П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року м. КиївСудова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Жайворонок Т.Є., суддів:Берднік І.С.,Колесника П.І., Ємця А.А.,Потильчака О.І., за участю представників:

товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Системс АМ» (далі - ТОВ «Нью Системс АМ») - Нікуліної І.В.,

товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція» (далі - ТОВ «Стальконструкція») - Любич В.О., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ТОВ «Стальконструкція» про перегляд Верховним Судом України постанови Харківського апеляційного господарського суду від 3 грудня 2014 року та постанови Вищого господарського суду України від 16 березня 2015 року у справі № 922/2862/14 за позовом ТОВ «Нью Системс АМ» до ТОВ «Стальконструкція» про визнання недійсним пункту договору, за зустрічним позовом ТОВ «Стальконструкція» до ТОВ «Нью Системс АМ» про стягнення коштів,

в с т а н о в и л а:

У червні 2014 року ТОВ «Нью Системс АМ» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між ним як замовником і ТОВ «Стальконструкція» як генпідрядником укладено договір генерального підряду на будівництво, умовами якого визначено гарантійний строк 1 рік, що суперечить вимогам чинного законодавства, згідно з яким такий строк не може бути меншим за 10 років. Під час експлуатації побудованого об'єкта виявлено недоліки будівництва, які унеможливлюють його нормальну експлуатацію. ТОВ «Стальконструкція» відмовляється усунути недоліки будівництва, посилаючись на закінчення гарантійного строку. ТОВ «Нью Системс АМ» просило: визнати недійсним положення п. 17.3.1 договору підряду капітального будівництва від 1 липня 2009 року № 233, укладеного між позивачем і відповідачем, у частині встановлення гарантійного строку 1 календарний рік; зобов'язати ТОВ «Стальконструкція» виконати за власний рахунок певні відновлювальні роботи.

У вересні 2014 року ТОВ «Нью Системс АМ» відмовилося від позовних вимог у частині зобов'язання ТОВ «Стальконструкція» виконати за власний рахунок певні відновлювальні роботи.

ТОВ «Стальконструкція» проти позову заперечувало, посилаючись на те, що договором передбачено два гарантійних строки - гарантійний строк експлуатації терміном 1 рік і гарантійний строк об'єкта тривалістю 15 років із дати закінчення гарантійного строку експлуатації. Просило застосувати наслідки спливу позовної давності до вимоги позивача про визнання недійсним пункту договору (т. 1, а.с. 161-164, т. 5, а.с. 111-112).

У серпні 2014 року ТОВ «Стальконструкція» звернулося до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Нью Системс АМ» про стягнення коштів за договором генерального підряду, посилаючись на те, що ним виконано роботи за договором у повному обсязі, про що свідчать акти приймання виконаних робіт і довідки про їх вартість, проте замовником роботи оплачено частково. Несплаченою залишається частина коштів гарантійного фонду, які підлягали сплаті на підставі пп. 3.4.6 договору протягом 30 календарних днів із моменту закінчення гарантійного строку експлуатації тривалістю в 1 рік та отримання замовником від генпідрядника відповідного рахунка-фактури. Такий рахунок-фактура отримано замовником 15 лютого 2013 року. ТОВ «Стальконструкція» просило стягнути з ТОВ «Нью Системс АМ» заборгованість за виконані будівельні роботи у сумі 382 379,33 грн, пеню за період із 7 серпня 2013 року до 18 вересня 2013 року у сумі 1 644,23 грн, 3 % річних та інфляційні втрати за період із 18 березня 2013 року до 7 серпня 2014 року у розмірі 15 965,65 грн та 45 918,98 грн відповідно.

ТОВ «Нью Системс АМ» проти зустрічного позову заперечувало, посилаючись на те, що п. 17.10 договору встановлено гарантійний строк об'єкта 15 років, а тому отримання залишку гарантійного фонду пов'язане із закінченням гарантійного строку, який ще не настав (т. 5, а.с. 66-68).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 24 вересня 2014 року в задоволенні первісного позову відмовлено; зустрічний позов задоволено: стягнуто з ТОВ «Нью Системс АМ» на користь ТОВ «Стальконструкція» заборгованість за виконані будівельні роботи у сумі 382 379,33 грн, пеню у сумі 1 644,23 грн, інфляційні втрати у сумі 45 918,88 грн, 3 % річних у сумі 15 965,65 грн та судовий збір у сумі 8 918,16 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 3 грудня 2015 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 16 березня 2015 року, рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким первісний позов задоволено: визнано недійсним п. 17.3.1 договору генерального підряду від 1 липня 2009 року № 233. У задоволенні зустрічного позову відмовлено, стягнуто з ТОВ «Стальконструкція» на користь ТОВ «Нью Системс АМ» 2 436,00 грн судового збору за подання позову та 914,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

У заяві про перегляд із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), ТОВ «Стальконструкція» просить скасувати постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 26 січня 2015 року у справі № 922/2528/14, від 23 вересня 2015 року у справі № 910/21449/14, від 30 липня 2013 року у справі № 919/132/13-г.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню.

У справі, яка розглядається, судом установлено, що 1 липня 2009 року між ТОВ «Нью Системc АМ» (замовник) і ТОВ «Стальконструкція» (генпідрядник) укладено договір генерального підряду № 233 (договір), за умовами якого генпідрядник прийняв на себе зобов'язання на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, на свій ризик виконати та здати замовникові в установлений договором строк всі роботи з будівництва об'єкта (привокзальна площа та перший пасажирський термінал аеровокзалу за адресою: м. Харків, вул. Ромашкіна, 1), а замовник прийняв на себе зобов'язання надати генпідряднику будівельний майданчик, прийняти від генпідрядника належним чином та відповідно до умов цього договору, проектної документації та вимог чинного законодавства України збудований і введений в експлуатацію об'єкт та оплатити виконані належним чином та відповідно до умов цього договору роботи у строк і в порядку, передбаченому в цьому договорі.

Гарантійний фонд за договором встановлюється у розмірі 5 % від ціни договору та формується шляхом щомісячного утримання замовником 5 % вартості фактично виконаних генпідрядником робіт (пп. 3.4.2).

Замовник перераховує генпідрядникові 50 % суми гарантійного фонду після спливу 50 календарних днів із моменту завершення всіх робіт, необхідних для початку експлуатації об'єкта та після виконання генпідрядником вимог, передбачених п. 3.4.3 цього договору (проведення інструктажу персоналу замовника, передачі замовникові документації, прийняття об'єкта в експлуатацію, усунення на об'єкті повного обсягу недоліків і дефектів виконаних робіт, підписання сторонами остаточного акта прийнятих за договором робіт), отримання замовником відповідного рахунка-фактури від генпідрядника (пп. 3.4.2).

Після здійснення оплати згідно з пп. 3.4.2 договору замовник утримує у себе 50 % гарантійного фонду на умовах, встановлених п. 17 договору (пп. 3.4.4). Перерахування решти коштів гарантійного фонду в розмірі 50 % здійснюється протягом 30 календарних днів із моменту закінчення гарантійного строку експлуатації, зазначеного у ст. 17 договору, та отримання замовником від генпідрядника відповідного рахунка-фактури (пп. 3.4.5).

Відповідно до пп. 17.3.1 договору гарантійний строк експлуатації за договором починається з моменту виконання всіх умов, викладених у пп. 3.4.3 договору, і триває 1 календарний рік. Якщо гарантійний строк виробника матеріалів, конструкцій чи обладнання триває довше одного року, то генпідрядник переуступає замовникові право вимоги за такими гарантійними зобов'язаннями виробника, що входить до ціни договору.

Згідно з п. 17.10 договору після закінчення гарантійного строку експлуатації генпідрядник гарантує досягнення об'єктом визначених у проектній документації показників і можливість експлуатації об'єкта згідно з договором протягом гарантійного строку. Гарантійний строк об'єкта становить 15 календарних років із дати закінчення гарантійного строку експлуатації.

Замовник має право використовувати кошти гарантійного фонду протягом дії гарантійного строку експлуатації для усунення недоліків і дефектів робіт генпідрядника у разі, якщо генпідрядник не усуває такі недоліки за власний рахунок протягом встановленого замовником строку. У разі використання замовником коштів гарантійного фонду він поінформує генпідрядника про обсяг витрат і надасть відповідні документальні підтвердження. Розмір гарантійного фонду, а також ціни договору та суми, що залишається до виплати генпідряднику за договором, зменшується на суму коштів, які було витрачено замовником на усунення недоліків виконаних за договором робіт (п. 17.6).

Згідно з п. 17.7 договору у разі повного використання гарантійного фонду замовником генпідрядник зобов'язаний усувати всі недоліки, які буде виявлено під час гарантійного строку експлуатації, за власний кошт протягом строку, який встановить замовник. У разі, якщо генпідрядник не виконує цього зобов'язання, замовник має право самостійно ліквідувати такі недоліки, а генпідрядник зобов'язаний відшкодувати всі відповідні витрати замовника.

Якщо в межах гарантійного строку буде виявлено недоліки (дефекти), то генпідрядник повинен ліквідувати їх за власний рахунок (п. 17.12).

Підпунктом 19.6.1 договору сторони погодили, що у випадку, якщо замовник безпідставно прострочив виконання свого грошового зобов'язання, встановленого цим договором, то замовник сплачує генпідрядникові пеню у розмірі 0,01 % від суми простроченого платежу, а у випадку розірвання цього договору - від суми заборгованості - за кожен календарний тиждень (7 днів) прострочення, але в будь-якому випадку не більше 10 % від суми простроченого платежу.

ТОВ «Стальконструкція» виконало роботи на загальну суму 178 189 702,00 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в і довідкою про вартість виконаних будівельних витрат за формою КБ-3.

На підставі наданих ТОВ «Стальконструкція» банківських виписок і платіжних доручень судом встановлено, що ТОВ «Нью Системс АМ» здійснило частковий розрахунок за виконані роботи, сплативши генпідрядникові кошти у сумі 172 428 053,32 грн.

Відповідно до п. 16.6 договору передача-прийняття виконаних робіт і підписання актів виконаних робіт можливі за умови їх повного та остаточного завершення генпідрядником на належному рівні якості, наявності пакета виконавчої документації та відсутності недоліків відповідно до стандартів і вимог договору та чинного законодавства.

Згідно з п. 7 акта готовності об'єкта до експлуатації від 21 серпня 2010 року, на об'єкті всі роботи, передбачені проектною документацією, виконано згідно з державними будівельними нормами, роботи закінчено 20 серпня 2010 року. Сертифікат відповідності видано 26 серпня 2010 року.

Оригінал рахунка-фактури на оплату частини суми гарантійного фонду у розмірі 382 379,33 грн надіслано ТОВ «Стальконструкція» на адресу ТОВ «Нью Системс АМ» та отримано останнім 15 лютого 2013 року.

Листами від 27 липня 2011 року № 1.20-1025 та від 2 серпня 2011 року № 1.20-1067 позивач звертався до відповідача із вимогою усунути недоліки будівництва і відновити цілісність покрівлі першого пасажирського терміналу (т. 1, а.с. 61, 67).

Матеріали справи містять дефектний акт (т. 5, а.с. 93), акт усунення дефектів будівельних робіт (т. 5, а.с. 103-104), датовані квітнем-травнем 2012 року, лист генпідрядника від 2 вересня 2011 року щодо недоліків будівництва, які виникли з вини замовника (т. 5, а.с. 113).

У листі від 10 жовтня 2013 року № 494 відповідач повідомив, що претензії замовника є необґрунтованими та на них не поширюються під гарантійні зобов'язання (т. 1, а.с. 68).

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив із того, що:

- сторонами договору встановлено 16 календарних років гарантійного строку: гарантійний строк експлуатації 1 календарний рік (п. 17.3.1 договору) та гарантійний строк об'єкта 15 календарних років (п. 17.10 договору), що не суперечить вимогам ч. 1 ст. 884 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), оскільки законодавство не забороняє поділяти гарантійний строк на частини. Встановлений договором річний гарантійний строк експлуатації у комплексному аналізі з п.п. 17.5, 17.6 договору свідчить про те, що його встановлено для надання додаткових гарантій замовникові - можливості утримування протягом цього строку частини коштів гарантійного фонду для усунення недоліків і дефектів робіт, якщо генпідрядник відмовляється їх усунути за власний рахунок;

- позовну давність за вимогою про визнання недійсним пункту договору від 1 липня 2009 року не пропущено з огляду на особливості застосування такого строку до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману, та застосування наслідків нікчемного правочину, передбачені Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства». Цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року, тому суд не має права застосувати позовну давність, оскільки її строк ще не сплив (до 15 січня 2015 року).

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив із того, що гарантійний фонд складається із сум, утриманих заявником із генпідрядника від вартості фактично виконаних робіт, як гарантії. Остаточна сума гарантійного фонду підлягала виплаті через 30 календарних днів після закінчення гарантійного строку експлуатації та отримання замовником від генпідрядника відповідного рахунка-фактури. Об'єкт будівництва прийнято до експлуатації 26 серпня 2010 року, рахунок-фактуру замовник отримав від генпідрядника 15 лютого 2013 року, тому сплатити частину суми гарантійного фонду замовник повинен був не пізніше 17 березня 2013 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що:

- первісний позов підлягає задоволенню, оскільки ч. 1 ст. 884 ЦК встановлено єдиний гарантійний строк, який не може бути меншим за 10 років, тому сторони не можуть ні скоротити його, ні усунути його дію шляхом ділення на частини, пов'язуючи з їх спливом самостійні правові наслідки. Встановлений у п. 17.3.1 договору гарантійний строк суперечить вимогам ЦК, Загальним умовам укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2005 року № 668 (далі - Загальні умови), які є спеціальною нормою, та обмежує відповідальність виконавця робіт і права замовника;

- оскільки п. 17.3.1 договору слід визнати недійсним, то зустрічний позов про стягнення коштів не підлягає задоволенню, оскільки гарантійний строк, передбачений законом (ст. 884 ЦК), не сплив, а генпідрядником не надано доказів того, що недоліки у виконаних роботах у межах гарантійного строку виникли не з його вини.

Разом із тим, у наданій для порівняння постанові у справі № 922/2528/14 за аналогічним позовом ТОВ «Стальконструкція» (замовник) до ТОВ «Нью Системс АМ» (генпідрядник) про стягнення коштів, зокрема решти суми гарантійного фонду за договором підряду, суд касаційної інстанції погодився із такими висновками апеляційного суду:

- суд першої інстанції безпідставно визнав недійсним пункт договору підряду, згідно з яким гарантійний строк експлуатації починається з моменту прийняття об'єкта в експлуатацію і триває 1 рік, ототожнивши за наслідками поняття гарантійного строку, передбаченого ст. 884 ЦК і п. 103 Загальних умов, із поняттям гарантійного строку експлуатації, визначеного сторонами на диспозитивних засадах, який за змістом є додатковою гарантією забезпечення виконання договірних зобов'язань підрядника та зі спливом якого гарантійні зобов'язання не припиняються, а з'являється обов'язок замовника сплатити 50 % гарантійного фонду;

- вимога про стягнення коштів підлягає задоволенню, оскільки підставою для сплати решти коштів гарантійного фонду згідно з договором є настання відповідних подій - прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, закінчення гарантійного строку експлуатації, передбаченого договором (1 рік із моменту прийняття об'єкта в експлуатацію), надання рахунка-фактури, а також закінчення строку - 30 календарних днів після виставлення відповідного рахунка. Об'єкт прийнято в експлуатацію 30 січня 2012 року, рахунок-фактуру отримано замовником 2 вересня 2013 року, відповідач зобов'язаний був повернути другу частину гарантійного фонду за договором не пізніше ніж протягом 30 календарних днів із моменту отримання рахунка-фактури, тобто до 2 жовтня 2013 року. Проте відповідач таких дій не вчинив, суму заборгованості перед позивачем не сплатив, тому вона підлягає стягненню з урахуванням інфляційних втрат, річних та пені.

У наданій для порівняння постанові у справі № 919/132/13-г за позовом про стягнення неустойки та повернення орендованого майна суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про те, що строк договору оренди, яким передбачено повернення орендованого майна після закінчення його дії, визначено до 1 серпня 2008 року, відповідно, перебіг позовної давності почався 2 серпня 2008 року і закінчився 2 серпня 2011 року, до суду із позовом орендодавець звернувся після закінчення цього строку 22 січня 2013 року, а тому за наявності клопотання відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності та за відсутності поважних причин її пропуску, в задоволенні позову слід відмовити.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ч. 1 ст. 884 ЦК, ст.ст. 261, 256, 257, 267 ЦК, ст.ст. 530, 599, 610 ЦК, що спричинило до ухвалення різних судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

За загальними положеннями про недійсність правочину, визначеними ст. 215 ЦК, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У справі, яка розглядається, позов ТОВ «Нью Системс АМ» про визнання недійсною окремої частини правочину заявлено з підстави невідповідності договору вимогам ч. 1 ст. 884 ЦК щодо гарантійного строку (оспорюваний правочин).

Ураховуючи, що закон не встановлює недійсності договору будівельного підряду в частині зменшення гарантійного строку, висновок суду першої інстанції щодо нікчемності спірного правочину є помилковим.

Так, згідно з ч. 1 ст. 884 ЦК підрядник гарантує досягнення об'єктом будівництва визначених у проектно-кошторисній документації показників і можливість експлуатації об'єкта відповідно до договору протягом гарантійного строку, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Гарантійний строк становить десять років від дня прийняття об'єкта замовником, якщо більший гарантійний строк не встановлений договором або законом.

Наведена норма має назву «Гарантії якості у договорі будівельного підряду» та містить поняття гарантійного строку експлуатації об'єкта замовлення.

Про аналогійний строк - гарантійний строк експлуатації об'єкта будівництва - зазначено у п.п. 103, 104 Загальних умов, за змістом яких підрядник гарантує якість закінчених робіт і змонтованих конструкцій, досягнення показників, визначених у проектній документації, та можливість їх експлуатації протягом гарантійного строку. Гарантійні строки якості закінчених робіт, експлуатації змонтованих конструкцій встановлюються у договорі підряду з урахуванням вимог до цих робіт і конструкцій, визначених у проектній документації. Гарантійний строк експлуатації об'єкта будівництва становить десять років від дня його прийняття замовником, якщо більший гарантійний строк не встановлено договором підряду або законом. Початком гарантійних строків вважається день підписання акта про приймання-передачу закінчених робіт (об'єкта будівництва).

Викладене дає підстави для висновку, що діючим законодавством встановлено гарантії якості у правовідносинах будівельного підряду шляхом установлення гарантійного строку експлуатації об'єкта будівництва, незалежно від того, як цей строк названо у договорі: гарантійний строк експлуатації чи гарантійний строк об'єкта, договір може містити й обидва ці поняття, розділені на складові частини.

У справі, що розглядається, встановивши, що спірним договором передбачено гарантійний строк експлуатації 1 календарний рік (п. 17.3.1 договору), зі спливом якого пов'язано здійснення виплати решти коштів гарантійного фонду на користь генпідрядника, гарантійний строк об'єкта - 15 календарних років (п. 17.10 договору), в якому фактично втілено положення ч. 1 ст. 884 ЦК, що у сукупності становить 16 календарних років гарантійного строку, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов помилкового висновку про невідповідність п. 17.3.1 договору вимогам закону щодо гарантії якості у договорі будівельного підряду.

Щодо застосування (незастосування) до спірних правовідносин строків позовної давності слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Загальна позовна давність (строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст.ст. 256, 257, 267 ЦК).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною, є самостійною підставою для відмови в позові. Отже, відмова в позові через необґрунтованість (недоведеність) вимог виключає відмову в позові за пропуском позовної давності.

Саме таку правову позицію викладено в абз. 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі».

Ураховуючи викладене, у справі, що розглядається, висновки суду першої інстанції щодо строку позовної давності є помилковими, зокрема і щодо застосування до спірних правовідносин положень Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», якими встановлено особливості застосування позовної давності до вимог про: 1) визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману; 2) застосування наслідків нікчемного правочину; 3) визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Таким чином, рішення Господарського суду Харківської області від 24 вересня 2014 року, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 3 грудня 2015 року та постанова Вищого господарського суду України від 16 березня 2015 року в частині вирішення позову ТОВ «Нью Системс АМ» до ТОВ «Стальконструкція» про визнання недійсним п. 17.3.1 договору генерального підряду від 1 липня 2009 року № 233 підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову через необґрунтованість вимог.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ТОВ «Стальконструкція» про стягнення з ТОВ «Нью Системс АМ» коштів, суди апеляційної та касаційної інстанцій виходили із того, що така вимога пов'язана з умовами п. 17.3.1 договору, який визнано недійсним; гарантійний строк, встановлений ст. 884 ЦК, не сплив, а тому відсутні підстави для виконання положень пп. 3.4.5 договору про сплату решти коштів гарантійного фонду.

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає ці висновки помилковими.

Так, за змістом загальних положень щодо виконання зобов'язань, встановлених ст. 526 ЦК, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК).

Відповідно до ст. 610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 625 ЦК установлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання, яка полягає у тому, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У справі, яка розглядається, судами установлено, що гарантійний фонд складається із сум, утриманих заявником із генпідрядника від вартості фактично виконаних робіт, як гарантії. За умовами договору остаточна сума гарантійного фонду підлягає виплаті через 30 календарних днів після закінчення гарантійного строку експлуатації, встановленого п. 17.3.1, та отримання замовником від генпідрядника відповідного рахунка-фактури. Акт готовності об'єкта до експлуатації складено 21 серпня 2010 року, сертифікат відповідності видано 26 серпня 2010 року, рахунок-фактуру замовник отримав від генпідрядника 15 лютого 2013 року.

Установивши, що замовник - ТОВ «Нью Системс АМ» не виконало зобов'язання та не виплатило остаточну суму гарантійного фонду, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували наведені норми матеріального права, не врахували положень спірного договору, визначивши вимоги ч. 1 ст. 884 ЦК щодо гарантії якості у договорі будівельного підряду, які генпідрядником не порушено, як підставу для звільнення замовника від виконання зобов'язання сплатити кошти за виконані генпідрядником роботи.

Таким чином, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права, на підставі яких він дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення зустрічного позову з огляду на те, що ТОВ «Нью Системс АМ» передбачених договором дій не вчинило, суму заборгованості перед ТОВ «Стальконструкція» не сплатило, тому ці кошти підлягають стягненню з урахуванням інфляційних втрат, річних і пені.

За таких обставин постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій у частині відмови в задоволенні зустрічного позову ТОВ «Стальконструкція» до ТОВ «Нью Системс АМ» про стягнення коштів підлягають скасуванню із залишенням у силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

Разом із тим у наданій для порівняння постанові у справі № 910/21449/14 за позовом ТОВ «Стальконструкція» (замовник) до корпорації «ТСМ Групп» (підрядник) про визнання недійсним пункту договору (яким установлено, що підрядник гарантує якість виконаних робіт протягом 12 місяців із моменту підписання актів приймання-передачі виконаних робіт) на підставі його невідповідності ст. 884 ЦК, суд касаційної інстанції погодився із висновками апеляційного суду про те, що роботи, які є предметом цього договору, не є будівельним підрядом, а тому не регулюються ст. 884 ЦК щодо встановлення гарантійного строку експлуатації об'єкта, відтак позов задоволенню не підлягає. За таких обставин правовідносини у зазначеній справі та у справі, яка розглядається, не є подібними, тому ця постанови не може розцінюватися як доказ у розумінні ст. 11116 ГПК.

Ураховуючи викладене, судові рішення першої, апеляційної та касаційної інстанцій у частині вирішення первісного позову ТОВ «Нью Системс АМ» до ТОВ «Стальконструкція» про визнання недійсним пункту договору підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову; постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ТОВ «Стальконструкція» до ТОВ «Нью Системс АМ» про стягнення коштів - скасуванню із залишенням у силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

Згідно з платіжними дорученням від 18 грудня 2014 року № 2849 та від 23 грудня 2014 року № 2857 ТОВ «Стальконструкція» сплачено судовий збір у розмірі 4 459,08 грн та 852,60 грн відповідно за подання касаційної скарги до Вищого господарського суду України.

Ухвалою Верховного Суду України від 4 лютого 2016 року задоволено клопотання ТОВ «Стальконструкція» про відстрочення сплати судового збору за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України. Відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до ст. 49 ГПК стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, із ТОВ «Нью Системс АМ» підлягають стягненню: на користь ТОВ «Стальконструкція» - витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у сумі 5 311,68 грн; у дохід Державного бюджету України - 14 760,41 грн за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

Керуючись ст.ст. 11123 , 11124 , 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція» про перегляд Верховним Судом України постанови Харківського апеляційного господарського суду від 3 грудня 2014 року та постанови Вищого господарського суду України від 16 березня 2015 року у справі № 922/2862/14 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 24 вересня 2014 року, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 3 грудня 2014 року та постанову Вищого господарського суду України від 16 березня 2015 року в частині вирішення позову товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Системс АМ» до товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція» про визнання недійсним пункту договору скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 3 грудня 2014 року та постанову Вищого господарського суду України від 16 березня 2015 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція» до товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Системс АМ» про стягнення коштів скасувати, рішення Господарського суду Харківської області від 24 вересня 2014 року в цій частині залишити в силі.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Системс АМ» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція» 5 311,68 грн (п'ять тисяч триста одинадцять гривень 68 коп.) витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Системс АМ» в дохід Державного бюджету України 14 760,41 грн (чотирнадцять тисяч сімсот шістдесят гривень 41 коп.) судового збору за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України

Видачу наказів доручити Господарському суду Харківської області.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК.

Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді:І.С. Берднік А.А. Ємець П.І. Колесник О.І. Потильчак