ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г., Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про встановлення припиненою іпотеки за заявою ОСОБА_7 про перегляд судових рішень,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України»), у якому просила визнати припиненим зобов'язання, яке виникло з договору іпотеки, укладеного 16 травня 2008 року між нею та відповідачем, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_7 на праві власності, відповідно до вимог частини третьої статті 49 Закону України «Про іпотеку», оскільки повторні прилюдні торги з реалізації предмета іпотеки не відбулися, а стягувач відмовився від свого права придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. Позивачка вважала, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина третя статті 49 Закону в редакції від 15 грудня 2005 року, тобто в редакції Закону на момент укладення іпотечного договору.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 6 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 травня 2015 року, у позові відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилено, рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_7 просить скасувати рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та направити справу на навий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 49 Закону України «Про іпотеку».

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до змісту ст. 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Судами встановлено, що 16 травня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_7 укладено договір іпотечного кредиту, за яким банк надав позивачці кошти в розмірі 728 280 грн. на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1, зі сплатою 14,75 % річних, з кінцевим терміном повернення коштів до 16 травня 2028 року.

Цього ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_7 укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

Відповідно до свідоцтва про шлюб від 22 серпня 2009 року, прізвище ОСОБА_7 змінено на ОСОБА_7 (а.с.26).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 31 травня 2011 року з ОСОБА_7 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 017 496 грн. 99 коп. У рахунок погашення вказаної заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_7

На підставі зазначеного судового рішення було видано виконавчий лист від 19 січня 2012 року.

25 січня 2012 року державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до листа ТОВ «Укрспецторг Групп» від 14 лютого 2013 року прилюдні торги з реалізації предмета іпотеки були призначені на 4 березня 2013 року (а.с. 19).

Відповідно до інформації про повідомлення від 13 червня 2013 року повторні прилюдні торги з урахуванням переоцінки предмета іпотеки призначались на 1 липня 2013 року (а.с.22).

Постановою державного виконавця від 6 грудня 2013 року вказаний виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі пункту 3 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з відмовою стягувача залишити за собою нереалізоване під час виконання рішення суду майно боржника.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що основне зобов'язання позивача за кредитним договором не припинено, а тому продовжує дію й іпотека, як забезпечення виконання цього зобов'язання. ОСОБА_7 не виконує умови договору й не вживає заходи щодо погашення заборгованості за кредитним договором. За змістом частини третьої статті 49 Закону України «Про іпотеку» відмова іпотекодержателя від залишення за собою предмета іпотеки в рахунок погашення боргу після того як повторні прилюдні торги не відбулися не є підставою для обов'язкового припинення іпотеки. Указана норма не зобов'язує іпотекодержателя зарахувати на свій баланс предмет іпотеки в рахунок погашення боргу в разі визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, а надає таке право, тобто є диспозитивною. У разі відмови від нього іпотекодержатель не позбавляється можливості задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в інший, визначений договором спосіб. Крім того, до правовідносин підлягає застосуванню частина третя статті 39 Закону в редакції від 22 вересня 2011 року, чинній на момент проведення прилюдних торгів, якою передбачено можливість припинення договору іпотеки в разі якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами третіх прилюдних торгів, однак у справі встановлено, що про проведення третіх прилюдних торгів оголошено не було.

Проте в наданих для порівняння:

- постанові від 7 жовтня 2015 року (справа № 6-222цс15) Верховний Суд України виходив із того, що за змістом частини третьої статті 49 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка була чинною на момент проведення прилюдних торгів) якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішенням суду. Припинення іпотеки у зв'язку з застосуванням цього Закону є правом суду, рішення якого повинно прийматись з урахуванням конкретних обставин справи. Факт того, що строк договору кредиту не сплинув, не може бути підставою для відмови від погашення заборгованості за рахунок нереалізованого за наслідками торгів предмета іпотеки, оскільки порушує права боржника на законне очікування прийняття предмета іпотеки в рахунок погашення заборгованості та штучно збільшує заборгованість боржника за кредитним договором.

В постанові викладено висновок про можливість припинення іпотеки на підставі положень частини третьої статті 49 Закону України «Про іпотеку» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_321/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1>.

- постанові від 23 вересня 2014 року (справа №3-113гс14) Верховний Суд України виходив із того, що пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» № 3795-VІ від 22 вересня 2011 року передбачено, що його дія не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання чинності цього Закону. Ураховуючи те, що кредитний договір, так і іпотечний договір, за яким провадиться звернення стягнення по наказу, укладені до набрання чинності Закону № 3795-VІ від 22 вересня 2011 року, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню та редакція Закону, яка була чинною на момент їх виникнення, тобто редакція Закону на момент укладення кредитного та іпотечного договорів.

Викладене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах частини третьої статті 49 Закону України «Про іпотеку» та дія її в часі.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За змістом частин першої-третьої статті 49 Закону України «Про іпотеку» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_321/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1> у редакції від 15 грудня 2005 року (в редакції, чинній на момент укладення кредитного та іпотечного договорів) протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна

Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами перших прилюдних торгів призначається проведення на тих же умовах других прилюдних торгів, які мають відбутися протягом одного місяця з дня проведення перших прилюдних торгів.

Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішенням суду.

Однак, 16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України № 3795-VI від 22 вересня 2011 року, яким внесено зміни до частин другої, третьої статті 49 Закону України та викладено їх зміст в наступній редакції:

«Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів призначається проведення у тому самому порядку третіх прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на третіх прилюдних торгах може бути зменшена не більш як на 50 відсотків початкової вартості майна.

Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами третіх прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішенням суду».

Саме ця редакція статті 49 Закону була чинною на момент проведення прилюдних торгів (4 березня та 1 липня 2013 року).

У пункті 2 Прикінцевих положень Закону України № 3795-VI від 22 вересня 2011 року <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_09_22/pravo1/T113795.html?pravo=1>передбачено, що дія цього Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_09_22/pravo1/T113795.html?pravo=1> не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_186/ed_2014_03_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1> закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про іпотеку» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_5/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1> іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, право іпотекодержателя одержати задоволення за рахунок заставленого майна виникає не з моменту укладення ним договорів кредиту чи іпотеки, а у разі невиконання боржником (іпотекодавцем) своїх зобов'язань у майбутньому.

Підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки визначено у статтях 12 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_88/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1>, 33 Закону України «Про іпотеку» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_218/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1> та у статті 589 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843659/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1>.

Звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) здійснюється на підставі рішення суду, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 590 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843660/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1>, частина четверта статті 33 Закону України «Про іпотеку» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_218/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1>).

Разом з тим, частиною першою статті 41 Закону України «Про іпотеку» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_433/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1> передбачено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_12_23/pravo1/T990606.html?pravo=1>, та з дотриманням вимог цього Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_12_23/pravo1/T990606.html?pravo=1>.

За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_820163/ed_2015_12_23/pravo1/T990606.html?pravo=1> виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_12_23/pravo1/T990606.html?pravo=1> та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_12_23/pravo1/T990606.html?pravo=1> підлягають примусовому виконанню.

Примусова реалізація заставленого майна як стадія виконавчого провадження є сукупністю дій і правовідносин (урегульованих законами України: «Про виконавче провадження» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_12_23/pravo1/T990606.html?pravo=1>; «Про іпотеку»; ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1> та іншими нормативно-правовими актами), що в процесі примусового виконання виникають і реалізуються між органами й посадовими особами, які здійснюють примусове виконання судових рішень, та особами, які беруть участь у виконавчому провадженні чи залучаються до проведення виконавчих дій відповідно до Закону.

Отже, правовідносини з примусової реалізації заставленого майна повинні регулюватися нормативними актами, чинними на час вчинення таких дій, зокрема на час проведення прилюдних торгів.

У справі, за результатами розгляду якої прийнято постанову Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року № 6-222цс15 встановлено, що повторні прилюдні торги з реалізації іпотечного майна оголошено такими, що не відбулися, а банк відмовився придбати предмет іпотеки шляхом заліку своїх забезпечених вимог у 2010 р.

Юридичні факти, тобто прилюдні торги і зумовлені їх результатами права та обов'язки сторін, які мали істотне значення для вирішення судом питання про можливість припинення іпотеки на підставі частини третьої статті 49 Закону України «Про іпотеку» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_321/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1>, настали під час дії редакції зазначеної норми від 15 грудня 2005 року, за якою іпотека могла бути припиненою за наслідками других торгів.

