П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л.,Сімоненко В.М., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю «ЕкономКомфорт» про визнання договорів недійсними та відшкодування моральної шкоди за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «ЕкономКомфорт» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 8 липня 2015 року та рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 21 травня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У січні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ЕкономКомфорт» (далі - ТОВ «ЕкономКомфорт») про визнання договорів недійсними та відшкодування моральної шкоди.

Позивач зазначав, що 15 грудня 2014 року між ним та ТОВ «ЕкономКомфорт» укладено договір, за умовами якого товариство зобов'язалося за плату вчинити від його імені та за його рахунок певні юридичні дії, спрямовані на придбання товару, визначеного в додатку, у тому числі: створити групу учасників, забезпечити її адміністрування; присвоїти та повідомити учаснику його номер групи та персональний код у групі; організовувати та проводити розподіли свідоцтв; здійснити оплату товару на користь учасника та/або надати учаснику відповідну суму в позику; надавати інші послуги та здійснювати інші правочини, погоджені сторонами, у порядку та в строки, передбачені цим договором та додатками до нього.

Крім того, 15 грудня 2014 року між ним та ТОВ «ЕкономКомфорт» укладено договір, за яким замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання за плату в розмірі 7 % від вартості товару та/або цільової позики, що відповідно становить 2 тис. 100 грн, здійснити такі дії: забезпечити дбайливе оформлення договору про участь у програмі для замовника з дотриманням вимог чинного законодавства, надавати інформаційні, консультаційні, роз'яснювальні та довідкові послуги з питань діяльності та подальшої участі замовника у програмі. При цьому позивач сплатив відповідачу 2 тис. 100 грн.

Посилаючись на те, що зазначена діяльність відповідача містить ознаки фінансової послуги та підлягає ліцензуванню, але здійснювалася ним без відповідної ліцензії, ОСОБА_6 просив визнати зазначені договори недійсними, застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути грошові кошти, сплачені за цими договорами, в розмірі 2 тис. 100 грн, а також 3 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області рішенням від 21 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 8 липня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнив частково: визнав недійсними зазначені договори від 15 грудня 2014 року; стягнув з ТОВ «ЕкономКомфорт» на користь ОСОБА_6 2 тис.100 грн на відшкодування майнової шкоди; в іншій частині позову відмовив.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 3 серпня 2015 року рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 21 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 8 липня 2015 року залишила без змін.

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 8 липня 2015 року та рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 21 травня 2015 року ТОВ «ЕкономКомфорт» просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції пункту 111 частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-ІІІ) та статті 227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви ТОВ «ЕкономКомфорт» надало копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня, 24 червня, 12 серпня та 30 вересня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ТОВ «ЕкономКомфорт» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 15 грудня 2014 року між ОСОБА_6 та ТОВ «ЕкономКомфорт» було укладено договір, за умовами якого товариство зобов'язалося за плату вчинити від імені ОСОБА_6 та за його рахунок певні юридичні дії, спрямовані на придбання товару, визначеного в додатку, у тому числі: створити групу учасників, забезпечити її адміністрування; присвоїти та повідомити учаснику його номер групи та персональний код у групі; організовувати та проводити розподіли свідоцтв; здійснити оплату товару на користь учасника та/або надати учаснику відповідну суму в позику; надавати інші послуги та здійснювати інші правочини, погоджені сторонами, у порядку та в строки, передбачені цим договором та додатками до нього.

Крім того, 15 грудня 2014 року між ОСОБА_6 та ТОВ «ЕкономКомфорт» укладено договір, за яким замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання за плату в розмірі 7 % від вартості товару та/або цільової позики, що відповідно становить 2 тис. 100 грн, здійснити такі дії: забезпечити дбайливе оформлення договору про участь у програмі для замовника з дотриманням вимог чинного законодавства, надавати інформаційні, консультаційні, роз'яснювальні та довідкові послуги з питань діяльності та подальшої участі замовника у програмі.

