П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоСамсіна І.Л.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Глухівської районної державної лікарні ветеринарної медицини (далі - Лікарня) до Глухівської об'єднаної державної фінансової інспекції (далі - ОДФІ), Державної фінансової інспекції в Сумській області (далі - Інспекція) про визнання протиправною та скасування вимоги,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року Лікарня звернулася до суду з позовом до ОДФІ, Інспекції, в якому просила визнати протиправними та скасувати пункти 2, 4, 5 листа-вимоги ОДФІ від 7 серпня 2014 року № 101-14/1232 (далі - Вимога).

Позов мотивовано тим, що вищевказані пункти Вимоги підлягають скасуванню у зв'язку з відсутністю порушень законодавства з питань збереження і використання активів Лікарнею та з підстав невідповідності висновків відповідача вимогам закону.

Відповідно до пункту 2.12 Плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції України на І квартал 2014 року службові особи ОДФІ провели планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Лікарні за період з 1 січня 2011 року по 28 лютого 2014 року, за результатами якої складено акт ревізії від 4 липня 2014 року № 101-21/165 та Вимога.

У пункті 2 Вимоги вказано на порушення позивачем частин четвертої, тридцятої статті 2, частини восьмої статті 7, частини четвертої статті 13 Бюджетного кодексу України, частин шостої, восьмої Паспорту бюджетної програми на 2011 рік за КПКВ 2802030 «Організація і регулювання діяльності установ в системі ветеринарної медицини», частин шостої, восьмої Паспорта бюджетної програми на 2012 рік за КПКВ 2802030 «Організація і регулювання діяльності установ в системі Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України». Позивача зобов'язано прийняти до відома факт застосування фінансової санкції у вигляді зменшення бюджетних асигнувань на суму 86 766 грн.

У пункті 4 Вимоги зазначено про порушення позивачем частини тридцять другої статті 4 Закону України від 23 грудня 2010 № 2857-VI «Про Державний бюджет України на 2011 рік», в результаті чого останнім не перераховано до бюджету 31 790 грн 23 коп. плати за надані адміністративні послуги. Лікарню зобов'язано перерахувати до державного бюджету кошти в сумі 19 333 грн 89 коп. як плату за надання адміністративних послуг.

У пункті 5 Вимоги вказано на порушення позивачем вимог пункту 2.1 Порядку акумулювання, перерозподілу та використання коштів спеціального фонду за надання платних послуг бюджетними установами, що входять до сфери управління Державного комітету ветеринарної медицини України. Позивача зобов'язано вжити заходів щодо відшкодування коштів у сумі 28 861 грн 82 коп., в іншому випадку - стягнути з осіб, винних у зайвому перерахуванні коштів.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 29 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2014 року, позовні вимоги задовольнив у частині скасування пункту 5 та пункту 4 Вимоги в частині перерахування до Державного бюджету України 152 грн 49 коп. як плати за надання адміністративних послуг. В іншій частині позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 квітня 2015 року скасував ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2014 року. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року змінив, скасувавши у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування пунктів 2, 4 Вимоги, та прийняв нове рішення - про задоволення позовних вимог в цій частині. В решті постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із постановою касаційного суду, Інспекція звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На обґрунтування заяви посилалася на постанови Верховного Суду України від 15 квітня 2014 року у справах №№ 21-40а14, 21-63а14 та 13 травня 2014 року у справі № 21-89а14.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2014 року (справа № 21-89а14) міститься такий висновок.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2939-XII) головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

За змістом пунктів 1, 7, 10 статті 10 Закону № 2939-XII <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_47/ed_2014_12_28/pravo1/T293900.html?pravo=1> органу державного фінансового контролю надається право перевіряти у підконтрольних установах грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність в органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, що розглядається, Лікарня звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати пункт вимоги Інспекції, який вказує на виявлені збитки, їхній розмір та містить зобов'язання повернути кошти до бюджету.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня 2014 року (справи №№ 21-40а14, 21-63а14) і 13 травня 2014 року (справа № 21-89а14).

Висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, зазначеному висновку Верховного Суду України не відповідає, у зв'язку з чим ухвала Вищого адміністративного суду України від 28 квітня 2015 року, ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2014 року та постанова Сумського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року підлягають скасуванню.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, Верховний Суд України має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення.

Виходячи зі встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи, що переглядається, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає за необхідне ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову Лікарні відмовити.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Державної фінансової інспекції в Сумській області задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 28 квітня 2015 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2014 року та постанову Сумського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Глухівської районної державної лікарні ветеринарної медицини відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий І.Л. Самсін Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. КороткихО.В. Кривенда В.В. КривенкоВ.Л. Маринченко П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко О.О. Терлецький