П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Коротких О.А.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників:

Генеральної прокуратури України - Насадчук Ж.Д.,

Полтавської міської ради (далі - Міськрада) - Кривохижі Ю.А., комунального закладу «Полтавська загальноосвітня школа I-III ступенів № 12 Полтавської міської ради Полтавської області» (далі - Школа) - Іванченко В.О.,

позашкільного навчального закладу «Полтавський міський центр дитячо-юнацьких клубів за місцем проживання» Міськради (далі - Міський центр) - Зуб О.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокурора міста Полтави (далі - Прокурор) до Міськради, треті особи: управління освіти виконавчого комітету Міськради, Школа, Міський центр, про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

У березні 2015 року Прокурор звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Міськради від 5 грудня 2013 року «Про передачу комунального майна територіальної громади міста Полтави та затвердження змін до статуту позашкільного навчального закладу «Полтавський міський центр дитячо-юнацьких клубів за місцем проживання» Полтавської міської ради Полтавської області».

На обґрунтування своїх вимог послався на протиправність рішення тридцять шостої сесії шостого скликання Міськради від 5 грудня 2013 року, яким передано з сфери оперативного управління Школи майно, яке належить територіальній громаді м. Полтави, до сфери оперативного управління Міського центру, оскільки відповідач під час прийняття вказаного рішення порушив вимоги частини шостої статті 11 Закону України від 13 травня 1999 року № 651-XIV «Про загальну середню освіту» (далі - Закон № 651-XIV), пункт 10 постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994 року № 228 «Про порядок створення, реорганізації і ліквідації навчально-виховних закладів» та статтю 3 Конвенції про права дитини 1989 року. Прокурор вважає, що відповідач порушив права та інтереси дітей, які проживають в селищі Червоний Шлях та відвідували початкову школу в приміщенні Школи.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 16 квітня 2015 року позов задовольнив: визнав протиправним та скасував рішення Міськради від 5 грудня 2013 року.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 травня 2015 року скасував постанову суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 червня 2015 року на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора Харківської області.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Генеральна прокуратура України з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 237 КАС, звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України, посилаючись на неоднакове застосування статей 6, 14 Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-XII «Про освіту» (далі - Закон № 1060-XII), статей 11, 29 Закону № 651-XIV, пункту 10 Положення про порядок створення, реорганізації і ліквідації навчально-виховних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994 року № 228 (далі - Положення), статті 60 КАС, статті 36-1 Закону України від 5 грудня 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-XII), у якій просить скасувати це рішення і рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 18 квітня 2013 року та 15 жовтня 2014 року.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився із рішенням суду апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову. Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, посилаючись на частину першу статті 72 КАС, вказав, що, оскільки Міськрада не була стороною у справі № 816/1611/14 за адміністративним позовом Прокурора в інтересах ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до управління освіти виконавчого комітету Міськради, третя особа - Школа, про визнання протиправним та скасування наказу, а отже, обставини, встановлені під час судового розгляду по справі № 816/1611/14, не можуть мати преюдиційний характер під час розгляду цієї справи. Крім того, оскільки Прокурор як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду не надав доказів на підтвердження наявності факту порушення відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення вимог чинного законодавства, то суд дійшов висновку щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог у частині його скасування. Також зазначив, що Прокурор у цій справі не виконав положень законів, за яких він мав право на звернення до суду у порядку статті 60 КАС, тому його вимоги, заявлені таким чином, є безпідставними.

Вищий адміністративний суд України постановою від 15 жовтня 2014 року у справі № К/800/45161/14 скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив у силі судове рішення суду першої інстанції, яким задоволено позов прокуратури м. Полтави про визнання протиправним та скасування наказу управління освіти виконавчого комітету Міськради про переведення учнів початкових класів Школи з приміщення по вул. Лисенка, 17 до основного приміщення цієї школи по вул. Нариманівська, 41.

Приймаючи рішення у цій справі, суд касаційної інстанції на підставі положень статей 6, 14 Закону № 1060-XII, статей 11, 29 Закону № 651-XIV, пункту 10 Положення, дійшов висновку, що переведення учнів 1-3 класів до основного приміщення школи суперечить їхнім інтересам, не забезпечує належних умов для навчання, і, окрім того, здійснено без урахування думки батьків цих дітей.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 квітня 2013 року у справі № К/9991/82137/11 залишено в силі судові рішення, якими задоволено позов Ужгородської міжрайонної прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади Онокіївської сільської ради до Онокіївської сільської ради, управління Державного комітету України із земельних ресурсів в Ужгородському районі Закарпатської області про визнання дій неправомірними.

Приймаючи рішення у цій справі, суд касаційної інстанції, керуючись положеннями статті 60 КАС та статті 36-1 Закону № 1789-XII, дійшов висновку, що оскільки органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, тобто представляти інтереси територіальної громади, є Онокіївська сільська рада, яка перебуває у процесуальному статусі відповідача, то прокуратура, звертаючись із позовом в інтересах територіальної громади, діяла відповідно до чинного законодавства.

Розглядаючи справу, про перегляд рішень в якій подано заяву, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) компетенція адміністративних судів поширювалася на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Спір у справі, що розглядається, стосується визнання незаконним та скасування рішення Міськради про передачу комунального майна, що належить територіальній громаді м. Полтави, зі сфери оперативного управління Школи до сфери оперативного управління Міського центру та приведення у відповідність до цього рішення договорів.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу майна в оперативне управління з подальшим укладанням договорів (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірного майна має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

З урахуванням того, що суди помилково розглянули справу в порядку адміністративного судочинства, відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини другої статті 243 КАС всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Генеральної прокуратури України задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 червня 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.А. Коротких Судді:О.Ф. Волков М.І. Гриців О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко І.Л. Самсін О.О. Терлецький