На виконання умов цих договорів ОСОБА_6 сплатив товариству 2 тис. 100 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що спірні договори та умови програми ТОВ «ЕкономКомфорт» свідчать про те, що послуга, яка надавалася позивачу, за своєю суттю є фінансовою послугою у вигляді адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (пункт 111 частини першої статті 4 Закону № 2664-ІІІ), оскільки послуги, які є предметом указаних договорів, здійснюються шляхом створення адміністратором груп учасників та формування фонду групи для придбання на користь та за рахунок учасників бажаних товарів та/або отримання відповідної суми боргу, з проведенням розподілу права на отримання товару чи позики відповідно до визначеної процедури; за одним із цих договорів передбачено залучення коштів фізичної особи.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про те, що спірні договори є недійсними з підстави, передбаченої частиною шостою статті 19 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів», оскільки відповідач здійснював відповідний вид діяльності (надання фінансової послуги) без дозволу (ліцензії) на її здійснення відповідно до статті 34 Закону № 2664-ІІІ.

Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня, 24 червня, 12 серпня та 30 вересня 2015 року, наданих заявником для порівняння, касаційний суд, установивши, що предметом спірних договорів, укладених 18 липня, 19 вересня 2013 року, 9 вересня і 6 листопада 2014 року між фізичними особами та ТОВ «ЕкономКомфорт», є вчинення дій, спрямованих на отримання позики у групі, вважав, що чинним законодавством не передбачено отримання ліцензії для надання послуг з адміністрування фінансових активів для отримання грошових коштів у позику в групах, тому підстав для визнання цих договорів недійсними немає.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме пункту 111 частини першої статті 4 Закону № 2664-ІІІ.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

За змістом статті 9 Закону України від 1 червня 2000 року № 1775-ІІІ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та статті 34 Закону № 2664-ІІІ діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-ІІІ під поняттям «фінансова послуга» розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Законом України від 2 червня 2011 року № 3462-VІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» (набрав чинності 8 січня 2012 року; далі - Закон № 3462-VІ) внесено зміни до частини першої статті 4 Закону № 2664-ІІІ та доповнено її пунктом 111 , відповідно до якого фінансовими вважаються послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Згідно з пунктами 3, 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 3462-VІ фінансові установи зобов'язані протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність у відповідність з вимогами цього Закону (тобто до 8 січня 2013 року), а спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг зобов'язаний у шестимісячний строк з дня опублікування цього Закону розробити та затвердити ліцензійні умови здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

На підставі Закону № 2664-ІІІ Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - Нацкомфінпослуг) як уповноважений державний орган 9 жовтня 2012 року затвердила Ліцензійні умови провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (розпорядження № 1676 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах»; далі - Ліцензійні умови).

Ліцензійні умови закріпили визначення, сутність, правовий статус учасників (і вимоги до них) такого виду фінансових правовідносин, як придбання товарів у групах, і передбачили, що діяльність таких груп направлена на легітимне використання фінансової схеми із залученням грошових коштів споживачів для придбання певного виду товарів та (або) послуг.

Згідно з пунктом 1.2 розділу І Ліцензійних умов адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі - це фінансова послуга, що надається ліцензіатом і передбачає залучення грошових коштів учасників групи, об'єднання цих коштів з метою придбання та розподілу товарів між учасниками групи.

Ліцензіатом є фінансова установа, яка одержала ліцензію на провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Згідно з пунктом 1.5 Ліцензійних умов фінансова установа може провадити діяльність з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах тільки після отримання ліцензії Нацкомфінпослуг відповідно до цих Ліцензійних умов.

У справі, яка переглядається, спірні договори укладено сторонами 15 грудня 2014 року, коли закон вимагав отримання ліцензії для надання послуг з адміністративного фінансування активів для придбання товарів у групах.

Ураховуючи наведене, суди в цій справі, установивши, що предметом спірних договорів є послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання цих договорів недійсними з огляду на те, що зазначені послуги вважаються фінансовими і регулюються Законом № 2664-ІІІ, а ТОВ «ЕкономКомфорт» надає їх без отримання відповідної ліцензії.

За таких обставин підстав для скасування судових рішень судів у справі, яка переглядається, немає.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603 , частиною третьою статті 3603 , частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «ЕкономКомфорт» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 8 липня 2015 року та рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 21 травня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук

Судді: В.І. Гуменюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема