П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Волкова О.Ф., суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників:

позивача - Яношевського В.П.,

Генеральної прокуратури України (далі - ГПУ) - Скрипки М.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокурора Гайворонського району Кіровоградської області (далі - прокурор) до Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області (далі - ГУ Держземагентства), треті особи: Гайворонська районна державна адміністрація, ОСОБА_8, про визнання недійсними наказів,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року прокурор звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсними накази ГУ Держземагентства: від 21 травня 2014 року №№ 11-126/14-14-СГ, 11-127/14-14-СГ, 11-130/14-14-СГ, 11-131/14-14-СГ, 11-132/14-14-СГ, 11-133/14-14-СГ, 11-134/14-14-СГ, 11-135/14-14-СГ, 11-137/14-14-СГ, 11-138/14-14-СГ, 11-139/14-14-СГ; від 25 червня 2014 року №№ 11-551/14-14-СГ, 11-552/14-14-СГ, 11-553/14-14-СГ, 11-554/14-14-СГ (далі - спірні накази) про надання ОСОБА_8 дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, розташованих на території Могильненської, Мощенської та Казавчинської сільських рад Гайворонського району Кіровоградської області за межами населених пунктів.

На обґрунтування позову прокурор зазначив, що ОСОБА_8 на порушення частини сьомої статті 7 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-ІV) звернувся до ГУ Держземагентства із заявами про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованих на території різних сільських рад не єдиним масивом та на значній відстані одна від одної, при цьому заяви не містять обґрунтування розмірів земельних ділянок з урахуванням можливості їх оброблення.

Кіровоградський окружний адміністративний суд постановою від 10 грудня 2014 року відмовив у задоволенні позову.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 26 листопада 2015 року скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позовні вимоги.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 квітня 2016 року постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року скасував, постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року залишив у силі.

Не погоджуючись із рішенням Вищого адміністративного суду України, ГПУ звернулась із заявою про його перегляд з підстав, установлених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, та, посилаючись на неоднакове застосування статті 7 Закону № 973-ІV та статті 123 Земельного кодексу України (далі - ЗК), а також на невідповідність судового рішення викладеним у постанові Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2016 року та залишити в силі постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права заявник надав рішення Вищого адміністративного суду України від 18 серпня, 17 вересня, 11 листопада 2015 року (№№ К/800/59205/14, К/800/64670/14, К/800/14012/15 відповідно), в яких цей суд, вирішуючи спір у подібних правовідносинах, визнав протиправними та скасував накази про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення з огляду на відсутність усіх обов'язкових документів та необхідної інформації у заявах для отримання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Також на підтвердження наведених у заяві доводів додав копію постанови Верховного Суду України від 11 травня 2016 року (справа № 6-2909цс15).

Разом з цим додана до заяви копія постанови Верховного Суду України не містить висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки цією постановою Верховний Суд України скасував рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з невстановленням усіх фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення спору.

Перевіривши наведені заявником доводи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК, Законом № 973-ІV та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 Закону № 973-ІV). У таких правовідносинах Закон № 973-ІV є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК - загальним.

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом № 973-IV <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_10_30/pravo1/T030973.html?pravo=1>.

Так, згідно з абзацом першим частини першої статті 7 Закону № 973-IV <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_34/ed_2014_10_30/pravo1/T030973.html?pravo=1> для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (абзац другий частини першої статті 7 Закону № 973-ІV).

Частинами другою та четвертою статті 7 Закону № 973-IV <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_34/ed_2014_10_30/pravo1/T030973.html?pravo=1> передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Отже, Закон № 973-IV <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_10_30/pravo1/T030973.html?pravo=1> визначає обов'язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинно бути зазначено не лише про бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_19/ed_2015_12_08/pravo1/T012768.html?pravo=1>) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_10_30/pravo1/T030973.html?pravo=1>).

Крім того, Закон № 973-IV <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_10_30/pravo1/T030973.html?pravo=1> передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми цього Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_10_30/pravo1/T030973.html?pravo=1> не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для відмови.

Таким чином, за змістом статей <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7/ed_2014_10_30/pravo1/T030973.html?pravo=1>, <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_34/ed_2014_10_30/pravo1/T030973.html?pravo=1>, 8 Закону № 973-IV <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_46/ed_2014_10_30/pravo1/T030973.html?pravo=1> заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою статті 7 Закону № 973-IV <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_34/ed_2014_10_30/pravo1/T030973.html?pravo=1> умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

У справі, що розглядається, суди належним чином не встановили і не зазначили у рішеннях обставин і фактів, які підлягали встановленню, зокрема, не перевірили, як відповідач обґрунтовував розміри земельних ділянок, які перспективи діяльності власного фермерського господарства він наводив при цьому та які з них були враховані при прийнятті рішення ГУ Держземагентства, чи має ОСОБА_8 можливість самостійно вести фермерську діяльність, чи має він трудові та матеріальні ресурси для обробітку землі.

Верховний Суд України, розглядаючи справу в межах наданих йому повноважень, позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини та давати оцінку доказам.

Ураховуючи наведене, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2016 року, постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року, Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ураховуючи наведене та керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Генеральної прокуратури України задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2016 року, постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року, Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. ВолковСудді:М.І. ГрицівО.В. Кривенда О.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін