П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів:Гуменюка В.І.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Одеське РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом за заявою ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2014 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, мотивуючи вимоги тим, що 19 лютого 2008 року між позивачем та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № 15к-322, згідно з яким відповідач узяв кредит 400 тис. грн строком до 23 лютого 2023 року зі сплатою за його користування 16,5 % річних. Останній свої зобов'язання за договором не виконував у зв'язку з чим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 7 жовтня 2010 року, стягнуто з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь банку суму боргу за кредитним договором № 15к-322 від 19 лютого 2008 року у розмірі 453 004 грн 92 коп.

Посилаючись на те, що зобов'язання за договором відповідачі не виконали, позивач просив стягнути із них в солідарному порядку заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 22 травня 2009 року по 11 листопада 2013 року у розмірі 280 686,75 грн., пеню за несплату відсотків за користування кредитом у розмірі 1 020 606,38 грн та судовий збір.

Заочним рішення Приморського районного суду м. Одеси від 2 липня 2014 року позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено. Стягнуто на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у солідарному порядку з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 суму заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом за кредитним договором № 15к-322 від 19 лютого 2008 року за період з 22 травня 2009 року по 11 листопада 2013 року в розмірі 280 686 грн 75 коп. Стягнуто на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у солідарному порядку з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 пеню за несплату відсотків за користування кредитом за кредитним договором № 15к-322 від 19 лютого 2008 року у розмірі 1 020 606 грн 38 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 11 серпня 2015 року заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 2 липня 2014 року змінено: зменшено суму пені за несплату відсотків за користування кредитом з 1 020 606 грн 38 коп. до 453 тис. грн. У решті рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2015 року рішення Апеляційного суду Одеської області від 11 серпня 2015 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_7 та ОСОБА_6 порушують питання про скасування ухвалених у справі рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах а саме частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень заявники посилаються на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року, 21 січня, 12 лютого 18 та 25 березня, 8, 16 та 23 квітня, 20, 21 та 27 травня, 2 та 3 червня та 4 листопада 2015 року та на постанову Верховного Суду України від 3 вересня 2014 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суд установив, що 19 лютого 2008 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № 15к-322, згідно з яким відповідач узяв кредит 400 тис. грн строком до 23 лютого 2023 року, зі сплатою за його користування 16,5 % річних. Відповідно до частини другої пункту 3.2 цього договору ОСОБА_6 зобов'язаний до 10 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості за кредитом у розмірі 2 222 грн 22 коп. згідно з графіком зниження розміру заборгованості. За прострочення повернення кредиту та/або сплати процентів за кредитним договором ОСОБА_6 згідно з пунктом 6.1 цього договору зобов'язався сплатити пеню з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов'язання сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитом.

На забезпечення виконання кредитного зобов'язання 19 лютого 2008 року між позивачем та ОСОБА_8 був укладений іпотечний договір, згідно з яким остання передала в іпотеку позивачу нерухоме майно, а саме: земельну ділянку НОМЕР_1, площею 0,0396 га, кадастровий номер НОМЕР_2, та земельну ділянку НОМЕР_3 площею 0,0400 га кадастровий номер НОМЕР_4, які розташовані у АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_8 на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5 та НОМЕР_6, виданих 28 листопада 2007 року відділом земельних ресурсів Овідіопольського району Одеської області.

На забезпечення кредитного договору 19 лютого 2008 року був укладений договір поруки № 279/08, за яким ОСОБА_7 виступила поручителем та зобов'язалася відповідати за кредитним договором як солідарний боржник з ОСОБА_6

Відповідно до пунктів 2.2, 3.1 договору поруки в разі невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, у тому числі за основним боргом, сплатою щомісячних процентів і підвищених процентів, сплатою комісійної винагороди, сплатою неустойки за основним боргом та процентами, а також за відшкодування всіх збитків. У разі невиконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором у зазначені договором строки поручитель зобов'язується не пізніше двох банківських днів з моменту повідомлення його кредитором сплатити грошову суму, яку вимагає кредитор.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 7 жовтня 2010 року, стягнуто з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь банку суму боргу за кредитним договором № 15к-322 від 19 лютого 2008 року в розмірі 453 004 грн 92 коп.

У справі, яка переглядається, предметом спору є заборгованість боржника ОСОБА_6 зі сплати процентів за користування кредитними коштами. Позивач просив також стягнути пеню за несвоєчасну сплату процентів з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожний день прострочення згідно з пунктом 6.1 кредитного договору.

Таким чином, відповідно до заявлених позовних вимог пеня нараховується не на тіло кредиту, а на проценти за користування кредитом.

Застосувавши до спірних правовідносин частину третю статті 551 ЦК України, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що розмір пені слід зменшити до суми основного боргу, тобто до 453 004,92 грн. (сума, яка була стягнута за рішенням суду в іншій справі).

У наданих для порівняння судових рішеннях суд касаційної інстанції застосував правила частини третьої статті 551 ЦК України до суми збитків, з якої визначалася пеня.

Отже має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ч. 3 ст. 551 ЦК України в подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

За положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини перша, третя статті 549 ЦК України).

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що за змістом частини третьої статті 551 ЦК України під розміром збитків слід розуміти суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків.

Таким чином, у справі, що розглядається, касаційний суд помилково погодився з висновком апеляційного суду про зменшення пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами до розміру суми основного боргу за кредитом, тобто неправильно застосував положення частини третьої статті 551 ЦК України.

З урахуванням наведеного судові рішення апеляційної та касаційної інстанцій в частині стягнення пені підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 363 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості визначити розмір неустойки перешкоджає ухвалити нове рішення в цій частині, а тому справу слід передати до суду апеляційної інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_7 та ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 11 серпня 2015 року в частині стягнення неустойки скасувати, а справу в цій частині направити на новий апеляційний розгляд.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко А.Г. Ярема