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади. В Основному Законі України незалежність як складова конституційного статусу особи та її професійної діяльності визначена лише стосовно суддів і забезпечується, насамперед, особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади (пункт 27 частини першої статті 85, частини четверта, п'ята статті 126, частини третя, четверта статті 127, стаття 128, пункт 1 частини першої статті 131); забороною впливу на них у будь-який спосіб (частина друга статті 126); захистом професійних інтересів суддів (частина шоста статті 127); підкоренням суддів при здійсненні правосуддя лише закону (частина перша статті 129); особливим порядком притягнення їх до дисциплінарної відповідальності (пункт 3 частини першої статті 131); державним фінансуванням та належними умовами для функціонування судів і діяльності суддів шляхом визначення у Державному бюджеті України окремо видатків на утримання судів (частина перша статті 130); притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суду і судді (частина п'ята статті 129); організацією державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей (частина сьома статті 126); здійсненням суддівського самоврядування (частина друга статті 130); забороною для професійних суддів належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої (частина друга статті 127) (пункт 2.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) (далі - Рішення № 3-рп/2013)).
Далі у Рішенні № 3-рп/2013, з урахуванням правових позицій, висловлених у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, Конституційний Суд України зазначив, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Таким чином, у Рішенні № 3-рп/2013 йдеться про те, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому - у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Згідно зі статтею 100 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.
Статтею 109 Закону № 2453-VI передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.
Статтею 111 Закону № 2453-VI передбачено, що порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, встановлюється цим Законом та Регламентом Верховної Ради України. Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Розгляд питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, на пленарному засіданні Верховної Ради України починається з доповіді Голови Вищої ради юстиції або члена Вищої ради юстиції, який діє за його дорученням. Рішення про звільнення з посади судді приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України і оформляється постановою Верховної Ради України. У разі неодержання кількості голосів народних депутатів України, передбачених частиною четвертою цієї статті, щодо звільнення з посади судді, обраного безстроково, проводиться повторне голосування. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 20 Закону № 1861-VI до порядку денного сесії Верховної Ради України включаються позачергово без голосування питання про складання присяги, питання про призначення, обрання на посади, звільнення з посад.
Положеннями статті 216 Закону № 1861-VI встановлено, що Верховна Рада України звільняє з посад суддів, обраних безстроково, відповідно до частини п'ятої статті 126 Конституції України.
Згідно з пунктом другим частини другої статті 88 Конституції України підготовку питань про звільнення з посад суддів Конституційного Суду України та суддів, обраних Верховною Радою України безстроково, до розгляду на пленарних засіданнях Верховної Ради України організовує Голова Верховної Ради України, а в разі його відсутності - Перший заступник чи заступник Голови Верховної Ради України.
Порядок роботи Верховної Ради України визначений статтями 82, 83, 84 Конституції України. Відповідно до статті 83 Конституції України порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.
Відповідно до статті 82 Конституції України Верховна Рада України працює сесійно. Під час сесій проводяться пленарні засідання Верховної Ради, засідання її комітетів та комісій. Верховна Рада на сесійний період визначає коло питань, які підлягають розгляду й вирішенню, складає порядок денний чергової сесії, визначає дні й тижні пленарних засідань, роботи комітетів та комісій, народних депутатів у виборчих округах, встановлює кількість і тривалість щоденних пленарних засідань парламенту тощо. Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року, а завершуються відповідно не пізніш як за 45 та 10 днів до початку наступної сесії. Верховна Рада може прийняти постанову про зміну строків завершення сесії.
Як убачається з матеріалів справи, рішення Вищої ради юстиції від 11 лютого 2014 року № 7/0/12-14 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 надійшло до апарату Верховної Ради України 14 лютого 2014 року. Голова Верховної Ради України вніс проект Постанови Верховної Ради України від 24 грудня 2014 року № 1624 «Про звільнення суддів» (у тому числі й судді ОСОБА_1), і лише 25 грудня 2014 року Верховна Рада України Постановою № 59-VIII звільнила ОСОБА_1 з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Статтею 2 КАС установлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі аналізу зазначених норм права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що Верховна Рада України при розгляді подання Вищої ради юстиції про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку діяла з порушенням вимог, передбачених Конституцією та законами України, якими визначено порядок звільнення судді у відставку. Не розглянувши подання Вищої ради юстиції протягом розумного строку, Верховна Рада України допустила протиправну бездіяльність.
Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 243 КАС за наявності підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення та ухвалити нове судове рішення.
З урахуванням наведеного постанова Вищого адміністративного суду України від 18 лютого 2015 року підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення.
Керуючись частиною шостою статті 1711 та статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Вищого адміністративного суду України від 18 лютого 2015 року скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення.
Визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо несвоєчасного розгляду нею подання Вищої ради юстиції про звільнення ОСОБА_1 з посади судді апеляційного суду Дніпропетровської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий ОСОБА_1 Судді: М.І. Гриців О.В. КривендаВ.В. Кривенко В.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоСамсін І.Л.О.О. Терлецький