У справі, яка переглядається, встановлено, що виконавче провадження відкрито 25 січня 2012 року, прилюдні торги проводились 4 березня та 1 липня 2013 року, тобто на момент чинності статті 49 Закону України «Про іпотеку» в редакції від 22 вересня 2011 року, згідно з якою за наявності інших законних умов іпотека могла бути припиненою тільки за наслідками третіх прилюдних торгів, які у спірному випадку не проводилися.

З огляду на те, що підставою виникнення спірних правовідносин між сторонами у справі є не укладення іпотечного договору, а настання певних подій, передбачених договором іпотеки - невиконання грошових зобов'язань, наслідком чого було звернення стягнення на предмет іпотеки та його примусове здійснення шляхом проведення прилюдних торгів, слід дійти висновку, що на ці правовідносини як такі, що виникли після 16 жовтня 2011 року, поширюється дія Закону № 3795-VI <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_09_22/pravo1/T113795.html?pravo=1>.

Посилання заявника на те, що під час вирішення спору суди з урахуванням змісту пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 3795-VI <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_09_22/pravo1/T113795.html?pravo=1> повинні керуватися нормами попереднього закону при визначенні правових наслідків всіх юридичних фактів, які виникають при розвитку в часі правовідносин сторін за кредитним та іпотечним договорами від 16 травня 2008 року, не можна вважати обґрунтованими.

Статтею 5 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843036/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1> встановлено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Пункт 2 зазначених Прикінцевих положень, яким встановлено, що дія Закону № 3795-VI <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_09_22/pravo1/T113795.html?pravo=1> не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності, не містить положень, які би вносили зміни до встановлених статтею 5 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843036/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1> правил про дію актів цивільного законодавства у часі.

Факт виникнення цивільних відносин на підставі кредитного договору й пов'язаного з ним договору іпотеки не обмежує, а навпаки, передбачає їх розвиток у часі на основі того, щоб у силу юридичних фактів, визначених договорами і законодавством, виникали нові права та обов'язки учасників.

Юридична можливість іпотекодавця, як суб'єктивне цивільне право, звернутися до суду з вимогою про визнання іпотеки припиненою на підставі частини третьої статті 49 Закону України «Про іпотеку» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_321/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1> у процесі розвитку встановлених договором іпотеки відносин послідовно залежить у виникненні від реалізації іпотекодержателем права придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна.

Це право іпотекодержателя безпосередньо обумовлено настанням події оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, і десятиденним строком його здійснення, до закінчення якого в іпотекодавця не виникає підстав вимагати припинення іпотеки, а у суду - можливості припинити іпотеку.

Відповідно до положень статті 5 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843036/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1> оцінка такої події, як юридичного факту і встановлення правових наслідків визначається змістом норми цивільного законодавства, яка є чи була чинною на момент її настання.

На момент оголошення других прилюдних торгів такими, що не відбулися, була чинною норма, яка передбачала, що іпотека могла бути припиненою тільки за наслідками третіх прилюдних торгів, які у спірному випадку не проводилися.

Із такого розуміння положень статті 49 Закону України «Про іпотеку» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_321/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1> та пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 3795-VI <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_09_22/pravo1/T113795.html?pravo=1> виходили суди у справі, яка розглядається.

Встановивши, що дії з реалізації заставленого майна та оспорювані заявником прилюдні торги відбулися після набрання 16 жовтня 2011 року чинності Закону № 3795-VI <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_09_22/pravo1/T113795.html?pravo=1>, суди у справі, яка розглядається, правильно застосували положення частин другої, третьої статті 49 Закону України «Про іпотеку» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_321/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1> у редакції Закону № 3795-VI <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_09_22/pravo1/T113795.html?pravo=1> та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для припинення іпотеки за наслідками оголошення такими, що не відбулися, других прилюдних торгів з примусової реалізації предмета іпотеки.

Разом з тим, у справі, яка переглядається, суди хоча й не врахували, що незакінчення строку кредитного договору не може бути підставою для відмови від погашення заборгованості за рахунок нереалізованого за наслідками торгів предмета іпотеки, однак вірно вирішили спір по суті та з урахуванням того, що внаслідок винесення судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України власного рішення результат по суті спору не зміниться, тому судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись пунктом 4 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_7 відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк

Судді: В.І. Гуменюк

Л.І. Охрімчук

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема