П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Центрально-Міського району м. Кривого Рогу в інтересах ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю «ДП Втормет» про визнання незаконним і скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «ДП Втормет» про перегляд рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 1 липня 2014 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 червня 2015 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року прокурор Центрально-Міського району м. Кривого Рогу в інтересах ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що в ході перевірки звернення колективу працівників товариства з обмеженою відповідальністю «ДП Втормет» (далі -

ТОВ «ДП Втормет») установлено порушення трудових прав працівників цього товариства, в тому числі ОСОБА_6, яку наказом цього товариства від

22 квітня 2013 року звільнено за пунктом 1 статті 40 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) без попередження, ознайомлення з наказом та виплати всіх сум належних при звільненні.

Про існування наказу щодо свого звільнення вона дізналася лише в травні 2014 року.

Крім того, заробітну плату вона не отримувала з 2012 року.

Ураховуючи уточнення позовних вимог, прокурор Центрально-Міського району м. Кривого Рогу просив визнати незаконним та скасувати наказ від

22 квітня 2013 року, поновити ОСОБА_6 на посаді машиніста крану в

ТОВ «ДП Втормет» з 22 квітня 2013 року та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 18 тис. 828 грн 18 коп. і судовий збір.

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу рішенням від 1 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 червня 2015 року, позов задовольнив частково: ухвалив скасувати наказ від 22 квітня 2013 року про звільнення ОСОБА_6 з посади машиніста крану ТОВ «ДП Втормет» за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням її посади; поновити ОСОБА_6 на посаді машиніста крану ТОВ «ДП Втормет»; стягнути з ТОВ «ДП Втормет» на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 16 тис. 138 грн 8 коп.; у задоволенні іншої частини позову відмовив; кошти стягнув без урахування податків та обов'язкових платежів; рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах платежів за один місяць допустив до негайного виконання; вирішв питання про розподіл судових витрат.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 8 липня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «ДП Втормет».

У заяві ТОВ «ДП Втормет» про перегляд судових рішень порушується питання про скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав:

неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 233, 234 КЗпП України, положень Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру» (далі - Закон України «Про прокуратуру»), який був чинним при зверненні до суду з позовом у цій справі, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Крім того, в обґрунтування вказаної заяви ТОВ «ДП Втормет» зазначає, що ОСОБА_6 знала про наказ щодо її звільнення з травня 2013 року, у зв'язку з чим вона звернулася до прокуратури та прокурор в її інтересах звернувся до суду з пропущенням установленого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду.

На підтвердження наявності зазначених підстав подання заяви

ТОВ «ДП Втормет» посилається на ухвали:

Верховного Суду України від 1 березня 2007 року у справі за позовом Прилуцького міжрайонного прокурора в інтересах фізичної особи до управління освіти Прилуцької міської ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (№ 6-4756ск07);

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2011 року у справі за позовом Шосткинського міжрайонного прокурора в інтересах фізичної особи до казенного підприємства «Шосткинський казенний завод «Зірка» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу (№ 6-32446ск11);

колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

29 травня 201 року у справі за позовом прокурора м. Комсомольська в інтересах фізичної особи до профспілкового комітету відкритого акціонерного товариства «Полтавський Гірничо-збагачувальний комбінат», відкритого акціонерного товариства «Полтавський Гірничо-збагачувальний комбінат» про поновлення строку звернення з позовом до суду та поновлення на роботі

(№ 6-11643св13),

а також на постанову судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 1 липня 2015 року у справі за позовом прокуратури м. Ірпеня Київської області в інтересах Бучанської міської ради Київської області до фізичної особи про стягнення відновної вартості зелених насаджень (№ 6-178цс15).

Так, за результатами розгляду касаційної скарги у справі № 6-4756ск07 суд касаційної інстанції, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, погодився з висновками суду першої інстанції, який, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що пропущено передбачений статтею 233 КЗпП України строк, оскільки з наказом про звільнення працівник був ознайомлений в день звільнення, поважності причин пропуску строку не наведено.

Постановляючи ухвалу у справі № 6-32446ск11 та відмовляючи у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції виходив з того, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, правомірно послався на вимоги статті 233 КЗпП України щодо порушення позивачем місячного строку звернення до суду, оскільки вказана норма є імперативною і підлягає застосуванню незалежно від клопотання будь-якої зі сторін про її застосування чи незастосування. Норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) на вказані правовідносини, які є трудовими і врегульовані спеціальним законом - КЗпП України, не поширюються.

В ухвалі № 6-11643св13 суд касаційної інстанції залишив без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову. При цьому суд застосував до спірних правовідносин статтю 233 КЗпП України та положення Закону України «Про прокуратуру» і виходив з того, що хоча працівника звільнено з роботи з порушенням вимог статей 40, 47 КЗпП України, проте строк звернення до суду пропущено та позивачем не надано доказів того, що зазначений строк пропущено з поважних причин. Так, працівник звернувся до прокуратури після закінчення встановленого статтею 233 КЗпП України строку; для прокурора процесуальні строки звернення до суду також є обов'язковими, отже положення закону про початок перебігу строку звернення до суду поширюється й на звернення прокурора до суду для захисту інтересів громадянина.

Ухвалюючи постанову № 6-178цс15, Верховний Суд України застосував до спірних правовідносин статті 256, 261 ЦК України, статтю 361 Закону України «Про прокуратуру», частину другу статті 45, частину першу статті 46 ЦПК України та дійшов висновку, що прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди, тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Ухвалюючи рішення у справі, суд не врахував положення закону та дійшов помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокурором порушень земельного законодавства під час здійснення прокурором перевірки.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які, частково задовольняючи позов, виходили з того, що при звільненні ОСОБА_6 відповідач допустив грубе порушення трудового законодавства, а саме у порушення статті 492 КЗпП України позивачка не була попереджена, не пізніше ніж за два місяці, про своє наступне вивільнення; одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган не пропонував працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі чи організації. Установлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду працівницею не пропущено, оскільки їй було невідомо про винесення наказу щодо звільнення її з роботи, а дізналася вона про нього лише в травні 2014 року.

Отже, порівняння змісту наданих заявником ухвал суду касаційної інстанції № 6-4756ск07 і № 6-32446ск11 та постанови Верховного Суду України № 6-178цс15 зі змістом судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим регулюванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог та що ухвала суду касаційної інстанції від

8 липня 2015 року не відповідає викладеному у вказаній постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Разом з тим, наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судами норми матеріального права (статті 233 КЗпП України щодо початку перебігу строку звернення до суду), покладені в основу судового рішення, яке переглядається, є неоднаковими з висновками, зробленими в указаному для прикладу судовому рішенні № 6-11643св13.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди у справі, яка переглядається, встановили, що ОСОБА_6 з

2 липня 2002 року прийнята на роботу в ТОВ« ДП Втормет» на посаду машиніста крану.

Наказом товариства від 22 квітня 2013 року остання була звільнена з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України з виплатою їй компенсації за 24 календарних дні невикористаної відпустки.

Підставою для видачі наказу про звільнення працівників ТОВ «ДП Втормет», у тому числі позивачки, був наказ від 10 лютого 2013 року, яким передбачено виключення зі штатної чисельності з 23 квітня 2013 року 8 одиниць; проведення скорочення у відповідності з чинним законодавством України з подальшим вивільненням найманих робітників з 22 квітня 2013 року із займаних посад; попередження персонально кожного робітника про вивільнення у відповідності з пунктом 1 статті 40 КЗпП України не пізніше, ніж за два місяці до дати звільнення; попередження в установленому статтею 492 КЗпП України порядку державну службу зайнятості про вивільнення працівників

ТОВ «ДП Втормет».

Згідно з поясненнями свідка ОСОБА_8 останній ніколи не підписував акт від 15 лютого 2013 року про відмову ОСОБА_6 підписати попередження про її майбутнє звільнення.

Відповідно до змісту пояснень ОСОБА_9 і колективної заяви працівників, у тому числі ОСОБА_6, прокурору Центрально-Міського району м. Кривого Рогу наказ про звільнення з роботи від 22 квітня 2013 року був пред'явлений працівникам у травні 2013 року (а.с. 22, 119, 120).

ОСОБА_6 трудову книжку при звільненні не отримувала.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від

6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Отже, статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду.

Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі:

- вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду);

- розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду);

- розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

Крім того, статтею 361 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на момент звернення до суду у справі, яка переглядається) та частиною другою статті 45, частиною першою статті 46 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення до суду у справі, яка переглядається) передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо. Органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. Отже, прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу строку звернення до суду поширюється й на звернення прокурора до суду з позовною заявою в інтересах громадянина.

Ураховуючи викладене й установлені судами обставини справи, яка переглядається, початок перебігу місячного строку звернення до суду в цьому разі для працівника та прокурора повинен починатися з дня видачі працівнику трудової книжки.

Оскільки відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_6 (а.с. 14 - 16) на час звернення прокурора в її інтересах до суду запис про її звільнення з роботи на підставі наказу від 22 квітня 2013 року був відсутній, а також з огляду на те, що трудову книжку на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій працівниця не отримувала, то передбачений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду працівниця та прокурор в її інтересах не пропустили.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, хоча і закцентував увагу у своєму рішенні на встановлені обставини про неповідомлення працівниці щодо наявності наказу від 22 квітня 2013 року, але, зазначивши про неотримання ОСОБА_6 трудової книжки, дійшов правильного висновку про непропущення останньою та прокурором в її інтересах цього строку звернення до суду.

Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Керуючись статтями 355, 3603 , 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю

«ДП Втормет» про перегляд рішення Центрально-Міського районного суду

м. Кривого Рогу від 1 липня 2014 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 червня 2015 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

8 липня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Судді Верховного Суду України:А.Г. Ярема В.І. Гуменюк Ю.Л. Сенін Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко