П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоВолкова О.Ф.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом приватного науково-виробничого малого підприємства фірми «Інкопмарк» (далі - Підприємство) до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (далі - ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2012 року Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 18 липня 2012 року № 0001320153.

На обґрунтування позову зазначило, що правомірно задекларувало та сплатило орендну плату за землю згідно з укладеним між ним та Кіровоградською міською радою (далі - Міськрада) договором оренди землі. Розмір і умови внесення орендної плати встановлюються в договорі оренди між орендодавцем і орендарем, а отже, підставою для складання декларації та сплати позивачем орендної плати за земельну ділянку є виключно договір оренди землі, в якому визначається сума орендної плати, що має бути відображена у податковій декларації та сплачена платником податку.

Суди встановили, що 6 березня 2006 року між Підприємством (орендар) та Міськрадою (орендодавець) укладено договір оренди землі (далі - Договір), зареєстрований 26 квітня 2006 року в Кіровоградській регіональній філії державного підприємства Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України по земельних ресурсах, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 66.

11 лютого 2010 року сторони уклали додаткову угоду до Договору, якою встановлено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та у розмірі 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки і становить 7608 грн 29 коп. на місяць. При цьому у розрахунку до вказаної додаткової угоди вказано, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 13 лютого 2010 року становить 9 129 942 грн 76 коп.

20 січня 2011 року Підприємство подало до ОДПІ податкову декларацію орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, в якій задекларовано орендну плату на 2011 рік у розмірі 208 615 грн 80 коп., до складу якої віднесено орендну плату за земельну ділянку, орендовану згідно з Договором, у розмірі 91 299 грн 48 коп.

5 січня 2012 року Підприємство подало до ОДПІ податкову декларацію орендної плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2012 рік, в якій задекларовано орендну плату за земельну ділянку, орендовану згідно з Договором, за період з січня по квітень 2012 року в розмірі 30 433 грн 16 коп.

6 липня 2012 року ОДПІ провела позапланову невиїзну перевірку позивача з питання достовірності нарахування орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2011 рік, січень-квітень 2012 року, за результатами якої склала акт № 000046/153/13750777 (далі - Акт).

У ході перевірки встановлено невідповідність розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності на місяць по додатковій угоді від 11 лютого 2010 року до Договору розміру, задекларованому позивачем, що призвело до заниження податкового зобов'язання на суму 243 465 грн 28 коп., в тому числі 182 598 грн 96 коп. за 2011 рік та 60 866 грн 32 коп. за 2012 рік.

На підставі Акта ОДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення від 18 липня 2012 року № 0001320153, яким Підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності на 281 507 грн 73 коп., в тому числі 243 465 грн 28 коп. - основний платіж та 38 042 грн 45 коп. - штрафні (фінансові) санкції.

Кіровоградський окружний адміністративний суд постановою від 16 жовтня 2012 року в задоволенні позову відмовив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 17 грудня 2013 року рішення суду першої інстанції скасував, а позов задовольнив.

Приймаючи рішення, цей суд вказав, що ОДПІ має право перевіряти правильність визначення та сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності лише на підставі договорів оренди таких земельних ділянок та додаткових угод до них, в той час як ані Податковий кодекс України (далі - ПК), ані будь-який інший нормативний акт не містять норм, що зобов'язували б орендаря сплачувати орендну плату у розмірі, який не відповідає розміру, визначеному в договорі оренди, та сплачувати її в більшому розмірі в разі законодавчої зміни граничного розміру цієї плати до внесення змін до самого договору оренди.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 серпня 2015 року рішення суду апеляційної інстанції скасував, а рішення суду першої інстанції залишив у силі.

Приймаючи таке рішення, касаційний суд виходив із того, що з набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати, оскільки законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у Договорі.

Не погоджуючись із рішенням Вищого адміністративного суду України, Підприємство звернулось із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстав, встановлених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) та, посилаючись на неоднакове застосування норми матеріального права, а саме підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК, і невідповідність судового рішення викладеним у постанові Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 серпня 2015 року скасувати, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року залишити в силі.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми права заявник надав рішення Вищого адміністративного суду України від 19 липня та 28 серпня 2012 року (№№ К/9991/10837/12, К-28875/10 відповідно), у яких цей суд дійшов висновку, що законодавча зміна розміру земельного податку є підставою для перегляду установленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, однак не тягне автоматичного підвищення розміру орендної плати, встановленого в договорі.

На підтвердження невідповідності судового рішення викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, заявник надав постанову Верховного Суду України 11 червня 2013 року (№ 21-166а13), у якій міститься висновок, суть якого зводиться до того, що зміна розміру земельного податку згідно із Законом України від 3 червня 2008 року № 309-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної палати, а відтак відповідного донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІV «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 161-ХІV) убачається, що користування землею в Україні є платним.

З 1 січня 2011 року набрав чинності ПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_07_09/pravo1/T102755.html?pravo=1>, який відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК, - це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК визначив обов'язки орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_353/ed_2015_07_09/pravo1/T102755.html?pravo=1> пункту 14.1 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_8538/ed_2015_07_09/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 14 ПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_123/ed_2015_07_09/pravo1/T102755.html?pravo=1>). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону № 161-XIV <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_778385/ed_2015_02_12/pravo1/T980161.html?pravo=1>.

Справляння плати за землю, в тому числі і орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_23910/ed_2015_07_09/pravo1/T102755.html?pravo=1>.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6635/ed_2015_07_09/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 288 ПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6634/ed_2015_07_09/pravo1/T102755.html?pravo=1>).

Підпунктом 288.5.1 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_23933/ed_2015_07_09/pravo1/T102755.html?pravo=1> пункту 288.5 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6647/ed_2015_07_09/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 288 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6634/ed_2015_07_09/pravo1/T102755.html?pravo=1> зазначеного Кодексу <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6634/ed_2015_07_09/pravo1/T102755.html?pravo=1> встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_23910/ed_2015_07_09/pravo1/T102755.html?pravo=1>; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_586/ed_2015_07_09/pravo1/T102755.html?pravo=1> пункту 16.1 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_582/ed_2015_07_09/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 16 ПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_581/ed_2015_07_09/pravo1/T102755.html?pravo=1> платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Ураховуючи викладене вище, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що з набранням чинності ПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_07_09/pravo1/T102755.html?pravo=1> річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_23933/ed_2015_07_09/pravo1/T102755.html?pravo=1> пункту 288.5 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6647/ed_2015_07_09/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 288 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6634/ed_2015_07_09/pravo1/T102755.html?pravo=1> цього Кодексу <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6634/ed_2015_07_09/pravo1/T102755.html?pravo=1> та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому виходячи із принципу пріоритетності норм ПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_07_09/pravo1/T102755.html?pravo=1> над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_31/ed_2015_07_09/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 5 ПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_29/ed_2015_07_09/pravo1/T102755.html?pravo=1>, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_23933/ed_2015_07_09/pravo1/T102755.html?pravo=1> пункту 288.5 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6647/ed_2015_07_09/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 288 ПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6634/ed_2015_07_09/pravo1/T102755.html?pravo=1>.

Отже, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому у задоволенні заяви Підприємства слід відмовити.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 2 грудня 2014 року (справа № 21-274а14), 7 квітня 2015 року (справа № 21-117а15), 14 квітня 2015 року (справа № 21-165а15), 24 квітня 2015 року (справа № 131а15).

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви приватного науково-виробничого малого підприємства фірми «Інкопмарк» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. ВолковСудді: М.І. ГрицівО.А. Коротких О.В. КривендаВ.Л. Маринченко П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко І.Л. СамсінО.О. Терлецький