П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Прокопенка О.Б.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Самсіна І.Л., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю:

прокурора Скрипки М.В.,

представника позивача - Філімонової О.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Агро-Білозір'я» (далі - Товариство) до старшого державного інспектора сільського господарства в Черкаській області Півненко Галини Іванівни (далі - Інспектор), Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області (далі - Інспекція), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - прокуратура м. Черкас, про визнання дій протиправними та визнання нечинними розрахунків,

в с т а н о в и л а:

У червні 2014 року Товариство звернулося до суду з позовом до Інспектора та Інспекції, у якому просило: визнати протиправними дії Інспектора по складанню розрахунків розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, від 8 квітня 2013 року на загальну суму 600 069 грн 34 коп.; визнати нечинними з моменту складання розрахунки розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, від 8 квітня 2013 року на загальну суму 600 069 грн 34 коп.

На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що оскаржувані розрахунки розміру шкоди складені Інспектором з порушенням вимог чинного законодавства. Зокрема, висновок останнього про самовільне зайняття земельних ділянок позивачем є неправильним, оскільки Товариство уклало договори з органами місцевого самоврядування про відшкодування плати за земельні ділянки, за користування якими здійснено розрахунки. При цьому не встановлено, у чому саме полягає шкода, завдана державі позивачем. При складенні оскаржуваних розрахунків розміру шкоди застосований коефіцієнт, який визначений нормативно-правовим актом, що втратив чинність, а тому позивач просить визнати дії щодо складення розрахунків неправомірними та скасувати їх.

Відповідач проти позову заперечив, пославшись на те, що договори з органами місцевого самоврядування про відшкодування плати за землю та угоди про справляння плати за земельні ділянки не є документами, які визначені законодавчо та дають Товариству право на використання цих ділянок. І тому, у зв'язку із відсутністю відповідного розпорядження органу виконавчої влади та документів на право користування земельними ділянками, Інспектор правомірно здійснив оскаржувані розрахунки розміру шкоди.

Суди встановили, що на підставі наказу від 25 березня 2013 року № 314п та направлення на перевірку від 25 березня 2013 року № 314 Інспекція провела перевірку Товариства з питань дотримання вимог земельного законодавства, за результатами якої склала акт від 8 квітня 2013 року, яким встановлено порушення позивачем вимог статей 22, 125, 126 Земельного кодексу України, а саме: неоформлення права користування земельною ділянкою площею 43,35 га в адміністративних межах Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області за межами населеного пункту, на якій знаходяться господарські будівлі, майно позивача; самовільне зайняття земельних ділянок загальною площею 472,85 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адмінмежах Білозірської сільської ради, а також в адмінмежах Хлистунівської та Будо-Орловецької сільських рад Городищенського району Черкаської області; відсутність проекту землеустрою.

У зв'язку з виявленими порушеннями управління контролю за використанням та охороною земель Інспекції (далі - управління Інспекції) видало припис від 8 квітня 2013 року № 000272, яким зобов'язало позивача у строк до 8 травня 2013 року усунути порушення, а саме звільнити самовільно зайняті земельні ділянки та письмово повідомити відповідача про виконану роботу.

8 квітня 2013 року Інспектор склав акти обстеження таких земельних ділянок № 2 та № 3 і протокол про адміністративне правопорушення № 000210, на підставі чого здійснив розрахунки розміру шкоди, заподіяної позивачем внаслідок самовільного зайняття вищевказаних земельних ділянок, на суму 259 736 грн 5 коп. та 340 333 грн 29 коп. відповідно.

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 9 липня 2014 року у задоволенні адміністративного позову Товариства про визнання протиправними дій Інспектора щодо складання розрахунків розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, від 8 квітня 2013 року на суму 259 736 грн 5 коп. та 340 333 грн 29 коп. відмовив.

Провадження у справі про визнання нечинними розрахунків Інспекції щодо розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, від 8 квітня 2013 на суму 259 736 грн 5 коп. та 340 333 грн 29 коп. закрив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 6 листопада 2014 року постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 9 липня 2014 року в частині закриття провадження у справі скасував, а справу в цій частині направив для продовження розгляду до суду першої інстанції. В іншій частині постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 9 липня 2014 року залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 січня 2016 року постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 9 липня 2014 року залишив без змін, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2014 року в частині скасування рішення суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі скасував, в іншій частині ухвалу апеляційного суду залишив без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Товариство з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернулося із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року, а справу передати на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.

На обґрунтування заяви додало копії ухвал Вищого адміністративного суд України від 18 червня 2013 року, 16 квітня 2014 року, 19 березня, 23 квітня та 16 червня 2015 року (№№ К/9991/76804/12, К/800/30035/13, К/800/38864/13, К/800/33638/14, К/800/22684/14 відповідно), які, на думку Товариства, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши наведені у заяві доводи, заслухавши в судовому засіданні пояснення прокурора та представника позивача, колегія суддів вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.

Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та його рішень, копії яких надано для порівняння, не дає підстав для висновку, що цей суд неоднаково застосував одні і ті ж норми матеріального та процесуального права.

Так, у рішенні від 19 березня 2015 року, наданому заявником на підтвердження наведених у заяві доводів, предметом розгляду справи був припис про усунення порушень земельного законодавства. Натомість у справі, що розглядається, - протиправність дій Інспектора зі складання розрахунків розміру шкоди та визнання їх нечинними з моменту складання, при цьому, як встановили суди, припис від 8 квітня 2013 року № 000272 (на підставі якого, зокрема, проведені розрахунки розміру шкоди) не оскаржувався.

У рішенні від 18 червня 2013 року, також наданому Товариством для порівняння, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог щодо: неправомірності дій начальника управління Інспекції щодо організації та проведення перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Капітал-Ріелт С.Д.»; складання акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства; протоколу про адміністративне правопорушення; припису; акта обстеження земельної ділянки та розрахунку розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, виходив із того, що: відповідач не навів жодної із підстав, передбачених статтею 6 Закону України від 5 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 877-V) для проведення позапланової перевірки позивача, а такої підстави, як доручення правоохоронних органів, у цьому Законі немає; у виданому відповідачем наказі від 22 травня 2012 року № 18-в не зазначено тип заходу, мета перевірки та інші дані, що є порушенням вимог Закону № 877-V; акти перевірки та обстеження земельної ділянки складені без участі позивача; землі перебувають в оренді позивача відповідно до договорів оренди; факт самовільного використання земельних ділянок не підтверджується актом перевірки, оскільки останній не містить жодного посилання відповідача на відсутність рішення органу влади про їх передачу у власність або надання у користування (оренду) чи на відсутність вчиненого правочину щодо таких земельних ділянок.

На відміну від проаналізованого рішення суду касаційної інстанції від 18 червня 2013 року, у справі, що розглядається, суди таких обставин не встановили.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права у подібних правовідносинах, оскільки вищезгадані судові рішення постановлені при встановленні судами різних фактичних обставин та наданні їм правової оцінки.

Колегія суддів також не може взяти до уваги надані Товариством рішення Вищого адміністративного суду України від 16 квітня 2014 року, 23 квітня та 16 червня 2015 року, оскільки вони не є остаточними у цих справах у зв'язку з тим, що суд касаційної інстанції скасував рішення, а справи направив на новий розгляд до відповідних судів для встановлення всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справ.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви Товариства слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Агро-Білозір'я» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. Прокопенко

Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.В. Кривенда І.Л. Самсін